Шанс стати чеснішим

За Вікіпедією, чесність – «це одна з основних граней людських чеснот, моральна якість, що відображає одну з найважливіших вимог моральності. Включає правдивість, принциповість, вірність взятим зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті справи, що проводиться, щирість перед іншими і перед самим собою відносно тих мотивів, якими людина керується, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить.

Протилежністю чесності є обман, брехня, крадіжка, віроломство, лицемірство».

Символічно, в останній день зими, 29 лютого 2012 року, в Луцьку відбулась презентація всеукраїнського руху «Чесно».

Наш обласний центр став 18 містом в Україні, де створили регіональну координаційну раду, яка й займатиметься організаційними, експертно-аналітичними, юридичними, комунікаційними моментами руху на Волині.

Головна його мета – розгортання публічного політичного дискурсу знизу, іншими словами – спроба пробудження громадян до свідомого вибору, до захисту своїх прав і до відстоювання своїх честі й гідності. Тож і місія руху теж шляхетна та випливає сама собою – підвищення якості політики шляхом активізації суспільства.

Що планують робити учасники руху? Насамперед – провести громадський аудит і перевірити нинішніх 450 депутатів на їхню відповідність 6 сформованим критеріям, потому – провести дослідження потенційних кандидатів у депутати Верховної Ради України.

6 критеріїв – це:

1. Відсутність фактів порушень прав і свобод людини,
2. Відповідність задекларованих доходів та майна способу життя,
3. Незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців,
4. Особисте голосування у парламенті,
5. Непричетність до корупційних дій,
6. Участь у засіданнях парламенту та роботі комітетів.

Після «чесночення» депутатів і кандидатів на відповідність цим критеріям буде створено «барометр доброчесності», з яким кожен зможе ознайомитися на сайті www.chesno.org та, сподіваємось, у місцевих засобах масової інформації, якщо вони підтримають ідеї руху яко дійсно незалежні журналісти й редактори, які мають бути завжди в опозиції до влади і завжди на сторожі інтересів Людини.

Звісно, ідеї руху, можливо, дещо ірраціональні, утопічні і неідеальні. Але ж діяти і щось робити все одно треба. Так, схожих рухів було багато, всі вони ставили перед собою великі цілі, але чомусь зараз про них не чути.

Однак «Чесно» - це насправді унікальний рух вже тим, що він дійсно всеукраїнський. Адже його активісти побувають у кожному обласному центрі кожної області України. І скрізь вони знаходять підтримку та однодумців.

Скрізь є люди, які висловили бажання «профільтрувати» майбутній парламент і донести хоча б дещицю правди до виборців про того чи іншого кандидата.

До речі, більшість же з них – це нинішні депутати Верховної Ради, які нам вже давно остогидли. Ми розуміємо, що цих людей потрібно замінювати новими обличчями, бажано молодими, але досвідченими і, головне, чесними. Можливо, вони з часом теж нас розчарують (така природа людини), але рух «Чесно» покликаний не спускати ока з їхньої діяльності в парламенті й надалі.

Більше того, на нашу думку, 6 критеріїв, - це наразі цілком нормально сформована національна ідея, яка є на часі і яка вже об’єднує тисячі українців по всій державі.

Хіба ж ми не мріємо жити в гарній щасливій країні? Хіба ми не хочемо, щоб нас перестали дурити? Хіба ми не прагнемо самі жити чесно? Відомий мислитель Томас Карлейль писав: «Станьте чесною людиною, і тоді ви зможете бути упевнені, що одним шахраєм стало менше на світі».

Чому я про це пишу? Тому що я глибоко переконана, що рух «Чесно» потрібен не так депутатам і кандидатам, як самим виборцям, самим громадянам України: підліткам, дорослим, літнім людям, підприємцям, безробітним, службовцям, жителям міст і сіл…

Тому що, власне, з рухом може щось не вийти, десь «підкачати» можуть регіональні координатори, десь когось підкуплять, когось зламають, на когось подадуть до суду, десь все вирішуватимуть гроші чи зв’язки, десь взагалі не звертатимуть на рух уваги, комусь буде байдуже…

Але цей рух – привід для кожного задуматись: «Вау! Це ж мій реальний шанс щось змінити в своїй державі! Не голосуватиму я за тебе, шановний, бо ти за 4 роки депутатства 3 партії поміняв.

