Відкрита ніч по-празьки

Якісь ми з чоловіком туристи неправильні. Приїхали в справах, нічого особливо культурного не планували. Ну, це ж Прага. Як завжди, погуляти містом, попити пива. Роздивитися вітрини й вуличні перформенси, послухати вуличних музик. Не склалося. Принаймні, не в такому обсязі, як би хотілося – банально завадила негода.

Саме від неї довелося ховатися, промінявши неспішну прогулянку в своє задоволення на звичайний переїзд до готелю способом «метро-трамвай». Ось там нам і попався на очі не надто примітний плакат в дизайні «щось темненьке, немарке». Під заголовком «Х Празька музейна ніч». Як завжди, не з нашим щастям – була перша думка. Проте – диво! – всі цифри співпали, як у виграшному лотерейному квитку. День, місяць, рік – все зійшлося. Перевіряли так, начебто дійсно йшлося про виграш.

В готелі першим ділом перепитали містера Гугла, чи знає він щось про завтрашню подію. «Так!» - ствердив містер Гугл. Знав він дійсно немало. Поділився.

Виявилося, за такий шанс маємо бути вдячні примхливій погоді. Пам`ятаєте 30 липня в Луцьку? Плавали, знаєте? Чехи теж плавали. В червні. І в принципі, роблять це більш-менш регулярно. Принаймні, мешканці Праги. Стихія, як правило, приходить зненацька. Навіть якщо вдається передбачити загрозу, не завжди вистачає часу її відвернути або хоча б підготувати достойну зустріч. Минулого разу сильна повінь накрила місто в серпні 2002-го.

Тоді не встигли убезпечити зоопарк або недооцінили для нього загрозу. Тварин заливало й топило. Волонтерами стали всі небайдужі, жодна допомога була незайвою. Якраз торік пройшла фотовиставка, що повернула до пам`яті ті жахливі події. І ось цього літа нова вода насувалася на старі береги. Червень 2013 в Празі продемонстрував, як можна (і треба) діяти в такій надзвичайній ситуації, хоча й нарікань у місцевих теж вдосталь. Проте, вочевидь, з попереднього досвіду було зроблено правильні висновки на всіх рівнях: до повені готові були і прості жителі, й рятувальники, й комунальні служби.

Було зорганізовано злагоджену співпрацю поліції, військових, міської влади. Напоготові були в достатній кількості й кількахвилинній готовності техніка, люди, спеціальні та підручні засоби. Прийшла велика вода – та не прийшла велика біда.

На відміну від деяких мешканців (що Праги, що Луцька), влада не сприймає стихію за веселу розвагу. Тут дуже розвинено відчуття межі «доречно/недоречно». Відповідно, проведення масових заходів, зокрема, такого масштабного, як музейна ніч, попередньо запланована на 6 червня, було однозначно визнано за недоречне. Підготовку до дійства призупинили попри вже затрачені на той момент кошти і зусилля, а пізніше визначилися з новою датою проведення. Як тут не згадати «не було б щастя, так нещастя допомогло». Шкода, певна річ, тих, чиїм було те нещастя, але треба визнати: на цей раз везіння було на нашому боці.

Отже, власне про захід. Масштаб – вражає! Час проведення – 19.00 - 01.00. Учасники – 58 культурно-освітніх закладів по всьому місту. Транспорт – окрема тема. Вхід – безкоштовний. Лише в одному місці, здається, просили символічну суму. Кожен учасник спеціально до заходу розробив окрему експозицію. І якщо, скажімо, у приміщенні галереї це була просто виставка сучасного чеського художника, то Національний музей підготував цілу інтерактивну програму. З нього ми й почали.

Першою порадувала швидкість просування черги. За якісь 20 хвилин ми вже були всередині. Ніякої тисняви, працює гардероб, приймають усе, що заважало б долучатися до прекрасного. Особливо вразила ціла шеренга туристичних рюкзаків. На кожному – номерок, прикріплений білизняною прищіпкою. І жодних табличок на кшталт «парасолі, сумки, головні убори не приймаються». Дивно, правда?

Сама експозиція носить промовисту назву «Монархія» і демонструє в ду-у-уже широкому розрізі життя Чехії під правлінням Габсбургів. Зустрічають Вас люди, вбрані за модою межі ХIX-XX століть. Біля окремого столика молода пані просто-таки препарує тогочасну моду. Не лише розказує, що вдягали, але й показує просто на собі, як це пошито, застібки-вишивки-кишеньки всілякі. Дає роздивитися речі зсередини, всі ці мережива, комірці, віяла можна взяти до рук і відчути епоху на дотик.

