«Несподівана вакансія» Джоан Ролінґ

Бажання прочитати цю книгу виникло досить несподівано, бо чесно-кажучи книги про Гаррі Поттера зовсім не читала, дивилася лише фільми. Яскраво-червона палітурка, український переклад Віктора Морозова і Тараса Малковича зробили свою справу і я таки придбала «Несподівану вакансію» Джоан Ролінґ на 540 сторінок. І не пожалкувала ні на мить.



Сама авторка охарактеризувала цей роман як книгу про відповідальність "… у деякому роді про те, наскільки відповідальними ми є за наше власне щастя і де ми знаходимо самі себе в житті; більшою мірою, звичайно, про відповідальність за бідних і знедолених, за нещастя інших людей".

Отак і піклувався за бідних і знедолених людей Баррі Фербразер, який проживав у маленькому містечку Пеґфорд, був членом місцевої ради і тренером веслувальної команди школи «Вінтердаун». Відстоював неблагополучний мікрорайон Поля, де мешкали соціальні низи, бідняки, наркомани, злодії, яким виплачувалася допомога. А також місцеву клініку «Белчепел», де лікувалися наркозалежні. Всі його у містечку поважали, але не всі любили. Він завжди був усміхненим і вмів підтримати добрим словом. Та несподівана смерть містера Фербразера сколихнула містечко і всі заговорили про вільну вакансію в місцевій раді. Що є досить актуальним і для нас, бо так, як студент живе від сесії до сесії, так і наше суспільство живе від виборів до виборів. І хоч в книзі йдеться не лише про вибори, але під час виборчого процесу люди найкраще проявляють притаманні їм риси і що найголовніше – далеко не позитивні. Так і з’являються кандидатури шкільного завуча Коліна Волла, міського юриста і сина міського голови Майлза Моллісона та нікому невідомого працівника типографії Саймона Прайса. Ще не встигли поховати тіло померлого, як вже почалася боротьба за вакантне місце. Хто ж переможе?..

У книзі досить велика кількість дійових осіб і на початку дуже важко зі всіма ними розібратися, вловити, хто до якої родини належить і які інтереси відстоює. Та з часом ця проблема зникає, бо ти настільки поринаєш у життя містечка, спостерігаєш за людьми та їхніми вчинками, що вже живеш не у реальному світі, а в тому, що майстерно змальовує авторка. Щиро можна подякувати Джоан Ролінґ за те, що вміє тримати читача у напрузі від початку і до кінця.

Цікавими є засідання місцевої ради, де після смерті Баррі, почала вилазити вся ницість та підлість людей. Перш за все, мешканці хотіли позбутися Полів, які були невід’ємною частиною їхньої громади, але яких вони за будь-яку ціну хотіли спекатися, бо вважали, що «можна витрачати гроші на речі набагато достойніші, ніж підтримка купки правопорушників». І були проти, щоб "їхню чудову школу Св. Томаса, що приваблювала своїми затишними класами, старовинною кам’яною будівлею й розкішним трав’янистим ігровим майданчиком, невдовзі окупували і привласнили виплодки жеброти, наркоманів і матерів, які народжували дітей щоразу від інших батьків". Та закрити клініку «Белчепел», яка допомагала сотням людей позбутися наркотичної залежності, але деякі посадовці вважали, що краще віддати приміщення в оренду і не морочити собі голови хворими та безпомічними людьми. Подібна ситуація часто трапляється і у нашій країні, що є досить прикрим та аморальним.

Звичайно, що і образ Полів ніхто не ідеалізує, бо їхні жителі не бажали спільно навести лад на власній території, вони "завжди чекали, що хтось за них це зробить – місцева рада, міська, окружна, - хтось усе поприбирає, відремонтує, буде утримувати й давати їм ще, ще і ще». Та власне ніхто краще за самих мешканців не наведе порядок на їхній території. І не треба чекати манни небесної, звинувачувати у бездіяльності міську владу, і клясти на цілий божий світ, а братися до наведенню ладу самотужки і постійно його підтримувати.

Та і діти мешканців Полів мають право на шанс бачити краще життя, ніж середовище наркоманів і сутенерів. І з них можуть вирости достойні люди, яким і був Баррі Фербразер. Потрібно тільки в них повірити та направити на шлях істини. Чого і потребувала Кристал Відон.

Взагалі кожна людина, яка з’являється у книзі, несе в собі цілу низку негативних рис і зовсім маленьку частинку – позитивних. В ошатних будиночках з чистенькими газонами і гарненькими фіраночками живуть "страшні" люди, з великою кількістю проблем та фобій, які тримають у великій таємниці, але врешті-решт нічим не відрізняються від мешканців Полів, які принаймні не ховаються за ширмою добропорядності та вихованості. Пеґфордцям так приємно читати викривальні дописи про своїх сусідів і так прикро визнавати ту правду, що пишуть про них самих. З однієї сторони вони показують свою чемність та людяність, а з іншої – випливає ненависть та лють.

Я б сказала, що «Несподівана вакансія» - це соціально-психологічний роман. У ньому викривається багато тем, про які не прийнято відкрито говорити. Це і класичний конфлікт поколінь, ненависть дітей до батьків і часто навпаки. Вдаване гарне ставлення до чужих дітей і приниження власних. Це і насильство в сім’ях, де потерпають від батька і чоловіка садиста, який у своїх проблемах звинувачує всіх, окрім себе самого. Складні стосунки між невістками та свекрухами, криза середнього віку, подружні зради та невміння самореалізуватися упродовж усього життя. А також замкненість у власному внутрішньому світі.

Письменниця переконливо описує підлітковий світ, зі всіма проблемами та непорозуміннями. З більшістю дітей ніхто не розмовляє, їх або б’ють, або ображають, або зовсім ігнорують. Як ставляться до них дорослі, так і відповідно вони ставляться до своїх однолітків. В юному віці дітей цікавить лише секс, але вони зовсім не вміють нести відповідальність за свої вчинки. Їх просто ніхто цього не вчить.

Закінчується роман досить не передбачувано і плачевно для багатьох сімей. Хоча з’являється промінчик надії та віри в краще життя. Але, особисто для мене, ненадовго, бо, коли трирічний хлопчик, замурзаний та недобре одягнений, йшов вулицею, ніхто не звернув на нього увагу, ніхто не підійшов і не спитав, куди він йде і з ким гуляє? Та, коли з дитиною трапилася біда, то всі почали називати його маленьким янголом і скидати будь-яку провину із себе. Разючим є і той момент, що якби дитина краще була одягнена, то, можливо, до нього б проявили інтерес, а так, кому потрібна брудна нічия дитина…



Однозначно раджу прочитати роман. Книга буде цікавою для всіх вікових груп.