Продам неправду. Дешево

«Я прочитала в газеті...» - саме так часто розпочинає розмову моя мама. Своїм традиційним «пфффф»" я перериваю її розповідь ще до того, як вона почне переказувати прочитану інформацію.

Як інсайдер, я добре знаю, що читати в Україні вже давно нічого. Та і дивитись також. І навіть не цензура душить свободу слова. Це в минулому. Медіа-простором давно керує «джинса».

Для тих, хто не в темі, роз'ясню: поняття «джинса» придумали журналісти. Воно означає «замовний матеріал». Тобто стаття, яка не відображає реальної ситуації, а лише подає ту інформацію, яка вигідна замовникові.

За однією з версій, поняття пішло від одного випадку в Москві. Відома компанія-виробник джинсів вікривала в білокам'яній магазин. За висвітлення цієї події вся редакція Першого каналу отримала по парі джинсів.

Так це було чи ні - уже зараз ніхто не доведе. Але джинса вже давно стала буденністю. Звичайним способом заробітку. І, нажаль, про наслідки ніхто не задумується.

Щороку інститут масової інформації проводить аналіз українських видань на факт «джинси». Вікторія Сюмар (на фото), виконавчий директор цього інситуту розповідає: замовні матеріали використовують всі, не залежно від політичного забарвлення і рангу.



- Вікторіє, в «джинс» одягнені лише політики?

- Є комерційна джинса, є політична джинса. Ми це чітко виокремлюємо. Комерційна джинса, звісно, має свій сезон. Тобто морозиво взимку ніхто не буде рекламувати.

Хоча постійно працює реклама горілки прихована. Під виглядом нібито журналістських матеріалів. Тому що реклама, як така, заборонена, але написати про те, що в якомусь конкурсі виявили унікальні властивості якоїсь горілки української – це святе діло і це ми зустрічаємо постійно.

Політична джинса, звісно, так само залежить від сезону. Якщо є політично активний сезон, вибори, будь-яке політичне протистояння, боротьба за посади, звісно, тоді ми бачимо ось ці різновиди джинси.

Наприклад, на передодні виборів, зрозуміло, що основними замовниками джинси були політичні партії. Чим більше партія сподівалася отримати, тим більше вона замовляла джинси.

Після виборів була боротьба за посади. Ми побачили велику кількість боротьби так званої молодої команди Сергія Арбузова і Ко. Але йдеться про те, що вони боролися за посади першого віце-премєра чи ще якісь. І треба було себе засвітити. І були біл-борди, тобто така активна компанія, яка поєднувалася з джинсою.

До цього вдаються і чиновники. По-суті, якщо чиновник розуміє, що під ним хитається крісло, він починає замовляти ось такі от матеріали. Як колись казав мені один знайомий, дуже складно звільнити людину, якщо перед тим вийшла якась надзвичайно позитивна публікація, яка ця людина успішна. Тоді ти виглядаєш дуже нелогічним керівником. І тому навіть дрібні чиновники часом використовують джинсу.

- Серед політиків хто найбільше "грішить"?

- У нас вражає та ситуація, що до джинси дуже часто вдається влада. Влада, яка, нібито, має достатньо інформаційних приводів. Ніколи не буде висвітлюватись опозиція більше, аніж влада. Є так званий «бонус влади» : про неї на 10 % більше (умовно), ніж про опозицію.

Але тим не менш, ми бачимо, що влада дуже любить, щоб робили не просто якийсь там матеріал про її роботу, а робили з красивим фото, з красивим заголовком…

- Невже опозиція в цьому плані чесніша?

- Ні. Це без питань. Оновні конкуренти влади грають за тими ж правилами. Дрібніші політичні сили, наприклад «Свобода» чи УДАР - вони уже менше. Ми їх бачили в ході виборів в джинсі, але після виборів не бачимо.

Найприкріше, що це вже стає нормою. І в цьому сенсі всі використовують це. Кажуть: ну а що? Якщо всі будуть грати проти нас за цими правилами, а ми не будемо, тоді як?

