Моя клепсидра

Ти такий маленький, мій малюк. Я, широко розплющивши очі, ловлю кожну мить нашого з тобою життя, те, що переживаю вперше і востаннє. Мине зовсім небагато часу і ти забудеш свою відчайдушну безсилість, свою цілковиту залежність від материнського тіла, від його тепла.

Коли ти народився, то щомиті шукав мене, прагнув мого запаху, моєї м'якості. А вже зараз, лишень якихось три місяці з того часу, а ти вже роздивляєшся світ, тобі не треба постійно відчувати мене, щоб щасливо усміхатися, ти балакаєш до метеликів на своїй іграшці.
І кожну секунду, яку ми проживаємо разом, я проводжаю з нестерпним болем невідворотної втрати.

Ось ти вперше задивився на іграшку. Вперше агукнув. Вперше усміхнувся. Годинник байдуже до нас з тобою відмірює час твоїх перших звершень. І цього ніколи більше не станеться зі мною. Хіба в пам'яті, коли, зрине те, що давно минуло. Ось я ловлю губами твоє маленьке вушко, ось ти треш маленькими лапками очки, чекаючи, коли ж, нарешті, мама візьме на ручки і заколише. А ось ти лежиш на моєму животі, вслухаючись до биття серця. Воно ж б'ється для тебе, ти знаєш.

Пройде час і ніхто не згадає, якими близькими ми з тобою були. Як ти, зараз ще такий крихітний, вимагав мого захисту, а я радісно тобі його давала, закривала, мов квочка, від усього поганого, гріла, пестила, любила, як можна тільки любити таке невимовно тендітне створіння.
На твоїх щічках проросте щетина, в очах з'явиться колючка самовпевненості, а до серця прикипить інша, чужа, але кохана тобою, жінка. І ти ніколи навіть не подумаєш про те, як я носила тебе, наспівуючи "Царівну з чоколяди", як кружляла в обіймах, а ти радісно реготав.

Нас ще багато чекає усякого до твого дорослішання: перше перевертання на животик, непевне сідання, кроки, ложка в руці, перша вивчена буква, прочитана книжка, перше почуття. Здається, у нас багато часу. Проте кожен день віддаляє мене від тієї ночі, коли ми з тобою були двоє на весь світ, коли ти народився. Кожен день наближає тебе до твого дорослішання.

Я цілком свідома того, що ти народився, щоб стати мужнім, самостійним, дорослим. Я народила тебе, щоб ти зміг таким стати. І я прикладатиму зусиль для твого, такого болісного для мене, зростання. Вчитиму ходити, говорити, користуватися горщиком, кататися на велосипеді і намагатися не плакати через подряпини, де б вони не з'являлися - на колінцях чи в серці.

Якби ти знав, сину. Якби ти тільки знав, як боляче мені проводжати тільки наші з тобою дні. Дні, коли ти не можеш жити без мене, а я живу тільки для тебе. Скільки всього я намагаюся залишити у пам'яті, щоб згадати колись, коли прийде час зупинитися. Коли закінчуватимуться мої перегони з життям.

І скільки я не зможу згадати! На жаль. Четвертий вимір нашого існування непідконтрольний людині. Час не лікує, сину. Час лише убиває.

Але ти рости собі. І добре було б, якби через ... через кілька десятків років ти хоч раз подумав про мене сьогоднішню. Про м'який захист моїх обіймів, про силу мого тепла. Бо я ж пам'ятатиму.