Меблі

Я знаю людину, яка спить на кинутому на підлогу матраці. У неї немає меблів. Мабуть, це дивно. Але вони їй непотрібні.

Я заходжу в чийсь дім і попадаю в оточення меблів. Хіба це дивно? Я дивлюся на шафи, комоди, стільці, столи, канапи і ліжка, - на зручності, якими оточене чиєсь існування. Ними забитий весь простір великого помешкання.

Але зручності заважають думати. Вони відбивають до цього бажання. Бентлі не приносить задоволення. Задоволення приносить подолання труднощів.

Думки приходять тоді, коли людина вільна від меблів. Бо меблі, це якоря урбанізації. Їхні ланцюги міцно обплутують людину і тримають її у визначених координатах.

Коли працюєш під дощем на холоді, хочеться обсохнути й зігрітися. Але не потрібно цим зловживати. Розніжене тіло не буде здатним працювати. Думки народжуються тоді, коли для них є простір. А в заставленій меблями кімнаті його немає.

Грітися можна біля відкритого вогню, так, як це робили вікінги. А можна вкрившись ватяною ковдрою, лежачи на перині. Але тоді полишають думки і приходять лінощі.

-Одягнутий в свитину мандрівник-самурай не має мети. Він має тільки шлях, яким йде до неї. Бо мета його - смерть. Це сказано не тому, що він хоче вмерти. Це сказано тому, що сенс життя не в меті, а в тому, як ти до неї йдеш.

Кожному потрібно мати шлях і йти. Потрібно обмежувати свої бажання, бо вони заважають ним просуватися. А йдучи, потрібно пам"ятати про мету, а не думати про меблі.