Peace&Love

За плечима три фестивалі. Підкамінь, Форт.Missia, Франко.Фест.

850 кілометрів, з яких 700 – автостопом.

Забутий перстень та знайдений ключ на 10.

Серед всього іншого, з-поміж усіх дотепних історій, фантастичних звуків, світлих очей, ранкової кави на вогні, ночівлі у полі під Млиновом, обливання джерельною водою, шансону о п’ятій ранку, джазу на сіні та пу-еру по дорозі на трасі Київ-Чоп, вириваю кілька кадрів, які, можливо, змусять когось відчути щось інше або ж щось схоже.

***

«Сідайте, мені по дорозі. Якось я так підвозив двох дівчат з Литви. Казали, що не могли попутку піймати 12 годин. У дощ! Люди не розуміють, що то такий вид туризму. Та й узагалі люди стали злі, раніше більше попуток зупинялося. Я військовий пенсіонер, побував у 18 країнах. Мені вже 66, синку. Працював у банку, але то робота не для мене, розжирів я там тільки...

В 48 років я поїхав до США. Заплатив 8 тисяч жидам, вони мені візу оформили. Ходив до школи з дітками, вчив мову, бо геть не знав, говорив на мигах спочатку. Так там 4 роки жив, працював…

У цій країні буде війна, бо вони геть знахабніли. Закони пишуть під себе. Крадуть. Але без молоді нічого не буде. Це вам тут жити. Я один з вилами не піду.

Ну, хіба вони постійно літають за кордоном? Ну, хіба їм приємно дивитися на ці дороги? На те молоко, яке продають обабіч ті баби старі, аби хоч якось вижити?Ну, то ж самі в цій країні і живуть».

***

«Покажите мне свои ладони! Я хочу видеть ваши ладони. Знаете, на грузинском нет слова ладонь. Ладонь – это сердце руки…

…Співає Ніно Катамадзе. На годиннику вже північ. Чи за північ. Це немає значення. Є лише музика. На душі спокійно і затишно. Ніби нікого немає навколо і водночас ніби всі навколо рідні та пов’язані душі. Я озираюся, а поруч мене – десятки закритих очей і блаженних посмішок на освітлених прожекторами обличчях…»

***

«…йдемо лісом, стежка вистелена сіном. По маршруту десятки інсталяцій, захованих у бункери і форти Першої світової війни.

…Зліва знову якась інсталяція на галявині під пекучим сонцем. Підходимо ближче. Ділянка огороджена червоно-білою стрічкою. А посеред.. А посеред – туші тварин, здається, корів і биків. На кістках ще є залишки м’яса. Навколо літають мухи, ще трішки і з м’яса полізуть черви. Сморід жахливий. Це «шенгенська зона» для тварин і комах. Людині туди – зась. А дійсно, часом шкода, що візовий режим для людей повсюди відкритий».

***

«Величний камінь у селі Підкамінь штурмують десятки людей. Тут, певно, гарно, коли порожньо. Внизу гримить фестиваль. Десятки торговців, лохотронщиків, майстрів. Ніби ярмарок. Усі хочуть задертися на камінь. Позаду – монастир. Навколо каменя – хрести над могилами.

Мати просить свою дочку, приблизно п’яти років, стати на хрест могили.

«Посміхнись, знімаю!».

Мала сміється.

Інша дівчинка, куди старша, лягає біля могили і схрещує пальці, як покійниця. Позує.

Ну, і коли ця країна житиме добре?»

***

Гурт «Один в каное» поклали на музику «Човен» Івана Франка, і вся галявина, що відпочиває у тіні, плескає у ритм, неначе найулюбленішій пісні.

Команда К402 виконує саме франкову «Якби знав я чари, що спиняють хмари» на біс і музиканти щиро кайфують від слів і музики.

Барабанщик Ніно Катамадзе приводить публіку у захват франковими словами грузинською.

Ніхто з присутніх, хіба що окрім поважних франкознавців, не читав 50 томів каменяра. Але всіх торкнуло його слово.
«Тільки мій там образ і ясніє й гріє… Фантастичні думи! Фантастичні мрії!»

***

Наплічники зібрали о 4-й ранку. На фестивалі ніколи не сплять.

По лісу:

«Ё-ё-ё комбат орёт…. Разорванный рот у комбата,
Потому что граната…»

«Зааааааакаааарпааааття!!!»

«Ти втретє цього літа зацвітеш, такою квіткою тендітною, п'янкою…»

«Ви ліс спалите!!!!! Обкопайте вогнище, далбадрини!!!»

«Оооооляяяяяя!»

Біля фан-зони на траві хтось спить. Торговці схожі на приблуд, які не спали три дні, і це свого роду правда. Пахне димом. Все пахне димом і сіном у росі.

Біля Off-сцени на світанку все ще шаленіє народ. Останні звуки, останні рухи перед закриттям.

«Щасливої вам дороги!», - кричить якась дівчинка нам.
Торгуємось із маршрутчиками. Довезуть за 35 гривень до Львова. Попередній автобус поїхав за півсотні. За годину прокидаюся. Ми десь біля Львова. Весь автобус, включно з чиїмсь рудим псом, спить з відкритим ротом.

***

Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

***

Хто критикує молодь за дурну лексику, надмірну наївність і максималізм, рожеву шапочку посеред літа, недолугість, дивну музику і дивакувате уявлення про мистецтво, зазвичай просто дратуються, що роки не вертаються.

Їздіть на фести. Посеред природи, у звуках і запахах все стає набагато реальніше.

Більше спогадів, більше кадрів.


P.S. Дякуємо водію у жовтих окулярах, у якого дочка в Китаї. Ми забули у вас бейсик. Може, колись побачимося.
Дякуємо чоловіку з російськими номерами. Гарної вам Європи.
Дякуємо залізничнику, спокійних вам колег.
Дякуємо водію, який на днях отримав права. Твої «Жигулі» – монстр.
Дякуємо торговому агенту, ти незабаром вийдеш у плюс, не переймайся.
Дякуємо пану, що довіз нас до Олеська. Ви неймовірна людина.
Дякуємо водію "140 км/год". Хай вас Бог береже.
Дякуємо водію шкільного автобуса. Якщо що – звертайтесь.
Дякуємо водію бусика. Аби ви менше такими дорогами їздили.
Дякуємо чоловікам з польськими номерами. Най вас митники не пиняють.
Дякуємо чувакам, як їхали на Київ за пу-ер і гарний настрій, Alt+J. Ну, і 176 км.
Дякуємо маршручику, який підкинув до повороту на Млинів.
Дякуємо парі за музику. Щасливо вам у Польщі.
Дякуємо майору.
Дякуємо військовому. І всім-всім-всім-всім.

P.S.S. Верніть мені мій перстень.
Я його носила лише день.

(Фото мої, АфішаЛьвів, Іра Роговик, Юрій Шушкевич)