«Танго смерті» Юрія Винничука

На днях потрапив мені до рук роман Юрія Винничука «Танго смерті» і то є справді щось надзвичайне. Любителям містики і пригод дуже сподобається. В основі книги лежить історична складова, яка базується на спогадах, але це не так історичний, як пригодницько-містичний роман, тому не потрібно критикувати автора, який іноді відступає від достовірних фактів і змальовує події зовсім по-іншому, без історичної документальності.

В одну хвилину ви будете сміятися до болі в животі, а в іншу – плакати, затуляючи долонями обличчя.



Події відбуваються у двох часових просторах. Одна частина – це довоєнний і воєнний Львів зі своїми героями та невдахами. А друга частина – це наші дні, які проживає професор Ярош і його оточення. Вкінці ж обидві сюжетні лінії сходяться докупи у неочікуваному фіналі.

Автор вдало використовує ретроспективу. Чудовий містифікатор – потойбічний світ, покійники, реінкарнація – надають роману неповторності та особливої загадковості.

Особливо цікаво читати описи місцевих базарів, на яких життя вирує різними барвами, пройтися закрученими львівськими вуличками, по дорозі зустріти безліч місцевих жителів, послухати їхніх гуморесок та байок. Посидіти з ними у кнайпах та насолодитися тими, здавалося, такими безтурботними часами. Юрій Винничук пише: «Місто міняло своє обличчя упродовж дня до невпізнання. На світанку, коли воно ще дрімало, в’їжджали на Ринок вози, наладовані городиною, а інші вози важко торохтіли бруківкою, розвозячи бочки з пивом та різні товари, а потім починали лунати дзвоники трамваїв, цокотіли фіякри, шурхали мітли, після сьомої на вулицях з’являлися учні, прямуючи до шкіл, місто прокидалося уже повністю — починали траскати віконниці, деренчати ролети на дверях крамниць, відчинятися вікна, і Львів тоді дзвенів сотнями голосів, і голоси ці відлунювали навсібіч».

Мова у цьому романі заслуговує на окрему похвалу. Автору вдалося стилізувати львівську говірку початку 20 століття. В романі безліч фразеологізмів, наприклад «ледь яйце не знесла» або ж «напустилася на мене з мокрим рядном». Використовує безліч цитат з Біблії, діалектизмів, слів іншомовного походження – багато польських, німецьких слів, не обходиться і без латини. Мова надзвичайно багата, а тому читаєш з великою насолодою.

В одному часовому зрізі події відбуваються з чотирма друзями. Ми знайомимося з євреєм Йоськом, німцем Вольфом, поляком Яськом та українцем Орестом. Всі вони дуже цікаві персонажі і здавалося би мали бути різними, а в них є так багато спільного. Їхні пригоди – це баланс між реальним і вигаданим. Вони настільки живі, що ти віриш в їхнє існування, що було саме так і ніяк по-іншому. З таким гумором змальовуються їхні походеньки, що від сміху виступають сльози. Вони батярують, закохуються, шукають себе. Від них віє позитивом і справжнім життям. В кожного своя родина, свої проблеми, але в будь-яку хвилину вони готові прийти на допомогу і віддати останнє, якщо це буде потрібно. Між ними не відчувається жодного міжнаціонального конфлікту, вони поважають традиції один одного і разом святкують. Хлопці люблять і дорожать своєю країною, адже їхні батьки віддали за неї життя і не дивилися, хто, якої національності.

В другому часовому зрізі центральним персонажем є професор Мирко Ярош, який досліджує давно мертву арканумську мову. У процесі роботи він випадково натрапляє на інформацію про загадкову мелодію, що мала назву «Танго смерті», яку виконував оркестр перед розстрілом євреїв. Зокрема, її грали і в Янівському концтаборі під час війни. Вважалося, хто почує цю мелодію перед смертю, той зможе пізнати себе в іншому житті, почувши її вдруге. Така собі реінкарнація, переселення душ. Коли Ярош починає пошуки загадкового манускрипту, звідси і починаються справжні пригоди та неочікувані повороти, які можуть завести куди завгодно. Юрій Винничук – інтриган ще той.



Незважаючи на ті біди (Голокост, Друга світова війна), які довелося пережити і, які залишили по собі море сліз та крові, Львів запам’ятали саме таким: «А як наставала неділя і була тепла пора року, то відчинялися усі вікна на всіх вулицях міста, геть усі вікна, і з тих вікон вихилялися люди, переважно цікавські жінки, старі й молоді, спершись ліктями на подушки, одні перегукувалися, другі мовчки розглядали перехожих, треті чекали на те, що не прийде, і у всіх на вустах грала усмішка, а хто мав балькон, то сідав собі на бальконі і теж усміхався й дивився на перехожих, і всі почувалися, як одна велика родина, незнайомі могли собі заговорити до незнайомих без жодних цереґелів так, мовби зналися роками, бо не тільки самі люди, а й ціле місто було усміхнене і радісне».

Читаючи роман "Танго смерті" ви отримаєте масу задоволення і не зможете відірватися, допоки не дійдете до останньої сторінки. Там містика, пригоди, історія, різні бувальщини, еротика – все, що може принести естетичне задоволення та відпочинок за гарною книжкою. Тож вперед, любі мої книголюби:)