Таємниці Банку Польського в Луцьку

На зовсім непомітній вуличці, яка дещо збоку від центрального майдану спускається до вже зниклої річки Глушець, стоїть одна із найшикарніших споруд Луцька модерної доби, витримана у традиціях неокласицизму. Повернутий у бік собору головний фасад не привертає уваги людей, які гуляють майданом, тому тут мало відвідувачів. Але хто зайде - ніколи не пошкодує.

Як збудували банк

Навіть у часи важкого безгрошів'я двадцятих у Речі Посполитій були must be пункти державного будівництва. Будівлі Банку Польського були одним із них. У 1925 році міський уряд виділив ділянку для майбутнього будівництва. І отримав за це компенсацію у розмірі кількох тисяч злотих. Ці гроші пішли згодом на театр імені Юліуша Словацького.

Архітектори Ксаверій Мянчинський та Станіслав Щесняк зробили проект будівництва Польського банку в Луцьку, який у плані виглядав буквою Ш. Фінансування проводилося центральним органом Польського державного банку, який загалом витратив майже 800 тисяч злотих на будівництво в Луцьку. Вже у 1926 році будівництво споруди було завершене.

В пам'ять про закінчення будівництва було зроблено два знаки, які збереглися. Один із них знаходиться на в'їзних воротах у внутрішній двір - на ньому розміщене число 1926. Інший знак розташований над сходами у центральному вхідному коридорі.

Окрім звичайних для діяльності державної організації приміщень, новий банк містив окремі виділені кімнати для житла керівників. Місце для житла відводилося на верхньому поверсі із виходом вікон у внутрішній двір.

Основним місцем, де кипіла діяльність банку, проводилися різні операції з клієнтами, була операційна зала. Це величезна кімната мала високу стелю, яка підтримувалася прямокутними колонами іонічного ордеру. Нижня частина зали була оббита деревом, що в той час було дуже популярним. Великі вікна, розташовані напроти колон, освітлювали ритмічно виставлені письмові столи.

Цікавим був і залишається головний фасад будівлі. Тут усе "за законами жанру": головна вісь симетрії розділяє будівлю на дві однакові половини; колони того ж іонічного ордеру підтримують портики; вікна центральної частини увінчані класичними фігурними кронштейнами.

А на другому поверсі зліва є цікава деталь - на двох вікнах влаштовані масивні грати. Саме в тій кімнаті знаходилася скарбниця.

На вулиці біля банку збереглися кілька оригінальних бордюрів фабриканта-єврея Шеплера, а також цікавий люк.

Цікаво, що Станіслав Щесняк проектував будівлі Банку Польського не тільки в Луцьку. Так виглядають його роботи у Замості та Пінську.


Польське золото привезли до Луцька

Коли архітектори проектували внутрішні кімнати для скарбниці, вони не могли вгадати, що зовсім скоро виділеної площі для сховища стане дуже мало для переховування тих запасів золота, які з'являться в Луцьку...

У 1939 році в Європі вже пахло війною, тож керівництво Банку Польського у Варшаві, як і багатьох інших європейських столиць, складало плани порятунку банківського золотого фонду. Були проекти евакуації на захід у випадку небезпеки. Та коли вибухнула Друга світова війна і саме Річ Посполита ІІ стала першим об'єктом безпосереднього нападу, думати було пізно.

4 вересня перша партія золота покинула столицю. Наступного дня 38 тонн золота загальною вартістю 463,5 мільйонів тодішніх злотих зі столиці було вивезено до Любліна. Проте німці швидко просувалися углиб країни, тому в Любліні золото не затрималося довго. 7 вересня 30 автобусів та автомобілів з золотом прибули до Польського банку в Луцьку.

Проте відомо, що 7 вересня Луцьк уже почали бомбардувати. Це маловідома сторінка, але є збережені прізвища померлих осіб під час бомбардування міста 7-10 вересня. У важких бойових днях золото перебувало в Луцьку. Проте входження війська в місто не відбулося. Це були лише авіаційні удари на стратегічні пункти. Так, 10 вересня німці розбомбили луцьке летовище.

9 вересня президент Банку Адам Коц, який особисто очолював конвой, зустрівся у нашому місті з групою військових. Серед них були колишні керівники державної адміністрації. Двоє з них - Ігнатій Матушевський та Генріх Флоріан-Райхман - погодилися супроводжувати золото далі з Луцька, оскільки було зрозуміло, що й тут його довго зберігати не можна.

Між 9 та 13 вересня залізничним сполученням золото покинуло Луцьк. Вже 13 вересня 38 тон скарбу сконцентрувалося на кордоні з Румунією і згодом покинуло державу.

Поблукавши по світу, у 1946 році золото повернулося до Варшави.

Божевільний скрипаль обдурив окупантів

Вдруге німці напали на Луцьк у 1941 році. Цього разу - надовго.

Будинок Банку Польського привертав увагу лучан як до війни, так і під час. Одним із таких був божевільний скрипаль, який в сорокових роках любив грати на вулицях міста. Його ім'я не збереглося, проте відомо про один вельми неординарний випадок, який стався під час німецької окупації міста.

Оскільки банк знаходився на пологій вулиці, то її зручно було використовувати для імпровізованої сцени, адже де б людина не стояла, частина вулиці завжди опиняється нижче. Так, тротуар біля банку став улюбленим місцем гри музиканта. Коли німецькі війська захопили Луцьк, невідомий музикант звикле виходив до банку грати на скрипці.

Напроти банку знаходився будиночок, який німці використовували як склад дорогоцінних та антикварних речей, зібраних з регіону для відправки до Німеччини. Тож гру музиканта якось почув один з офіцерів, відповідальних за збір цих речей. Він вийшов до скрипаля і щось почав йому говорити, але побачивши, що той несповна розуму, насвистав якусь німецьку мелодію. Музикант її підловив і намагався підіграти вояку. Але його скрипка звучала не вельми вдало, бо була дешева і подерта.

Не вдовольнившись такою грою, німець пішов до приміщення-складу й виніс якусь антикварну скрипку. Звичайно, така знайома і люба для офіцера мелодія зазвучала краще і він, мабуть, замріявся. Вже ніхто точно не скаже, що конкретно відбулося далі, проте поки вояк літав у хмарах, скрипаль накивав п'ятами, звісно забравши із собою цінну скрипку. З того часу скрипаля на вулицях більше ніхто й не бачив.

Аж через багато років слід скрипаля знову з'явився в Луцьку. У вісімдесятих роках в місті з'явилася людина з якогось німецького музею, яка шукала відомості про нього. Виявилося, що вкрадена ним скрипка була виготовлена відомим італійським майстром. Дізнавшись у місцевого краєзнавця Вальдемара Пясецького, що музикант жив десь у районі Яровиці, музейник зник і більше не давав про себе знати.

І це ще далеко не єдині таємниці, які приховує банк і його подвір'я...