Польська сторона намагається розпалити нове протистояння

З наближенням 70-ої річниці кульмінації українсько-польського протистояння у роки Другої світової війни польські політики з новою силою культивують нагнітання антиукраїнських настроїв. У Сеймі Республіки Польща готуються прийняти резолюцію, яка засуджує боротьбу українців у 1939 – 1947 роках за власну незалежність і звинувачує їх у геноциді щодо польського населення «Східних Кресів». Цей документ пронизаний шовіністичними, відверто неоімперськими ідеями, спрямований проти волинян та українців.

У резолюції заперечується право українців на власну національну державу, засуджується можливість справедливої боротьби за незалежність. При цьому, варто наголосити, що злочини польських збройних формувань проти українського населення свідомо замовчуються. Згадки про багатолітню польську загарбницьку окупаційну політику та операцію «Вісла» проти українців узагалі відсутні.

Наміри Сейму ухвалити провокативну антиукраїнську резолюцію та звинуватити українців у геноциді та злочинах проти поляків свідчать про ревізію багаторічних напрацювань у відносинах між двома народами, спрямованих на порозуміння та примирення. Пропоновані проекти резолюції повністю перекреслюють узгоджену українсько-польську заяву 2003 року про події на Волині та Галичині, прийняту парламентами двох держав.

У той час, коли польська сторона проводить активну антиукраїнську кампанію із залученням сумнівних квазіісторичних джерел та тенденційною інтерпретацією подій минулого, українська сторона відповідає пасивністю та безпорадністю. З боку офіційної влади відсутні будь-які прояви занепокоєння намірами польських політиків. Подібну позицію зайняли й представники більшості політичних сил, за винятком ВО «Свобода», яка в даному питанні декларує чітку проукраїнську лінію.

Відсутність української національної консолідованої позиції, намагання «заховати голову в пісок» у побоюванні вступати в полеміку з метою захисту національних інтересів, лише грає на руку польським шовіністичним силам та підігрує геополітичним інтересам Кремля.

Сьогодні поляки на нашій території презентують книги, які пронизані духом відвертої зневаги до титульної нації. В них українці є злочинцями – тільки за те, що вони у буремний період Другої світової війни послідовно та неухильно боролися з окупантами своєї землі. А цими окупантами були, в тому числі, й поляки.

В найближчий місяць, польським парламентом, органом держави, яка є правонаступницею суб’єкта, окупації українських земель, може бути ухвалено документ, за допомогою якого буде заявлено офіційну позицію іноземної держави щодо засудження національно-визвольної боротьби, яку в ХХ столітті вів український народ.

Польська сторона діє активно, нахабно та рішуче. Діє на випередження. Українська ж, за певними винятками, мовчить. Мовчать вищі органи влади. Не чути голосу Українського інституту національної пам’яті. Намагаються не загострювати, а точніше – не помічати ситуацію більшість ЗМІ. Хоча, як свідчить минулий досвід, бажання за будь-яку ціну уникнути конфронтації у справі відстоювання національної гідності, помножене на відстоювання власних шкурних інтересів суб’єктів, які мають ці інтереси відстоювати відповідно до своїх обов’язків перед Українською державою та народом, матиме надзвичайно негативні наслідки для України.

Поява жорсткого українофобського проекту резолюції у Сеймі Республіки Польща свідчить про відродження імперських колоніальних амбіцій часів Речі Посполитої у середовищі польського політикуму та грубе втручання у внутрішні справи суверенної держави. Поляки намагаються нав’язати свою «правду», але забувають про те, що їх дії призведуть до зворотного результату. Такі ініціативи не можуть залишитися без адекватної та справедливої відповіді з українського боку і спричинять ефект бумерангу.

Завдяки провокативній резолюції Сейму на порядку денному українського парламенту та українського суспільного дискурсу з’явиться питання відповідальності Польщі за багаторічну колоніальну загарбницьку політику по відношенню до українців, злочинні дії загонів Армії Крайової на непольських землях, проведення операції «Вісла» тощо.

Тоді Польщі доведеться відповідати й за злочинний Ризький мир 1921 року, який у міжнародній практиці є нічим іншим, як аналогом пакту Молотова-Ріббентропа. Внаслідок нього Україна була поділена поміж двома агресорами – Росією та Польщею – і втратила незалежність.

Своїми діями, відверто спрямованими проти української державності, польська сторона намагається розпалити нове українсько-польське протистояння, через призму якого українців намагатимуться виставити в найгіршому світлі. Поляки не усвідомлюють власної відповідальності перед українцями за минуле. А це загрожує для Варшави серйозними геополітичними наслідками.

Досі в Україні, на жаль, доволі толерантно ставилися до гасел, які лунають з-за Бугу. Часто українська влада не помічала, а то й просто ігнорувала антиукраїнські випади. Проте така «страусина» позиція лише підігрувала шовіністичним настроям політиків із Варшави, спотворюючи їх уявлення про позицію представників української нації, та нав’язуваний самими поляками комплекс уявної вини, який, на їх думку, прижився в Україні. Через пасивність української сторони у відстоюванні національної честі та гідності дійшло до того, що нас уже хочуть звинуватити в геноциді та висунути територіальні претензії!

У випадку прийняття Сеймом ганебної антиукраїнської резолюції ми будемо змушені ставити питання про відповідальність Польщі за геноцид, вчинений на території Волині й Галичини, а не просто покаяння поляків перед українцями за злочинну колоніальну окупаційну політику. Питання потрібно ставити про дієву відповідальність, публічно, на міжнародному рівні.

Мова йде не просто про вибачення, примирення та прощення. Йдеться про відновлення справедливості, про здійснення послідовної та дієвої державної політики, в тому числі, на міжнародному рівні, – з метою заявити про те, що відповідальність за знущання над українським народом для багатьох його мучителів так і не настала, що справедливість має бути відновлено.

Крім того, слід нагадати полякам, які не раз грали одну із перших скрипок у справі знищення української державності, що історії відомі випадки, коли втрата незалежності Української держави тягла за собою і втрату незалежності Польщею. Проте, з огляду на поведінку теперішньої польської влади, можна зробити висновок, що вона не вчиться на помилках попередників і не є далекоглядною та політично мудрою.

Анатолій ВІТІВ,
голова Волинської «Свободи»,
народний депутат України