Скільки можна дурити людей?..

За півроку роботи мені довелось чимало працювати поза межами сесійної зали, зустрічатися з виборцями, допомагати їм, в силу можливостей, у вирішенні проблем. Під час зустрічей виборці часто звертаються до мене, як народного депутата України, з питаннями, що стосуються оренди сільськогосподарських земель.

Основна проблема – не узаконені стосунки між селянами та орендарями. Саме це і породжує низку проблем. Багато орендарів обробляють паї, не укладаючи договорів із селянами. Або ж укладають договори, але не реєструють їх відповідно до чинного законодавства.

В таких ситуаціях, перш за все, страждають селяни, бо вони можуть покладатися хіба на милість орендаря. Як буде його ласка – заплатить, ні – то й ні. До місцевого ж бюджету, при такій ситуації, не потрапляє ні копійки податку з доходів фізичних осіб.

Окрім того, багато орендарів «забувають», що сплачувати орендну плату вони мають з урахуванням індексації вартості земель в 1,756 рази (практично вдвічі більше!) порівняно з 2011 роком, та в розмірі 3% від вартості земель як рекомендують Указ Президента України та земельний ринок України.

Отже, і ціна оренди має збільшитись. Користуючись некомпетентністю селян, орендарі замовчують це та сплачують неповну плату. І знову страждають місцеві бюджети – бо якщо податки і надходять, то не в повному обсязі. Існують й інші схеми ошукування селян.

Посилаючись на те, що умовами договорів передбачено сплату 500 кг зерна, орендарі видають людям вказану кількість, вважаючи виконаними свої зобов’язання. Це неправильно, бо такі умови суперечать не лише Указу Президента України та ситуації, яка склалась на ринку України, а й здоровому глузду.

Деякі орендарі, не доплачуючи орендну плату, надають селянам матеріальну допомогу або допомагають чимось сільській раді, але ж це робиться за кошти, які селяни недоотримали при виплаті оренди.

При розрахунках у натуральній формі, зерно видається орендодавцям за цінами, нижчими від ринкових на момент розрахунку. Це дає змогу орендарям платити менше податку з доходів фізичних осіб.

Окрім того, цей податок сплачують за місцем реєстрації підприємства ( хоча закон не забороняє платити за місцем діяльності або проживання платників податку). Я ставлю просте запитання: «Що від цього отримує місцевий бюджет, бюджет території, де живе людина, яка платить податок?» Відповідаю: «Нічого». Тобто люди, які платять податок зі своїх доходів не мають можливості скористатися цими коштами (покращити харчування в садочку чи в школі, де навчаються їх діти, мати освітлені вулиці, пристойний будинок культури чи бібліотеку в селі, де проживають). Цим користуються інші.

Крім того, натуральна форма розрахунку дає можливість орендарю розраховуватися неякісним засміченим або вологим зерном, що, як кажуть люди, його і свині їсти не хочуть.
У всіх випадках, а найгіршому становищі опиняються селяни. Бо залишаються сам на сам з проблемами, не захищені законом, не в силі відстояти свої права.

Я, як народний депутат України, неодноразово звертався до органів земельної інспекції, внутрішніх справ, прокуратури, щоб вони розібралися з проблемою відповідно до законодавства і не допускали, щоб спритні «ділки» обкрадати селян і державу. Дивує позиція місцевої влади, яка крізь пальці спостерігає за цим. Адже саме влада має подбати, щоб стосунки селян та орендарів були оформлені згідно з буквою закону та стати гарантом виконання умов договорів.

Я переконаний, що покращити ситуацію допоможе прозорий ринок землі і стосунків між орендодавцем та орендарем, запровадження єдиного підходу до розрахунку за оренду землі. В першу чергу, ми маємо проінформувати селян про вартість їхньої землі та суму орендної плати за неї, з розрахунку 3% від нормативно-грошової оцінки.

По-друге, при розрахунку зерном має фігурувати ринкова ціна і кількість зерна не може бути однаковою щороку. Окрім того, зерно має бути очищене, відповідного класу і відповідати ГОСТу. Це дасть змогу людині самостійно вирішити, що їй вигідніше отримати цього року: гроші чи зерно.

По-третє, обов'язковою умовою для орендаря має бути сплата податку з доходів людей від оренди землі (паїв) в сільську раду, на чиїй території розташовані землі. Люди, що тут проживають, повинні знати, як витрачаються сплачені ними податки.

І, найважливіше, аграрний бізнес повинен бути соціально відповідальним, адже користується найціннішим ресурсом – землею. Ми з вами добре розуміємо, що на селі, окрім землі майже нічого не залишилось і це єдиний ресурс, який дає змогу селянам виживати. Хоча вони повинні жити, а не виживати.

Аграрний бізнес експлуатує не тільки землю, а й інфраструктуру села, точніше, те, що від неї залишилось. Щоб захистити селян та сільські території, я зініціював зміни до Закону України «Про ринок земель» аби орендарі землі, окрім виплати орендної плати селянам, додатково 1% від вартості паю перераховували до бюджетів сільських рад, на чиїх територіях орендуються землі, як цільову допомогу для розвитку території громади. Ці кошти, на розсуд громади, зможуть спрямуватись на соціально-економічний розвиток сільських територій.

Я пропоную аграріям не чекати змін, а свідомо підійти до питання розвитку територій і не скупитися платити додатково кошти в сільські ради, на територіях яких вони працюють. А тим орендарям, що платять людям оренду, меншу від ринкової, переглянути стосунки з орендодавцями і платити повну ринкову вартість орендної плати за землю. В іншому випадку знайдуться ті, хто заплатить (як каже народне прислів’я: «Святе місце порожнім не буває»). А земля – це святе...

Громаді ж, при укладанні договорів, раджу вимагати додаткової сплати від орендаря на соціальний розвиток громади, а якщо договір укладено, то ініціювати укладення додатку до нього.

Сільські громади мусять ставати самодостатніми. Годі ходити з простягнутою рукою та схиляти голову перед «барином-орендарем», коли потрібно огородити сільське кладовище, замінити вікно в ФАПі чи відремонтувати сільську дорогу!

Селяни повинні мудро розпоряджатися землею, адже це дорогоцінний ресурс – наша волинська земля.

Народний депутат України Сергій Мартиняк