В даному випадку ми намагаємося говорити про відповідальність і ЗМІ, але й про відповідальність політиків. Ми завжди казали: так, ЗМІ корумпуються. Але хто їх корумпує? Бо відповідно до закону про корупцію ми повинні розуміти, що той, хто дає хабара, теж є учасником злочину. Співучасником злочину.

- Тобто "джинса" - це злочин за законом?

- Це корупція. Тому що зрозуміло, що гроші за це ніде не оподатковуються. Це фактично «нал», який абсолютно прихований. І від редакції, і від податкової. Це така тіньова схема, яка діє в державі.

Якщо мова йде про телеканали, то це величезні суми. Це в інтернеті можна за 200-300 доларів якусь новинку закинути. І тоді вже інтернет-видання вирішують, чи їм це треба, чи не треба. Наприклад ціла низка тих, хто хоче зберегти репутацію і бути учасниками інтернет-ринку, на це не йдуть. Бо вони розуміють, що за 200 доларів можна втратити репутацію, як це сталося з агенством Уніан.

За неналежну рекламу або приховану рекламу, звісно, є покарання. Це в першу чергу адміністративна відповідальність. І є навіть структура державна, яка має відповідати за це. Це держспоживстандарт. Державний комітет, який мав би захищати споживачів інформації від неякісної недобросовісної реклами. Бо це насправді небезпечні історії.

- Де більше так званої "заказухи": на ТБ, в інтернеті чи на сторінках газет?

- Ми моніторимо друковані ЗМІ і інтернет. В інтернеті залежить від видання. Тут уже є розуміння, що якщо виданню не довіряють, успішним в інтернеті ти не будеш.

В друкованих ЗМІ найбільша проблема в тому, що конкуренції, як такої, немає. Бо по-суті ми не маємо якісних видань. Ми маємо «Кореспондент», який йде там не щоденником, а щотижневиком. Він в нас показує стабільно найвищі цифри за дотриманням журналістських стандартів за відсутністю джинси, як такої. Але він виходить, як глянцевий журнал. Це зовсім інший вже ринок.

А якщо ми говоримо вже про щоденки, то всі цим зловживають. Тільки трошки по-різному. Якщо, наприклад, «Комсомолка» і «Факти» просто це штампують, то «Сегодня» намагається витримати, умовно кажучи, якесь обличчя. Вони пишуть якусь рубрику окрему, а в кінці газети дрібненькими літерами пише, що ось ця рубрика є рекламною.

Зрозуміло, що це те, що ми називаємо «неналежне маркування». Фактично це те саме. Просто газета десь там залишила для себе якісь частки совісті. Хоча по закону – не порушення. Тому що закон чітко вказує: людина має зрозуміти де є реклама. Для цього треба написати «На правах реклами», чи просто «Реклама».

Тобто щоб в неї не виникало сумнівів, що треба б там було десь там в кінці газети щось там дрібними літерами читати.

Радіо. Як на мене, ціла низка радіостанцій сьогодні мають новини винятково, щоб заробляти на джинсі. Там немає жодної новини. Якщо щось відбувається в країні, то ви про це не почуєте. Тому що ви почуєте, що Курченко створив благодійний фонд і розказує, як він тепер опікується проблемами людей. А якийсь політик заявив те-то. І виходить 5-хвилинний блок реклами у вигляді новин.

- Як з першого погляду вирізнити замовний матеріал?

- Це виглядає завжди так: дуже гарне фото якесь там в діловому форматі, дуже гарний заголовок. «Спеціалісти світового банку були вражені якістю і темпами робіт по створенню електронного земельного кадастру». Я би хотіла чесно подивитися на вражених спеціалістів світового банку, зважаючи на те, що земельного кадастру в країні немає! Ну чим вражатися?

Але тим не менш, кожен підзаголовок – неймовірно позитивний. І все це інтерв'ю про неймовірні успіхи. Того, чого люди не бачать. Чого в результаті немає. Якби справді це було і це відчули люди, я розумію, це можна писати. Але це все виглядає от так от завжди.

