Пам'яті Героїв Крут

«Лишь тот достоин жизни и свободы, кто каждый день за них идет на бой» – Йоганн Вольфганг Гете

Цієї неділі, 29 січня, Україна завмирає в пам’ятній жалобі над скронями 300 убієнних – героями Крут.

Між нашим смертним сьогоденням та їхньою безсмертною вічністю провалля людського горя і печалі. Та все ж, навіть через десятки років, наше серце плаче, а розум пам’ятає.

Хто вони, герої Крут? Переможці? Чи переможені? Правдивості історії підвладні всі часи. Для когось вони уже настали. Хтось, ще тільки має стати перед судом пам’яті. Одначе, головне не це. Минуле не повернеш. Важливіше, мудро розпорядитись теперішнім, зважаючи на уроки ще вчорашнього сьогодення. Отож, які уроки крутянської трагедії для нас, для молоді?

Урок перший. Україна тут і зараз. Лютої зими 1918 року, у свідомості трьохста молодих українців, що стали на перекір чотирьохтисячній армії Муравйова поблизу станції «Крути», не було питання, а що завтра. Ціною їхнього життя стало «тут і зараз».

Чи можемо ми говорити про подібні настрої сучасної молоді? Очевидно, що ні. В книжках з історії ми сумлінно вчимося жити минулим. У стінах студентських аудиторій гортаємо яскраві мрії майбутнього. При цьому всьому забуваємо, що наше життя проходить в сьогоднішніх буднях. І мріяти про вільну та правову державу, не захищаючи щоденно свої права та свободи – безглуздо. Вірити у прихід свіжої крові та зміни від нового покоління, віддаючи за «гроша» власний голос – безглуздо. То чи заради такого безглуздя, платили ціну життя герої Крут? Чи заради такого усвідомлення життя сучасною молоддю, кожен із них, дивився в дуло супротивника і бачив страшні муки смерті?

Ні, ні і ще раз ні. Краплі крові їхньої боротьби – це крик нашого життя. Кожен наш крок у ньому – це слід в історії. Кожен слід нашої історії – це доля нашого народу.

Урок другий. Україна це я.
В майбутнього є дві історії. Перша – та, яка може статися, коли нічого не робити. Друга – та, яку власними руками ліплять її сучасники.
Хто знає, що було б, якби 94 роки тому, на перекір загарбницьким військам не стала, захищена правдою та відчуттям справедливості, українська молодь? Хто знає, що може статися, якщо уже сьогодні, ми не побачимо усвідомленого опору молодого покоління сучасним проявам корупції, беззаконня та відсутності відповідальності?
Все в наших руках. Як і майже сто років тому, з рук Бога ми отримали шматок глини. Відтепер, доля нового покоління, у його руках.

Урок третій. Україна понад усе.
У кожного з нас своя дорога. Повсякчас, вона перетинається з її ж подібними, іноді вливається в інші та ніколи не закінчується. Йдучи нею ми оступаємося, падаємо, піднімаємось чи спочиваємо з миром. Ніхто не вправі обирати її для нас. Герої Крут пішли дорогою безсмертної пам’яті і незламної вірності своєму народу. Яка дорога сучасної молоді, визначить вона сама. Та все ж, треба пам’ятати, кожен наш крок на цій дорозі – це рух України вперед. Будьмо мудрими й сильними постояти за долю своєї держави.

Володимир Гавриш,
голова громадської ініціативи «Наше Майбутнє»