На наступному столі – ціла виставка іграшок. Тут і складанки-кубики, такі й зараз можна купити для найменшеньких, на кожній грані – частина загального малюнка, і діючі заводні модельки - від поїзда до дирижабля. І швейна машинка, і кузня, і ще багато чого. Ще далі – імпровізований фотосалон з перевдягальнею і відповідними декораціями. За розкладом – майстер-клас танців. На наших очах професійні артисти вчили вальсувати з дюжину пар. В окремих залах – інтер`єри. Тут і міщанська кухня, і шикарний світський салон, і кабінет поштмейстера.

В дальньому закутку навіть будуар борделю. Попередження для дорослих – мовляв, для дітей ця частина експозиції може становити моральну загрозу. Зате спеціально для них – ціла художня майстерня. Майже типографія – власноруч можна зробити відбиток на справжньому друкарському верстаті! В дітлахів очі аж світяться! А ще – колекція картин, нагород, прикрас.

Діюча модель пневмопошти, накладена на план міста. Куточок пейзажу з дерев`яним будиночком, на дверях – прорізь у вигляді сердечка. Впізнаєте? Такі й досі стоять у нас по селах. Називається «вигоди у дворі». Кілька відеоекранчиків, на яких демонструються документальні фільми. Тогочасні, чорно-білі, німі. Пора на вихід! Попереду ще стільки цікавого!

Наступна зупинка – Єврейський музей. В нічній програмі він представлений двома синагогами, на цвинтар чомусь не запрошують. Біля Клаусової – неозора черга. Достоятися, напевно, нереально. Але прикро пропустити нагоду щось побачити, тому рушаємо на пошуки Іспанської. Вибратися з лабіринту вузеньких вуличок допомагає компанія ортодоксальних йудеїв, які тут-таки просто на розі щось своє гучно святкують з піснями й танцями. Займаємо чергу, роззираємося. Навколо – весела круговерть. Різні люди, різні мови. Хтось просто в черзі перекушує, хтось на ходу розбирається з картою.

Молодь сидить прямо на бруківці, люди старші чемно підтримують одне одного по-під руки. Багато місцевих з дітьми. Для когось це веселий квест «Встигни побачити все», для когось, напевно, й можливість суттєво зекономити. В синагозі, поміж іншого, виставка ритуального срібла. Вражаюче! Як цьому звідусюди й повсякчас гнаному народові вдалося зберегти стільки автентичних предметів! Шкода, черга до першої синагоги за цей час лише збільшилася, так що туди – іншим разом.

Натомість – ще один переїзд і підйом на дзвіницю храму Святого Микулаша. Перед тими, хто здолав гвинтові сходи (спочатку кам`яні, вище – дерев`яні) - панорама Праги. Кажуть, захоплююче. Мої враження дещо інші: страшенна висота, напіввідкритий балкон навколо башти, дриж у колінах. Негнучкими ногами ступаю на тверду бруківку вулиці – й від цього моменту повертається здатність тверезо мислити. Ну не альпініст я по суті своїй! А також не парашутист, не кранівник…Я взагалі багато чого боюся. Висоти – насамперед. На вежу більше не піду. Навіть не умовляйте!

По дорозі до готелю заглядаємо ще в колишню школу верхової їзди. Ось це – найбільше розчарування вечора! Тут зараз галерея. Визнаю, абсолютно не розуміюся на сучасному мистецтві. А тому не можу сприймати каляки-маляки всерйоз. Тому й люди, які розглядають їх із перебільшеною увагою, викликають підозру, що з мене просто хочуть познущатися. Чи пожартувати. Ховаючи посмішку, ретируюся.

Можна, звичайно, було б іще Ботанічним садом прогулятися, відвідати з парочку музеїв або зайти до бібліотеки – там же теж, мабуть, якийсь інтерактив. В принципі, час іще є. Але тоді назавтра мої ноги вже нікуди не підуть. Тому що не зможуть. Добре, що організатори потурбувалися про доїзд: спеціальним музейним маршрутом добираємося до кінцевої станції метро (сама підземка вже зачинилася), до готелю – рейсовим автобусом. Благо, ходять вони протягом цілої ночі. Але ж ми домовлялися: про транспорт – іншим разом. Зараз – спати!

Музейна ніч відбулася. Наступного року їдемо до Праги разом?