Семінар з шаблевого бою на Волині (вперше у козацькому краї)

«Береженного Бог береже, а козака - шабля»,- говорить українська народна приказка.

Козака ніхто не уявляє без шаблі. Цей вид холодної зброї був найпоширенішим у козаків. Шаблю мали право носити лише козаки-лицарі.

Той, хто не пройшов випробування в бою, чи у морському поході і сам собі не здобув зброю, не міг брати шаблю у руки. Шаблі надавали навіть більшу перевагу перед рушницею, чи пістолем. Її називали чесною зброєю. До шаблі ставилися, як до жінки, називаючи її «сестрицею». І вона має архаїчні корені, успадковані від пращурів, що пов’язано з традиціями первісних чоловічих військових громад, куди жінкам доступ був заборонений.

Волинь – край козацький про що переконливо довів у своїй монографії почесний професор Волинського Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Григорій Гуртовий.

- Волинь не тільки край козацький, - продовжив цю думку відомий дослідник козацьких бойових мистецтв, засновник і Верховний Вчитель Бойового Гопака Володимир Пилат, - а й є прабатьківщиною Бойового Гопака(Див. Минуле і сучасне Волині і Полісся: Матеріали науково-практичних конференцій. Вип.36., Луцьк, «Надстир’я», 2010, с.10-17).

Тому і вирішила Волинська молодіжна громадська організація «Школа козацького гарту» організувати і провести обласний семінар з Шаблевого бою. Вперше на Волині майстер-клас з козацького історичного фехтування мав надати сам Президент Міжнародної федерації Бойового Гопака – Володимир Пилат. Щоб відкрити мистецтво володіння цією сакральною зброєю у спорткомплексі Військового ліцею з підвищеною фізичною підготовкою два дні учасники обласного семінару мали змогу отримати навики фехтування однією та двома шаблями.

На теоретичних заняттях Верховний Вчитель дохідливо і дотепно розповів про особливосі і переваги козацької шаблі перед іншою холодною зброєю, про духовний стан воїна, кодекс лицарської честі та розкрив інші теми козацької історії. А на практичних заняттях до пізнього вечора юнаки та дівчата, що прибули на семінар закріплювали здобуті знання. На семінар приїхали також побратими із сусідніх областей та федерації Бойового Гопака Рівного і Хмельницька, Вінничини і Львова.

Прикро і соромно було за Волинь, яку представляли лише вихованці МГО «Школи козацького гарту» та декілька козаків-зимівників з фермерської Асоціації. І це при тому, що шість обласних громадських козацьких організацій зареєстровано нині у нашому краї. Шість отаманів- генералів з широкими лампасами збираються щороку у козацьке коло. Ніхто з них не направив, хоч з десяток своїх козаків для здобуття навиків цією святою козацькою зброєю. Або все знають, або і знати уже не хочуть… Дивним стає і те, що в шкільній програмі визначено проведення змагів з «козацького гарту». Це влітку, після закінчення навчального року щороку дітей збирають у лісі, на галявинах і в польових умовах проводять «козацькі забави». Конкурси пісень- це добре. Конкурси козацьких танців, варіння кулішу – ще краще. Але відсутність у проведенні таких важливих заходів у вихованні молоді конкурсів з козацьких єдиноборств – це уже свідоме, (чи несвідоме) підміна самої ідеї процесу патріотичного виховання. Бо КОЗАК – це перш за все ВОЇН, а не артист, кашовар, танцюрист.

Так, де здобудуть навики вчителі і методисти з виховної роботи, щоб провести заходи згідно шкільної програми, як не на таких семінарах, що пройшов у Луцьку? На Волині, краю козацькому навіть федерації Бойового Гопака до цього часу не зареєстровано. Не має достатньо воїнів-козаків. Є лише «генерали».