Покоління пофіґістів

Всім байдуже. Справді, всім. І дійсно байдуже. Хто каже інакше - просто бреше. Може, навіть собі.

Так уже вийшло, що абсолютно безкорисливих людей не існує (чи майже не існує). Менталітет усіх без винятку складений так, щоб отримувати якомога більшу вигоду із будь-яких скоєних нами дій. Це в жодному разі не вада, адже хіба можна назвати вадою рису, в більшій чи меншій мірі притаманну всім представникам нашого виду?

Скільки безкорисних вчинків робить за життя пересічний громадянин? Підкажу: не дуже багато, причому абсолютна більшість припадає на вік, коли словниковий запас іще не містить слова "вигода".

О ні, я не хочу сказати, що ми ніколи нікому не допомагаємо. Просто ми ніколи не робимо цього без причини. Скажімо, у кожного є певне коло друзів (чи людей, яких ми так називаємо), не допомогти яким вважається просто неприпустимим. Ким вважається - вже геть інше питання. Але такий неписаний закон є, і, хочеш-не хочеш, а дотримуватися треба, інакше - образи і тому подібна бздура. І допомагаємо, навіть собі на збиток, проте назвати це безкорисливою допомогою можна лише з великою натяжкою.

Є ще цікава категорія індивідуумів (якщо їх можна так назвати), які готові посприяти ближньому лише тоді, коли це сулить їм якийсь цілком реальний зиск, не обов'язково матеріальний. Такі особи і друзів собі шукають таких, які завжди щедро винагородять за допомогу, і самі в боргу не лишаються. Безкорисливістю, звісно, тут і не пахне, але їх влаштовує.

На щастя, не перевелися ще люди ідеї, готові не покладаючи рук гарувати заради світлого майбутнього усього людства, чи хоча-б його частини, такі знані філантропи, як Ендрю Карнегі, Білл Гейтс чи Уоррен Баффет. Проте й у вчинках цих людей не можна не прослідкувати вигоду для самих благодійників, яку вони, можливо, і не переслідували, проте все одно отримали. Але таких одиниці. Всім іншим байдуже. Справді всім. І дійсно байдуже.