І байдуже, що ти зараз став таким гарним дядечком-меценатом, що школу чи амбулаторію заходився добудовувати, що гроші на освітлення чи ремонт дороги почав раптом вимагати. Де ж ти був раніше, друже? Всі ці 4 роки? Так ти ж насправді дбав про себе і власне збагачення! Тоді ні, дякую, вибачай. Мій голос не за тебе цього разу». І так далі.

Якщо ж раптом гідного кандидата по округу не знайдеться, значить, це привід серйозно задуматись. Бо ж не хочеться бути «проти всіх», все одно голосувати потрібно, треба, щоб хтось представляв наші інтереси у Верховній Раді. Тут уже рішення – за кожною людиною.

Ще мене боляче зачепило питання «Чому я тут?», коли робили фотосесію під час презентації. Я написала «Хочу, щоб моя дитина жила в іншій Україні». Напевно, цього хоче кожна мама.

Але я подумала: скільки разів я вже розчаровувалась. Ні, не в державі, а у владі, в людях, в ініціативах. Це ж знову наступати на ті самі граблі, щоб потім ходити і зітхати…

Ні! Насправді поступ є, його просто треба хотіти бачити. Особисто мені та моїй сім’ї і за всі роки Незалежності, і від 2004 року не стало жити краще. Я думаю, мільйонам людей так само. Але нам стало жити свідоміше. Може, справа в тому, що ми вже не відчуваємо себе ніким.

Ми можемо вже і вміємо захищати свої права, бо знаємо їх. Ми навчилися користуватися Законом «Про доступ до публічної інформації» (це дійсно великий прорив). Ми стали мудрішими. Може, ми усвідомили, що не держава для нас, а ми для держави, і просто продовжуємо чесно працювати: хто як може.

Так, нам тяжко дається копійка, грошей завжди не вистачає, багато чого не влаштовує. Але ми любимо і поважаємо одне одного. Ми стали дружніші, терплячіші і патріотичніші. Ми усвідомлюємо, що десь комусь набагато гірше, тому радіємо життю тут і зараз, бо що іще залишається робити?

Тобто справа не в тому, щоб знову в щось встрявати, до чогось долучатись і на щось надіятись, аби потім черговий раз розчаруватись. Справа в тому, що просто не можна бути осторонь. Нікому!

Хіба легко продавцеві на базарі? Ні. То невже він не захоче взяти листівку про рух «Чесно», прочитати її і передати далі, як-то кажуть? Хіба легко підприємцеві? Ні. То невже він відмовить у тому, аби в його автобусі чи магазині розповсюджувати інформацію про рух «Чесно»?

Хіба легко редакторові газети? Не думаю. Особливо перед виборами друкувати масу замовного матеріалу, брехні і джинси – це, вибачте, теж треба мати витримку. Бо ж невже в душі він не вболіває за свою країну? Хіба він не хоче мати хороший прибуток просто від нормальної чесної щоденної праці своїх журналістів? Звісно, хоче. Тому просто зобов’язаний підтримати «Чесно», хоча… є різні характери.

Хіба легко звичайному посадовцеві в органі влади чи в державному підприємстві з його мізерною зарплатою? Ні. Він мусить працювати задля блага держави, а насправді ж тихенько її проклинає і просто тупо мріє про гідну зарплату! Він теж обов’язково дізнається про «Чесно» і розкаже про це іншим. Хіба легко зараз селянину? Ні. Український селянин віками просто робить свою роботу, працює на землі і тому виживає.

На презентації говорили, що треба особливо інформацію про критерії доброчесності доносити до жителів сіл. Я думаю, ці люди набагато свідоміші за жителів міст з інтернетом і всіма можливими доступами до інформації. Селянин прекрасно знає, хто є хто в його окрузі, просто, можливо, знає небагато чи не все. Тож інформацію до нього доносити, звісно, потрібно, однак сумніватися в його свідомості я б не поспішала.

І наостанок. Ще Ленін писав, що «чесність в політиці є результатом сили, лицемірство - результатом слабкості».
Думаю, кожен прекрасно це розуміє і бачить, особливо в нинішніх умовах. Тому не хочу закінчувати цей текст якимось закликом до чесності і справедливості. Нехай кожен вирішує для себе сам. Але нехай потім не жаліється.