«Віддай мені свій бізнес, бо я так хочу»

Після того, як я почув від експертів, що між мною і народним депутатом Ігорем Палицею «похолоднішали стосунки» і почалася «інформаційна перепалка», мало не розсміявся. Ні, ясно, мене трохи тішить, що вагу мого впливу порівнюють з вагою впливу правої руки одного з найбільших олігархів України… Але…

Ну яка «інформаційна перепалка»? Мої записи у Колонці автора? Так, один з них я повністю присвятив Ігорю Палиці. Бо він - не звичайний трудяга «з народу» і навіть не рантьє зі Швейцарії. Будь він таким, не було б до нього питань. Але він депутат МОГО округу, який протягом довгого часу переконував мене, моїх друзів, колег, знайомих і сусідів проголосувати за нього. І обіцяв сумлінно працювати. Чи повинен я писати про його діяльність, якщо маю що, де і (сподіваюся) кому сказати? Я думаю що так.

Мені здається, хто-хто, а експерти-політологи мали б принаймні оцінити якщо не рівень, то сам факт моїх претензій до Палиці. А не просто казати про них як про елемент «інформаційної перепалки». Бо щось мені підказує, що вони не надто часто мають змогу читати критику діяльної Ігоря Палиці у місцевій пресі…

Але я без претензій: зрештою, експерти принаймні відважилися відверто сказати про свою версію подій: «спроба «переконати» Пащенка продати веб-сайт ВолиньPost подешевше».

І от тут мені б дуже хотілося, щоб експерти побачили за такою безневинною «спробою» дуже небезпечні, загрозливі тенденції…

Можливо, я допоможу зрозуміти ці тенденції, коли розповім трохи більше про таку «спробу»?

…На початку червня мені зателефонувала відома у Луцьку людина, і запропонувала зустрілися. Я погодився. Під час зустрічі ця людина мені сказала, що вона представляє інтереси одного з народних депутатів, і що той уповноважив його …забрати інтернет-видання, яке, за їх інформацією, належить мені.

Аргументи при цьому називалися, …скажімо так типові для бізнес 90-х. Звідкісь узявся багатотисячний борг, які мені люб’язно пообіцяли простити, якщо «я віддам ресурс».

Ясно що така розмова не могла закінчитися рукостисканням. Мені дали час «подумати».

І тільки після цієї розмови я зрозумів, що розмови про «загрозу повернення гарячих 90-х» перестають бути просто розмовами. Пропозиція, про яку я розповів вище, це стопроцентне підтвердження цьому.

Які public relations? Які цивілізовані методи ділових стосунків і політичної діяльності? Є потреба «заткнути рота»? Окей, значить треба забрати собі того, у кого рот ще не заткнутий.

Де межа? Коли такі люди можуть зупинитися? Сьогодні вони захотіли інтернет-видання, завтра – вашу перукарню, бо у неї вигідне приміщення, післязавтра – вашу хату, бо вона стоїть на привабливій землі.

Шановні, це не «інформаційна перепалка»! Це не «похолоднішання стосунків». Це, якщо хочете, простистояння двох світоглядів.

P.S.

Я розумію, що замовні публікації проти мене і моєї родини – це лише початок. Люди, які у публікаціях обливали брудом мого покійного тестя, не зупиняться і перед іншим. Про таких кажуть просто але правильно: «нічого святого не лишилося».

Але повірте: ресурс, до якого я маю безпосередній стосунок, і далі лишатиметься майданчиком, відкритим для усіх точок зору і будь-яких цивілізованих і відвертих дискусій.