«Не бийте його, він свій»

…А він таки справді свій, Сергій Сімінін, він з «Волині». Тож як його, розпеченого двигуна та гаряче серце головної футбольної команди області, можна бити по ногах під час товариської гри у центрі Полісся – Старій Вижівці?! Сіма якраз проривався своїм правим флангом до воріт збірної району. Захисник спочатку хапав його за футболку, потім спробував жорсткіший прийомчик, але був зупинений своїми ж вболівальниками: «Не бийте Сімініна - він свій!».

Чомусь мені видалося, що ця фразі, почута у четвер у Вижівці, – такий собі слоган товариських матчів «хрестоносців» у райцентрах області (Кварцяний ще каже: «Круїз «Волині» по Волині). Так, Сіма загрожує воротам твого рідного району: він зараз вдарить по них чи навісить у штрафну, але ж будь людиною – не бий, бо він захищає кольори команди №1 в області.

Із ініціативи «Волині» «їздити по селам» (так часто писали анонімні коментатори в інтернеті) попервах кепкували так само, як і з літньої ідеї перегляду молодих гравців. Навіть наші друзі в районах, які організовували матчі, не відразу йняли віри, що до них приїде та сама «Волинь», той самий Ерік Бікфалві і Кварцяний на чолі команди. Пригадується й дідусь в Маневичах, який тільки коли побачив клубний автобус неподалік райдержадміністрації, то повірив, що «Волинь» таки приїхала. «От тепер всьо ясно, це ви. Піду внука кликати», - розмахував він каптуром перед нашими хлопцями, які йшли переододягатися.

В Нововолинську пригадується улюбленець публіки Бабатунде – Майклу влаштовували овації заледве не після кожного його доторку до м’яча. У Маневичах «Волинь» грала посеред сосняку – тамтешній стадіон збудовано майже у лісі. Стара Вижівка зустріла гостей з Луцька під «We are the champions!» і фанатами у кольорах «Волині». Ці кілька місцевих хлопців у дні матчів чемпіонату приєднуються до ковельської групи «ультрас» і вирушають на матчі «волинян». А в Камені-Каширському «Волинь» потрапила на «пироги». Після матчу нас запросили на вечерю і в ресторані футболісти ділили залу із весілянами. Саме був другий день святкувань-частувань і якби ми не поспішали додому, то ще трохи і навіть легіонери підтягнули разом із камінь-каширськими бабусями «Горіла сосна палала…»

Ми поїхали в один район, другий, шостий і коли телефонували у сьомий, щоб домовитися про гру, нам відповіли, що вже давно чекають дзвінка: поле покатковане і розмічене, залишилося тільки афіші розклеїти. Власне, «райдер» «Волині» скромний: більш-менш рівне поле, фейрплей і гаряча вода після матчу. У деяких районах вже й ображатися почали: туди їдете, а до нас – ні…

Прикметно, що на такі матчі наші гравці їдуть трохи напруженими (більшість знає хіба тільки київську трасу). Але коли повертаємося додому, то обличчя світлі, голови провітрені, а руки втомлені – доводиться багато писати. Автографи.

Справді, гравців і Кварцяного не відпускають по півгодини – інколи доводиться навіть з охороною визволяти). Тут, у Ковелі чи Рожищі, Маневичах чи Боратині гравці спілкуються із своїми вболівальниками. «Зірки» футбольних телетрансляцій спустилися з телеекрану на твоє футбольне поле. Все чесно: м’яч круглий, горбики на полі однакові для всіх, ззаду в ноги не стрибаємо.

Ну скажіть, коли ще випаде нагода побачити на власні очі Богдана Шершуна? Аж ось він виходить з автобуса у Рожищі, чимчикує до роздягалки, не гордує обіймати місцевий люд і фоткатися… Володар Кубка УЕФА, між іншим. У складі масковскаго ЦСКА. Чемпіон Росії і колись український «збірник». Не падає шапка, тобто бейсболка і в Майкла Бабатунде (це його улюблений головний убір). «Накручує» учасник Кубка Конфедерцій-2013 у Бразилії волинських хлопців і дядьків на своєму правому фланзі. «Баба» може, між іншим, і увечері з луцькими хлопчаками побігати на студентському стадіоні… Тим часом Майкл Бабатунде однією ногою вже на чемпіонаті світу у Бразилії. Його збірна Нігерії успішно кваліфікується на мундіаль…

Спортивний результат у нашому «круїзі», звісно, не на першому місці (от би так в УПЛ, по десять за матч відвантажувати!) Буває, що воротарі і захисники «Волині» вже й умисно у півноги грають, аби господарі носа не вішали… Але в одному матчі – із «Ковелем» - «Волинь» таки програла – 1:0. Після цього у півсили ніхто не грає, і несерйозного відношення до матчу в райцентрі не спостерігається. У першому таймі ще так-сяк господарі впираються, а в другому гості таки «з`їдають» суперника.

Але знову ж таки: ці рядки не про рахунок на табло. А про свято футболу, про юрбу вболівальників, які ще місяць переповідатимуть один одному про приїзд самої «Волині» аж Луцька! Про хлопчиків, які бережно заховуватимуть у кишені автографи футболістів – так, наче виграшні лотерейки. Про дівчат, які запостять в мережу фотки із нашими гравцями.

І про найголовніше: про «Дякуємо! Приїздіть ще! Щасти вам в чемпіонаті! Тримайтеся!» Почувши таке, не можна у пів-ноги грати і за спиною партнера ховатися. Це й треба було скептикам доказати, а себе усій Волині показати. «У вас люблять футбол? Тоді ми їдемо до вас!»

Написано для Слова Волині