Антифашистський фашизм

Здається, що вже обсудили всі неоднозначності святкування 1025-річчя хрещення Русі. Але чомусь залишили у стороні святковий концерт, приурочений до цієї дати, який відбувся у Києві 27 липня 2013 року. Точніше його учасників, хедлайнерів російського православ’я – груп Костянтина Кінчева «АлісА», В'ячеслава Бутусова «Ю-Пітер», «Воскресенье», «С.К.А.Й» та «Брати Карамазови». Кого ж привезли з Росії для музичного закріплення перемоги московського православ’я над київським?

Зупинюсь на «Алісі» та її фронтмені Кості Кінчеву. Бо що говорити про, наприклад, православну групу Бутусова «Ю-Пітер». Навіть якщо й виконали екс-“Наутілус Помпіліус» щось російсько-православне з свого попереднього репертуару на кшталт:

«Мы начали водкой утром,
Мы кончили ночью в постели…
Разденься!
Выйди на улицу голой…»

Ну, то які претензії до Бутусова, адже слова цієї пісні написав лауреат премії Ленінського комсомолу талановитий Ілля Кормільцев, який, між іншим, від премії відмовився на відміну від улюбленця нашого Президента і Партії Регіонів Олега Гаврилюка, автора найромантичніших рядків донбаського шансону:

«Вы конечно не б**дь,
Просто очень похожи».

Та Бог з ним, тепер вже з 27 червня цього року Народним артистом України Гаврилюком. Повернемося до неймовірно православної постаті Кості Кінчева.

Кінчев – це моя ленінградська молодість, спогади про ленінградський андеграундовий рок, музику бунту та протесту. Класний рокер, який вирвавшись на хвилі перебудови, зумів застовпити собі місце на рок-Олімпі не лише своїми піснями, а й скандалами та витівками. Як для рокера – це нормально, але при чому тут православ’я?

Костя, який народився в інтелігентній сім'ї доктора технічних наук, ректора Московського технологічного інституту (нині Російського державного університету туризму та сервісу) був розбишакою з дитинства. Вступивши у 14 років до комсомолу, був зразу ж виключеним звідти через те, що прийшов у школу п’яненьким. Після школи працював і вантажником у магазині, і натурником у Суриковському училищі. Від армії «закосив» по статті «залишкові явища черепно-мозкової травми».

В рок-музиці засвітився завдяки лідеру групи «Зоопарк» Майку Науменку, а в «Алісу» потрапив завдяки ще одному українцю Святославу Задерію. В Ленінграді, до речі, в рок-групах було чимало українців. Можна згадати такі групи та їх музикантів як «АукцЫо́н» (Олег Гаркуша, Віктор Бондарик, Сергій Мельник, Дмитро Озерський, Сергій Губенко, Валерій Недомовний), «Джонатан Лівінгстон» (Володимир Грищенко, Юрій Єременко, Олександр «Оша» Ошибченко, Валерій Ситник), «Джунглі» (Іван Феденко), «Ко́фе» (Едуард Нестеренко), «Мануфактура» (Олег Скиба, Дмитро Матківський, Ігор Рудик, Дмитро Зубар), «Міфи» (Геннадій Барихнівський, Дмитро Задвірний, Петро Бездудний, Юрій Ільченко), «Опасные соседи» (Ігор Артеменко, Андрій Гарабаренко), «Пікнік» (Сергій Омельниченко, Євген Волощук), «Странные игры» (Віктор та Григорій Сологуби) та інші.

У 1987 році Кінчев вперше зіштовхнувся з православною церквою, коли відвідав Псково-Печерський монастир з хрестом, випаленим перекисом на голові, за що монахи окурили його ладаном та вигнали. Взагалі на сцені він виглядав як на сьогодні дивно, а по тим часам досить таки протестно. У тому ж 1987 на концерті у Палаці спорту «Ювілейний» в Ленінграді вийшов на сцену в образі, якщо висловитись сучасною мовою, то представника нетрадиційної сексуальної орієнтації з жіночим шарфом та із зображенням черепа на футболці. Дозволяв він собі як для громадянина СРСР забагато і це мало чимось недобрим для нього скінчитися.

У роковóму для Кінчева 1987 році він «підірвав» весь Ленінград і не тільки. Я добре пам’ятаю той конфлікт. Після інциденту з міліцією, яка образила чи навіть штовхнула вагітну дружину Кінчева, той, побившись з міліціонерами, розійшовся не на жарт. На концерті лідер «Аліси» перед початком виконання пісні «Ей, ти, там, на том бєрєгу» зробив вступ: «Наступна пісня присвячується іноземним гостям, якщо вони є в залі ... а також ментам та іншим гадам!» і заспівав «Хайль Гітлер! На том бєрєгу…» 22 листопада в ленінградській молодіжній газеті «Смєна» було опубліковано статтю Віктора Кокосова «Аліса с касой чьолкой», в якій Костянтина Кінчева звинувачували в провокації заворушень і пропаганді нацизму. На місцевому ленінградському телебаченні неодноразово прокручували аудіо запис фрагменту виступу групи з чітким прослуховуванням заклику «Хайль Гітлер!».

