Як я не доїхала до Праги

Власне, я нікуди не доїхала. А якщо зовсім чесно, то я майже і не виїхала нікуди. Вірніше, все таки виїхала, але не далеко. Тобто я не просто виїхала з дому, я навіть сіла в автобус. Не спізнилась. І все рівно не знаю, все таки виїхала я чи ні. Сама заплуталась. Отже, по порядку.

Син вчиться в Празі. Більше року користується послугами однієї й тієї ж компанії-автоперевізника. Квитки чоловік купує через інтернет, оплачує своєю карткою. Відповідно, має клієнтський номер, на нього нараховуються бонусні бали.

Квиток являє собою роздруківку з інтернету. Тобто, Ви як пасажир маєте на руках аркуш паперу А4, на якому вказано маршрут (з пересадками, як у нашому випадку), вартість проїзду на кожному відрізку, навіть Ваші місця в салоні. Окремим рядком –СМС-сервіси: за одним номером можна дізнатися про очікуваний час прибуття з урахуванням можливих затримок, за іншим – відмовитися від поїздки. Дуже зручно.

Вирішено: їду провідати свого студента.

Чоловік за звичною схемою купує квиток туди-назад (купувати зворотній одразу вигідно – він стане Вам у 80% вартості прямого квитка), я збираю чемодан. Мама їде до студента – типова картина. Чемодан непідйомний.

Перед посадкою пред’являю стюардесі квиток і паспорт: візу перевіряють тут же, щоб уникнути проблем на кордоні. Здається,зараз на перевізників покладено обов’язок своїм коштом повертати з кордону до місця посадки пасажирів, якщо у них виникають проблеми на переході. Принаймні, щось я таке десь читала. Тоді логічно, що перевіряють не лише проїзні документи, а й паспорти.

Стюардеса просить мене сісти на інше, відмінне від вказаного у квитку, місце – такий варіант у білеті теж прописано окремо. Водій приймає багаж, ми з чемоданом отримуємо по наклейці з номером: він – на ручку, я – на квиток. Мовляв, при пересадці в Варшаві номери звірятимуть.

Лише після цього стюардеса задає питання: «Чому в квитку вказано «Ян», а їдете по ньому Ви?» Пояснюю: це син, він часто їздить, вчиться у Празі, змінити ім’я система продажу квитків не дозволила. Діалог далі (майже дослівно):

- Проблем быть не должно. Но я уточню (телефонує). Тут такая ситуация (описує комусь на іншому кінці) …Да, фамилия одна (ще раз звіряє прізвища – моє в паспорті, сина – на квитку, чоловіка – там же, його вказано як власника платіжної картки; чоловік стоїть поряд живим свідком). Да, сын студент. Нет, билет за полную стоимость (це називається тарифний план «стандарт»; для дітей, студентів, можливо, ще для якихось категорій пасажирів передбачені пільгові тарифи). Да,виза, да (про що ще мова, не знаю, відключає телефон). Нет, все в порядке, никаких проблем.

Отже, їдемо. Оскільки розклад в автобуса досить приблизний, а дорога неблизька, одразу й вирушаємо. Цікаво, якщо пасажирів з Луцька не заявлено, то чи автобус взагалі на автостанцію заїжджає? Чисто академічний інтерес.

Роздуми перериває стюардеса проханням ще раз показати квиток. Вивчає, тримаючи біля вуха телефон і комусь невидимому коментуючи:

- Да, с пересадкой на Прагу. Да.

Просить показати ще раз і паспорт. Та будь ласка! І з моїми документами прямує до водія. Повертається:

- Вам прийдется выйти, мы не можем Вас везти. Таковы правила компании. Мне начальство сказало.

- Як же так? Адже Ви телефонували перед посадкою, справлялися щодо ситуації! Ви мене посадили, а тепер я маю вийти просто посеред міста? З чемоданом? Я мушу хоча б зателефонувати чоловікові!

- Звоните, но выходите!

- Ні, так просто я не вийду, зараз під’їде чоловік, будемо телефонувати в компанію!

- Звоните, куда хотите, но выходите из автобуса! Вот Ваши документы! Автобус ждать не может!

Отримую назад паспорт і квиток, і тупо вдивляюся в останній: телефонувати немає куди! Тобто жодного контактного номера немає, крім вищезгаданих авто-СМС. Бачу свій чемодан, одинокий, на тротуарі, стюардеса боком-боком підсуває мене до виходу …Ну не битися ж мені з нею, виходжу…

Діставшися додому, відкриваю «правила компанії» на сайті, де купувалися квитки. Уважно читаю. Так, пасажир не має права передавати квиток третій особі. Але за зміну імені, прізвища, навіть маршруту можна… доплатити на місці, себто в автобусі.

Телефоную на офіс, київський номер є на сайті. І чую: «Это Вы читаете правила для компании «XL», а у Вас перевозчик – «2XL». Это надо на другом сайте читать!»

Одним словом, ваші проблеми.

Не дуже зрозуміло, чому треба ще десь щось шукати, якщо я купую квитки на тому ж сайті, де правила розміщено. До речі, з правил: висадити пасажира мають право лише у випадку порушення ним громадського порядку, розпивання спиртного тощо. Це точно не про мене.

За консультацією звертаюся до юриста. Адвокат, уважно вислухавши захопливу історію, задає просте питання: «А якби Ви не вийшли?»

Чесно кажучи, не знаю. Ну не люблю я відвертої конфронтації. Зі мною церемонитися, схоже, особливо не збиралися.

Принаймні, вибачення ні від стюардеси, ні від диспетчера (чи хто там був на телефоні в офісі) я не почула. Не кажучи вже про повну байдужість і відсутність будь-якого бажання допомогти в такій ситуації.

Що порадив адвокат? Можна почати зі звернення до комітету з захисту прав споживачів за місцем розташування компанії. Не знаю, як у Києві, тут я одного разу звернулася зі скаргою на гіпермаркет і отримала банальну відписку на кшталт «проведено перевірку, порушень не виявлено». Можна відразу звертатися до суду.

Можна звертатися, можна навіть виграти справу, але… Заплатити адвокату за складання позовної заяви, зо пару разів з’їздити до Києва на судові засідання (знову –таки не безкоштовно).

А час? А відпрошуватися з роботи? Ні, це не для мене. Не потягну ні матеріально, ні морально.

Єдина втіха – набутий досвід. І полягає він у першу чергу в розумінні давно відомих і не раз озвучених істин: правила треба читати, при цьому особливу увагу звертати на права – Ваші і протилежної сторони. Тоді знатимеш, що порушив (і чи порушив взагалі), зможеш відстоювати своє, будучи впевненим у власній правоті. Принаймні, знаючи, що там написано, вимагатимеш пред’явлення цих самих правил у спірній ситуації.

В моєму випадку юрист чітко розділив відмову в посадці (яка була б, можливо,цілком обґрунтованою) і висадку в дорозі, нехай навіть в межах того самого населеного пункту.

А до Праги я обов’язково доїду. Наступного разу.