- В чому небезпека?

- Ми говорили в генеральній прокуратурі: був випадок, коли через неналежну рекламу ліків померла молода жінка. Вона купила ліки для схуднення, і після народження дитини почала вживати ці ліки. Зрозуміло, що ці ліки дуже дивно ліцензовані, але у пресі було написано про їхні фантастичні властивості. Людина в це повірила – і от маленька дитина залишилася сиротою, тому що кровотечу не могли зупинити.

Прокуратура розслідувала цю справу. Зрозуміло, що ті, хто це продавав – це просто якісь дистрибуторські компанії. І вони просто «зникли». Лишилися питання до засобу масової інформації, який це друкував. На скільки винен він у цьому?

Держспоживстандарт мав би захищати інтереси споживача інформації в цій ситуації. Ми дуже довго вели різну переписку із цим державним органом, щоб він належно виконував свої обов’язки. Ми писали їм листи: мовляв, ми це дослідили, і тут є всі ознаки прихованої реклами. Ми писали про соціальні речі. Не про горілк чи цигарки – а про ліки. Це дійсно може мати серйозні соціальні наслідки.

Спочатку нам відповідали, що вони зробили свою експертизу. І що їхні експерти не виявили там ознак реклами. Ми запитали їх: «А хто ваші експерти?». Виявилось, що їхні експерти - це представники всеукраїнської рекламної коаліції. Тобто самі рекламщики, які заробляють на тому, що розміщують цю неліцензійну рекламу, яку вони пропонують в пакеті своїх послуг. І от вони й оцінюють: реклама це чи не реклама.

Це свідчить про те, що хоч орган ніби то є відповідальний, але система ця не працює. Тобто є повний режим сприяння того, що українців просто дурять!

* * *

І справді, якщо уважно придивлятися до українських видань, «джинси» там набагато більше, ніж здається на перший погляд. Просто вона на стільки якісно виконана, що не одразу й усвідомиш, звідки ноги ростуть в того чи іншого матеріалу.

Аби перевірити скільки коштує надурити народ, я звернулася в кілька найвідоміших видань.

Ось, наприклад, уривок телефонної розмови з редакцією газети «Факти». Вони навіть не намагалися приховати своєї діяльності.

« В обычный день пол полосы это где-то 28 тысяч гривен. Есть дни, когда дороже на 10 процентов. Плюс вы оплачиваете услуги журналиста. Это еще плюс 1600 гривен. - Но это без плашки "реклама", да? – Да».

А ось дзвінок у редакцію «5 канал».

«Да, у нас есть программа на коммерческой основе, она сделана в формате новостей. А сколько сюжетов вы хотите?».

Що стосується 5-го каналу, то норми закону в них все ж дотримані. Комерційна програма, про яку йшлося, позиціонує себе, як реклама. Але погодьтеся, пересічний глядач навіть не відстежує цього. Просто вмикає канал і чекає сюжетів.

А що там на заставках, мало кого хвилює. І така ситуація не тільки на 5-му. Замовні матеріали погодились розмістити ще у кількох відомих виданнях та на каналах.

Засуджувати медійників, якщо чесно, важко. Бо журналістам треба щось їсти. І вони знаходять саме такий спосіб для виживання.

Але це біда українського менталітету. І в медіа і в бізнесі в цілому українці зазвичай націлені на максимально швидкий прибуток. Саме тому навіть найприбутковіші бізнеси швидко гинуть.

Те ж саме і з виданнями. Завойовувати довіру і популярність – важко і довго. Для цього треба вкладати чимало грошей. Та і в цілому вважається, що медійний бізнес в Україні не прибутковий. Сайти, які хоча б окуповлююють себе, можна перерахувати на пальцях. Те ж і з газетами.

То ж у видань лише 2 шляхи розвитку: або багатий власник (і, відповідно, цензура), або успішна реклама (що важче і довше).

І тут уже стає питання честі: чи дозволить вона продати ім'я за копійки? Ситуація доводить, що здебільшого дозволяє.