Це вже було надто серйозно. Виступи групи тимчасово заборонили, на телеекрани він і так не потрапляв. Одним словом, Кінчев реально злякався, він почав виправдовуватися, згадав свого болгарського діда-комуніста та його бурну революційну діяльність і таким чином вимолив пощаду. Комуністичній владі конфлікт був уже не потрібен, підтверджувати згадування Гітлера було навіть шкідливим для того суспільства, адже рокерів ставало все більше, вони були неймовірно популярні, а подібні прецеденти були небезпечними, тому справу згорнули. У жовтні 1988 року всі судові процеси по Кінчеву були завершені і лідера «Аліси» передали на поруки Ленінградському рок-клубу, де його конкретно підсадили на наркотики.

У 1992 році після відвідин святих місць Єрусалима, які традиційно не обійшлись без скандалу, коли одна з ізраїльських газет звинуватила Костянтина Кінчева у «плюванні в обличчя єврейській державі», він прийняв хрещення. Кінчев змінився, але при цьому не настільки щоб перетворитися з рок-зірки на виконавця православних псалмів. Він залишився рокером, при чому справжнім рокером. Обізвати своїх фанів свинями та ублюдками, плювати на сцені та курити в салоні літака для улюбленця російської православної церкви залишилось звичною справою, як і традиційно вже посилати зі сцени матом міліцейську охорону на концертах туди, куди завжди когось посилають росіяни.

У 2000 році радіостанція «Наше радіо» відмовилася ставити в ефір пісні з альбому «Солнцеворот», звинувативши православного Костянтина Кінчева у фашизмі через відповідне оформлення альбому. І хоча Кінчев майже на всіх концертах виконував пісню «Я - антифашист», таким чином як би пояснюючи свій світогляд – але «Наше радіо» не змінило своєї позиції. Ось такий от антифашистський фашизм Костянтина Кінчева, який, на неодноразові звинувачування в нацизмі, відкрито називає себе «російським націоналістом», борцем з «безродним космополітизмом», виступає на концертах у футболці з написом «Православіє ілі смєрть», до цих пір пишається язичницькими тату, пояснюючи: «Я б зробив православні, але таких, на жаль, не буває».

Він і далі потихеньку плагіатить, не заперечуючи цього у разі чергового викриття. Так, його «Театр тіней» це фактично «Kyoto Song» британської групи «The Cure», а мелодія у пісні «Зона» з альбому «Ъ» була скромно запозичена у німецького гурту Megaherz («Du oder Ich»). Лідер російського православного року і далі продовжує носити перстень у вигляді черепа з каскою. Догоджаючи владі, Кінчев вніс пропозицію видати заміж доньок Путіна за англійських принців і таким чином започаткувати монархію в Росії. Та все ж Кінчева недолюблюють. Той же ж Ілля Кормільцев за загравання лідера «Аліси» з владою назвав його «Звєзда Свінєй» і написав однойменний текст пісні. А рокерська тусовка жартує: ««У «Аліси» армія шанувальників різного віку» - мільйони мух не можуть помилятися».

Зі всього виникає питання: «Для чого та за які заслуги перед Україною та українською православною церквою в Києві погодилися на концерт, присвячений 1025-й річниці хрещення Русі, запрошувати таку неоднозначну і далеку від православної моралі особистість, як Костянтин Кінчев, якого навіть в Росії багато хто вважає нацистом?» Невже лише за те, що він ледь не був позбавлений, за інформацією «Комсомольської правди», права в’їзду в Україну за свою антиукраїнську позицію викладену в пісні «Влада», де співав про «аранжевиє соплі» та «прєдчувствіє гражданскай вайни»?

Цікаво, як би воно виглядало, коли б поруч зі зведеним хором київських монастирів та іншими православними українськими виконавцями В'ячеслав Бутусов зі своїм «Ю-Пітером» признавався б, що «ми началі водкай утрам», а Кінчев із московсько-православним запалом співав би:

«Я сердце выблевывал в унитаз,
Я продавал душу траве.
Чертей, как братьев, лизал взасос,
Ведьмам вопил: "Ко мне!"
Какое тут Солнце? Какой Христос?
Когда кончаешь на суке-Луне?»

Хоча, може саме так і співалось на московсько-православному концерті у Києві…