Сучасна література, або Що читають українці?
Література – це віха мистецтва, яка крокувала з людством завжди поруч у кожну епоху. І якщо всі мали конкретну назву, то епоха 21 століття її ще не знайшла, поки що чи-то ще досі.
Новітня, сучасна або просто література ХХІ століття – ось як називають у теперішньому медіапросторі українську літературу цього століття.
Що воно означає? Це дивне поєднання класиків-шістдесятників, які, до речі, у свій час були «новим диханням» та абсолютно нового віяння літератури, якому не притаманна цензура, заборони, правила. «Сучасна» література породила геніїв та не зовсім.
Проте, все ж, вона лише відображає запит публіки, як-то кажуть на кожен товар знаходиться свій покупець. Але чим це віяння, не побоюсь цього слова, може загрожувати?
Поспілкувавшись з літературознавцями зі Східноєвропейського національного унівенситету імені Лесі Українки, чиї імена з етичних переконань не називатиму, можу з упевненістю сказати, що нічим хорошим.
Те, що подобається більшості не завжди є відображенням естетичного обличчя сучасності. За данними bit.ua, найпопулярнішими авторами сьогодення можна вважати Ірен Роздобудько, Юрія Андруховича, Оксану Забужко, Сергія Жадана, Любко Дереша, Тараса Прохаська, Юрія Винничука, Юрія Іздрика, Олександра Ірванця та Марину Меднікову, залишається, лише спитати, де у цьому списку «згубилися» Макс Кідрук та брати Капранови, що також користуються неабиякою популярністю серед публіки.
Фото з ресурсу bit.ua
Інтереси людства завжди були на маргіналах. Згадати лишень Давній Рим, доки одні творили (хоча римське мистецтво і не прийнято називати «високим»), решта влаштовувала поєдинки – хліба та видовищ.
Якщо сучасну літературу вважати такою, що просто є, аналізувати її як елемент сучасності – то звісно, кожна фраза має право на існування. Проте, якщо ж оцінювати її «вклад» у майбутнє, то прикро думати про те, що ж читатимуть наші діти. У багатьох і вже складається враження, що ми спілкуємося лише суржиком та повсякчас матюкаємося.
Не буду далеко ходити, це звісно «круто» читати автора, який до тебе близько, та чи не повинна література виховувати бажання до прекрасного? Схоже, що вона тільки на те і здатна, що просто повторювати наші словечка. Як на мене, цим вона перестає бути унікальною – це ксерокс нас самих, а він, як відомо, завжди гірший і менш якісний від оригіналу.
Зараз в мою адресу полетіли стріли нерозуміння. Ні, я теж читаю це, і мені…та-да-да-дам, подобається. Але що про нас подумають наступні покоління? Задумайтеся, що читатимуть наші нащадки, які вірші вчитимуть у школі? Страшно? А вчені вже говорять, що через тисячі років про нас будуть думати як про «пластмасову епоху», судячи по тим решткам, що лишаються.
То питання у мене постає одне – чи хочете ви, щоб про нас говорили і як про епоху літератури «ширвжитку»? Чи як про століття, ба навіть тисячоліття, яке вклало і просунуло на кілька щаблів культуру, свідомості, світ?
Вибір, звісно, за вами, а все, що вище – то лише мої суб’єктивні (і тільки!) думки. А я маю (сподіваюся не поки що) право висловлювати свою думку.
Новітня, сучасна або просто література ХХІ століття – ось як називають у теперішньому медіапросторі українську літературу цього століття.
Що воно означає? Це дивне поєднання класиків-шістдесятників, які, до речі, у свій час були «новим диханням» та абсолютно нового віяння літератури, якому не притаманна цензура, заборони, правила. «Сучасна» література породила геніїв та не зовсім.
Проте, все ж, вона лише відображає запит публіки, як-то кажуть на кожен товар знаходиться свій покупець. Але чим це віяння, не побоюсь цього слова, може загрожувати?
Поспілкувавшись з літературознавцями зі Східноєвропейського національного унівенситету імені Лесі Українки, чиї імена з етичних переконань не називатиму, можу з упевненістю сказати, що нічим хорошим.
Те, що подобається більшості не завжди є відображенням естетичного обличчя сучасності. За данними bit.ua, найпопулярнішими авторами сьогодення можна вважати Ірен Роздобудько, Юрія Андруховича, Оксану Забужко, Сергія Жадана, Любко Дереша, Тараса Прохаська, Юрія Винничука, Юрія Іздрика, Олександра Ірванця та Марину Меднікову, залишається, лише спитати, де у цьому списку «згубилися» Макс Кідрук та брати Капранови, що також користуються неабиякою популярністю серед публіки.
Фото з ресурсу bit.ua
Інтереси людства завжди були на маргіналах. Згадати лишень Давній Рим, доки одні творили (хоча римське мистецтво і не прийнято називати «високим»), решта влаштовувала поєдинки – хліба та видовищ.
Якщо сучасну літературу вважати такою, що просто є, аналізувати її як елемент сучасності – то звісно, кожна фраза має право на існування. Проте, якщо ж оцінювати її «вклад» у майбутнє, то прикро думати про те, що ж читатимуть наші діти. У багатьох і вже складається враження, що ми спілкуємося лише суржиком та повсякчас матюкаємося.
Не буду далеко ходити, це звісно «круто» читати автора, який до тебе близько, та чи не повинна література виховувати бажання до прекрасного? Схоже, що вона тільки на те і здатна, що просто повторювати наші словечка. Як на мене, цим вона перестає бути унікальною – це ксерокс нас самих, а він, як відомо, завжди гірший і менш якісний від оригіналу.
Зараз в мою адресу полетіли стріли нерозуміння. Ні, я теж читаю це, і мені…та-да-да-дам, подобається. Але що про нас подумають наступні покоління? Задумайтеся, що читатимуть наші нащадки, які вірші вчитимуть у школі? Страшно? А вчені вже говорять, що через тисячі років про нас будуть думати як про «пластмасову епоху», судячи по тим решткам, що лишаються.
То питання у мене постає одне – чи хочете ви, щоб про нас говорили і як про епоху літератури «ширвжитку»? Чи як про століття, ба навіть тисячоліття, яке вклало і просунуло на кілька щаблів культуру, свідомості, світ?
Вибір, звісно, за вами, а все, що вище – то лише мої суб’єктивні (і тільки!) думки. А я маю (сподіваюся не поки що) право висловлювати свою думку.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 7
Штучне роздiлення жанрiв - помилкова позицiя.