Замість Чкалова – Валента, замість Леніна – Бандера

Пам'ятники, які невдовзі можуть з'явитися у Луцьку, мають насамперед стати ілюстрацією його самобутньої історії

Майже все своє свідоме життя Ірина Левчанівська прожила у старезному будинку на вулиці Глушець з її великим транспортним потоком. Замість батьківського маєтку у селі Линів Локачинського району – одна кімнатка.

Ірина Левчанівська була не тільки відомим у Луцьку краєзнавцем, а й талановитою кіноаматоркою та фотолюбителькою. Проживши довге життя (пішла з цього світу на 98 році), у своїх світлинах зберегла для нас види Луцька за кілька десятиліть. За її фотоальбомами можна вивчати історію міста.

У листопаді цього року пані Ірині виповнилося б 100 років. І на тому старенькому будинку, в якому вона доживала свої літа, пропонують встановити меморіальну дошку. А її мамі, першій жінці-сенаторці від Волині у сенаті Речі Посполитої 1922 – 27 років, є ідея встановити пам'ятник. Сенаторка Левчанівська відстоювала права українців, колонізованих Польщею.

Проект скульптури наразі вже є у кіностудії «Волинь», до якої пряме відношення мала дочка сенаторки Ірина Левчанівська. Керівник кіностудії, заслужений працівник культури України Борис Ревенко показує муляж майбутнього пам'ятного знака, автором якого є відомий скульптор Володимир Шолудько.

Ініціатори такого вшанування пам'яті сенаторки Левчанівської бачили б пам'ятний знак їй у скверику біля вулиці, що носить її ім'я.

Пам'ятник направду гарний і став би прикрасою цього луцького куточка. Але навряд чи у міської влади, на яку покладають свої надії ініціатори, з'являться гроші на такі проекти. Останнім часом в обласному центрі Волині активно обговорюють встановлення нових пам'ятних знаків. Адже ми, як каже Борис Ревенко, насамперед майстри зносити старі обеліски, а не зводити нові, вшановуючи цим і достойних людей, і власну історію.

У Луцьку були, виявляється, пам'ятники Богдану Хмельницькому, Чкалову і навіть... невідомому харцеру, який воював проти комунізму.

Наявність скульптурних зображень людей, які прославили Луцьк або були дотичні до його історії, на думку Ревенка, не тільки додає місту туристичної привабливості, а й виховує у його мешканців відчуття громадянина цього міста.

Наразі ж у Луцьку тільки тривають багаторічні дискусії, кого і де увіковічнювати та чи потрібні нам пам'ятники взагалі?!

Про те, що ця тема актуальна, свідчить вже традиційна передвиборна «пам'ятникоманія». Ось і нещодавно, перед останніми виборами в обласну раду, дочці талановитого композитора і співака В'ячеслава Хурсенко, котрий раптово помер кілька років тому, але залишив свої неповторні пісні, потелефонував давній друг родини. Вдова Слави Ольга Хурсенко каже, що товариш, який не один раз за життя чоловіка бував у них вдома, попередив, що один з кандидатів хотів би профінансувати у майбутньому пам'ятник В'ячеславу. Тому щоб родину не дивувало оголошення про це...

Але виборча кампанія минула, і більше жодного дзвінка не було. Власне пані Ольга скоріше хотіла б бачити навіть не пам'ятник, а бодай меморіальну дошку, аби люди знали і пам'ятали, ким був для міста і нашої культури В'ячеслав Хурсенко. Звичайно, що хотілося б і більшого насамперед поширення його творчої спадщини.

Пам'ятаю, який фурор минулого літа під час фестивалю “На хвилях Світязя” справив виступ студента з Одеси, котрий виконував хіт Хурсенка «Соколята». Але він цю пісню випадково «нарив» у Інтернеті.

Ольга Хурсенко каже, що зусиллями родини та з поміччю доброго її друга (але вже, на жаль, покійного) Олексія Левченка видано альбоми з піснями В'ячеслава. Та їх потрібно поширювати, продавати. А вдова, наразі, не має таких можливостей.

Після смерті ж Левченка (котрий, до речі, хотів вшанувати пам'ять Хурсенка присвоєнням його імені вулиці і виданням збірки поезій) ніхто цією справою не цікавиться і підтримки нема.

Святослав Кравчук, перший заступник луцького міського голови, каже, що, на його думку, в місті пам'ятниками та пам'ятними знаками варто вшановувати людей, які мали до його історії безпосереднє відношення. Людей, які просто варті цього. Тому й ведуться переговори з бізнесом щодо саме такого вшанування. Адже витрачати бюджетні кошти ще й на пам'ятники для Луцька сьогодні – не реально.

Мав би, на думку Святослава Кравчука, постати і пам'ятник Хурсенку. Для нього вже придивилися місце: на колишній алеї троянд неподалік обласної філармонії. Один з благодійних фондів просять подарувати місту два, так би мовити, пам'ятнички, бо за розмірами вони мали б бути як відомий лучанам Швейк біля кафе на вулиці Лесі Українки.

Таким чином хочуть вшанувати Костя Шишка та Олександра Валенту – людей, котрі, як і Хурсенко, стали своєрідними символами та брендами Луцька.

Кость Шишко – самобутній літератор і художник, поет-шістдесятник, перу якого належать відомі рядки, що ми, українці, «...не підпільна організація, ми – Нація!» І за свою творчість отримав від тодішньої радянської каральної машини скалічене життя, прожив скромно, але чесно.

Полотна ж Олександра Валенти є в колекціонерів багатьох країн світу, він був художником від Бога, при цьому – художником Луцька.

Наталія МАЛІМОН