Волинська трагікомедія

Наближається 70-річчя Волинської трагедії. Попри трагічність самих подій знаходиться чимало осіб, які хочуть використати її в своїх політичних цілях. На цій темі спекулють українські та польські націоналісти, Партія регіонів, комуністи… Як не прикро констатувати, але всі вони легковажно й не по-державницьки ставляться до пам’яті тисяч загиблих українців та поляків. Місцями їхні дії нагадують комедійний серіал. А окремі епізоди просто перетворюють драму у фарс.

Волинською трагедією називають обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою у 1943-1944 роках на Волині.

До сих пір точаться дискусії, хто ж перший підняв руку на свого сусіда.

Польські історики кажуть, що першими до зброї взялися упівці. Українські мовлять про те, що винещення етнічних поляків на Волині було зумовлено політикою пацифікації, яку проводила Польша щодо українського населення ще з 1930 року.

Цікавим з цієї позиції є аналіз української та польської статей Вікіпедії про ці трагічні події.



Так, поляки називають їх не інакше як Волинською різнею (Rzeź wołyńska), в той час як в українській історіографії утвердилася назва Волинська трагедія.

Поляки називають цифру жертв з польської сторони 50-60 тисяч та 2-3 тисячі українців. Українці кажуть про більше 35 тисяч вбитих поляків та декілька тисяч українців.

Але головне, окремі гарячі польські голови наполягають на тому, що етнічні чистки 1943-1944 років були геноцидом поляків з боку українців. Більше того, цю тезу взяв на озброєння польський сенат, який прийняв відповідну заяву. Нині ж списи щодо тексту заяви ломляться в нижній палаті польського парламенту.

Ще 10 років тому відомий польський дослідник Волинської трагедії Гжегож Мотика говорив про 30-40 тисяч убитих на Волині поляків. В якості вірогідних оцінок називав цифри 50-60 тисяч. Нині ж його оцінка змінилася і тепер він говорить про «близько 100 тисяч вбитих поляків».

В погоні за гарною цифрою польський сенат теж згадує, що жертвами українських націоналістів внаслідок етнічних чисток з елементами геноциду стали близько 100 тисяч поляків.

На таку риторику польської сторони радикально відреагували українські націоналісти.

Підлив масла у вогонь й той факт, що цьогоріч вшанувати пам’ять жертв Волинської трагедії збирається президент Польщі Броніслав Коморовський, який приїде до Луцька на чолі колони прочан. Волинський очільник «Свободи» Анатолій Вітів відразу назвав лідера сусідньої держави персоною небажаною особою у Луцьку. Буцімто його приїзд може бути сприйнятий як провокація.

Для чого знову так радикалізувати польсько-українські стосунки? Хіба дуже хотілося потрапити в стрічки міжнародних новин?

Проте справжній ляпас українському народові дали свої ж, рідні нардепи з фракції Партії регіонів та Компартії. Вони самі попросили польську сторону… визнати Волинську трагедію геноцидом поляків з боку українських націоналістів. Свої підписи під цим зверненням поставили аж 148 депутатів. Бог милував, але під цим папірцем не підписався жодний волинський обранець.

Напевно, ніхто з підписантів не чув про єдину державну зовнішню політику. А в своєму дикому бажанні принизити українських націоналістів, вони принизили всю українську націю. Й себе в тому числі. Хоча, можливо, вони себе й українцями не вважають?

Для чого дипломатам та спецслужбам іноземних держав проводити інформаційні спецоперації, когось в чомусь переконувати, якщо півтори сотні українофобів з депутатськими мандатами можуть за один день зробити більше, ніж весь апарат за останні 20 років?

Хто ще в світі шануватиме країну, яка не вміє шанувати себе сама?

За політичними іграми українські політики забули про державні інтереси. А може й не знали про них ніколи. Замість потиснути один одному руку й просити прощення, націоналісти обох країн знову радикалізують настрої населення.

В цьому контексті показовими є приклади громадських акцій вшанування пам’яті. Наприклад, нещодавно в Луцьку польський та український театри провели спільну мистецьку акцію, де показали свою версію цих жаливих подій.

В свою чергу колишні президенти Кучма і Кваснєвський ще раз закликали українців і поляків до примирення, так я це вони робили у 2003 році.

Зрештою, свою історію потрібно пам’ятати. Проте нехай її дослідженням займаються історики, а не політики.

І пам’ятаючи про трагічні події 1943-1944 років на Волині, поляки з українцями повинні обопільно просити прощення і прощати. І спільно рухатися в майбутнє, а не повертатися в минуле.