Депутатське невігластво і бюджетні пріоритети територіальної громади

Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (Конституція України).



В законі усе звучить гарно. Але як є насправді усі ми переконались. Можна скрушитись і посипати голову попелом, а можна спробувати віднайти шляхи і напрямки.

Поза сумнівом, що рушійною силою життя територіальної громади є спільна скарбниця – місцевий бюджет. Вже стало традицією нарікати на недостатність бюджетних коштів, лаятись на київських чиновників та уряд. Навіть депутати міської ради перейняли цю риторику і за першої ліпшої нагоди виголошують гнівні промови в бік Міколи Азірова і його міністрів. Але насправді місцеві депутати повинні нарікати лише на себе і столиця не так вже і винна.


Бюджетна політика.
За своєю сутністю місцевий бюджет не може містити показників профіциту або дефіциту. Це заборонено законом. Бюджет має бути збалансованим – сукупність видатків дорівнює сумі надходжень.

Тобто в бюджеті ніколи не буде вільних коштів.


В цих умовах перед місцевою владою стоять дві задачі:
- забезпечити якомога більше надходжень до бюджету.
- забезпечити ефективне і пріоритетне використання бюджетних коштів.

Саме це і утворює поняття місцевої бюджетної політики. З усією відповідальністю можу заявити, що в м. Луцьку ніякої бюджетної політики немає. Частина владців навіть такого слова не чула.

Луцький міський голова Микола Романюк провадить витрачання бюджетних коштів в холеричному стилі, оскільки сам не має конкретного плану дій. Адже він постійно звітується про виконане, але мовчить про заплановане. Хочу сказати, що місто жило і без Миколи Романюка, і, зрозуміло, що в місті щось відбувається, комунальні служби і підприємства працюють, бізнес створює матеріальні блага, громадяни дбають про свої оселі. Отже, звітуватись про життя міста і вважати, що це заслуги міського голови – це щонайменше не серйозно. Міському голові належить звітуватись передусім про те, що було втілено в життя його командою з запланованого ним на початку року, чого не вдалось досягнути і чому, які галузі є пріоритетними, і якою є бюджетна політика.



В бюджеті немає грошей – хто винен?

Винні депутати, оскільки не мають реальних можливостей формувати бюджет і визначати бюджетні пріоритети. Депутати є лише формальними легалізаторами розробленого фінансистами міського голови плану доходів і витрат на наступний рік. Складання цього плану відбувається в службових кабінетах міської ради і місцеві депутати не мають жодного шансу бути учасниками цього процесу. Яка ж роль міських депутатів у бюджеті? Десь 26-29 грудня депутатам роздають паку паперів (тексти, додатки, таблиці), яка у сукупності називається проект бюджету на наступний рік.

При цьому до відома депутатів доводять, що вони, звісно, мають право погортати і почитати, і навіть виступити з критикою, але вони мають обов’язково за цей документ проголосувати, бо інакше місто опиниться без грошей. Ще цікавіше, що депутатам кажуть, що вони можуть висловлювати свої пропозиції лише щодо 3-5% усіх сум бюджету, бо решта змінити не можна. Ось так, під завісу року місто отримує річний бюджет.

Винні очільники комунальних установ, оскільки формуючи бюджетні запити на річне утримання занижують розміри видатків, підлаштовуються під вказівки фінвідділів і фінуправлінь. При цьому, будо б півбіди якби в бюджеті було повністю профінансовано такі скореговані бюджетні запити. Але відбувається ще гірше - навіть ці «обрубані» суми недофінансовують з держбюджету. Ось так і виходить, що керівники комунальних установ самі себе оббирають.

Найбільше винен міський голова, бо він є очільником бюджетного процесу. Він зобов’язаний знати про реальні фінансові потреби міста. Він зобов’язаний принципово відстоювати кожну копійку луцьких грошей.

Однак Микола Романюк не тільки спостерігає за схемами з «усушки, утруски» витрат комунальних установ, а й не бореться за показники держбюджету, зокрема ним жодного разу не заявлялись принципових претензій з приводу тиску на бюджетні установи, не направлялись претензії до Кабінету Міністрів України щодо показників законопроекту про держбюджет, він жодного разу не звернувся до суду зі скаргою на протиправні дії урядовців.



Бюджетний регламент як можливість поєднання колективних зусиль.

Законодавство дозволяє місцевим радам виробляти для себе механізми прийняття окремих рішень. На розгляд 44 сесії Луцької міської ради було внесено проект рішення «Про Бюджетний регламент». Згідно із цим документом пропонувалась можливість депутатам брати участь в виробленні бюджетної політики, працювати над підготовкою проекту рішення про щорічний бюджет. Передбачалось, що з ухваленням цього документа роль і вага депутатів зросте, а їх повноваження в галузі бюджету стануть реальними.

Але цей документ не був ухвалений. Причин цьому декілька. По-перше, міський голова Романюк побоявся віддавати частину влади, проявивши в цьому недалекоглядність та архаїчність мислення, що є властивою для переважної кількості діячів «брежнєвської» доби. По-друге, велика частина депутатів не захотіли брати на себе відповідальність, бо їм зручніше скиглити про недостатнє фінансування, а ніж спробувати щось змінити. По-третє, всеохоплююча байдужість, небажання працювати над собою, розвиватись, готуватись до пленарних засідань є справжньою хворобою більшості місцевих рад.

Річ у тім, що велика кількість депутатів будучи обраними до ради були розчаровані тим, що 99,99% питань носять загальнокорисний суспільний інтерес і, відповідно, ніхто не буде роздавати за голосування преференції і винагороди. Велика кількість депутатів не лише не знає своїх повноважень, а й не бажає їх знати. Особливий подив викликають депутати, які вважають міського голову своїм керівником, забуваючи, що вони є його контролерами.

Зрозуміло, що таким депутатам не потрібне розширення повноважень, їм не потрібна участь у формуванні бюджетної політики. Такі депутати задовольняються тим, щоб прийти один-два рази на місяць на сесію, якомога швидше проголосувати усі питання, отримати свою порцію поваги від суспільства і забутись про своє призначення до наступної сесії.

Слід відмітити, що міський голова таку байдужу депутатську позицію активно підтримує і розвиває, бо для нього такий стан речей є зручним: депутати-контролери нічим не цікавляться, «підмахують» майже усе, що їм дають, раді працювати «за посмішку».

На завершення хотілось би сказати таке. Депутат – це представник громади. Його обов’язки тривають цілодобово. Він зобов’язаний працювати в раді і її органах – саме працювати, голосувати, а не «підголосовувати».

Депутат несе відповідальність за роботу ради і її органів та зобов’язаний не менш як раз на півроку інформувати своїх виборців про роботу ради. Але, що може сказати більшість депутатів про це?

В умовах, коли в місцевих радах існує проблема із компетентністю депутатів, із знанням своїх прав і повноважень, напевне рано говорити про демократичність, повагу до прав і свобод, розвиток громадянського суспільства. В таких умовах незбагненим залишаються поняття про бюджетну політику і бюджетні пріоритети територіальної громади.

Андрій Осіпов
депутат Луцької міської ради,
учасник політичного об’єднання «Сила людей»