Як воно, коня з коровою сплутати

Коли в країні будують вокзали з чіткими рисами православної церкви, як це трапилось у Луцьку, чи не є це прямим доказом того, що у суспільстві прогресують певні розлади?

Ну, все… набудувались. За останні півтора з гаком років у Луцьку багато чого змінилось. Я, власне, про зовнішній вигляд міста: покладені бруківки, освітлені центральні вулиці, оновлені окремі стратегічні об’єкти. Якщо не звертати уваги на те, що багато з того, що ми маємо робилося до політичних перегонів в якості цукерки для виборця, то нам наче є чим пишатися. А кілька місяців тому, нарешті, відкрили відреставрований залізничний вокзал. І я подумав, що цей об’єкт заслуговує на особливу увагу. Хоча б тому, що викликає надто спірні враження.

Справа в тому, що його зовнішній вигляд елементарно не відповідає своєму призначенню. Перепрошую, але що там роблять ікони в залі очікування? І на вокзали куполи не ставлять. Не тільки тому, що така вже у нас (і не лише у нас) традиція, яка склалась історично. А ще й тому, що це просто абсурдно. Складається враження, що архітектор щось серйозно наплутав у процесі роботи, а коли зрозумів, змінювати щось вже було пізно. Взагалі, то це недопустимо у демократичному суспільстві, і навіть у напівдемократичному нашому. Бо що, коли ти атеїст чи мусульманин, представник будь-яких інших не православних конфесій? Спинятимешся перед цим вокзалом і вагатимешся йти туди чи ні, бо він асоціюватиме у тебе з чужою територією. Навіть, якщо це підходить переважній більшості, воно не повинно обмежувати права меншості. Громадське місце повинно бути саме громадським і, відповідно, найменше страждати від характерних релігійних елементів. Чомусь, у нас вийшло інакше.

Враховуючи те, що реконструкцію вокзалу у Луцьку проводила «Укрзалізниця», таке неочікуване перетворення його в недоречні православно-храмові наряди можна тлумачити, як спробу «Укрзалізниці» таким чином (свідомо чи несвідомо) вселити до себе довіру серед широких мас. Як не крути, сьогодні церкві, як духовно-творчій установі все ще довіряють. Принаймні її віряни. То чому б не зробити так, щоб був і вокзал, і церква? Минуло якихось пів року і вони зробили. Так би мовити: «Ось, Вам панове, тіштесь». І що? Давайте тоді й церкву побудуємо в стилі супермаркету. Абсолютно серйозно, без жодних жартів. Напишемо маніфест (як модерністи це робили), мовляв, зробимо новий світ, побудуємо «соврімєнні» будівлі, відкинемо затхлі традиції, організуємо культурну революцію. Чи не занадто багато вони на себе беруть?

Якщо розглядати це локальне непорозуміння в контексті країни, то воно лише вкотре доводить той стан дезорієнтації та розгубленості, що знайшла собі зручне місце в українських реаліях. Українське питання знову ж таки можна (навіть логічно вірним буде) порівняти з байкою «Лебідь, рак і щука». Мабуть, ніщо краще і зрозуміліше не ілюструє ситуацію в країні, як ця добре знана байка. Хтось з нас заблукав серед широкого асортименту хибних думок і цінностей. Цей хтось, очевидно, той, хто приймає рішення куди, і як рухатись далі. Тобто влада.

Головний архітектор міста Юрій Казмірук на закид про схожість відповів щось на кшталт: «Це творчий продукт діянь конкретного автора проекту». А хлопці з КВН-у вже встигли вигадати свіженький жарт, про перший персонал луцького вокзалу. Начебто священник влаштувався туди на роботу. Тут він оголошує про відправлення чергового потяга: «Потяг зі сполученням Ковель-Київ відправляється-я-а-а-а-а!» - старанно витягуючи в стилі ранкового богослужіння.

То давайте, нарешті, припинимо плутати коней з коровам , бо це все таки різні речі. Хоча, якщо власне через цю схожість з храмом наші вокзали стануть чистішими і проблемних станцій в Україні стане менше, тоді ми вже знатимемо, як вирішувати подібні проблеми. Тоді країна зарясніє новими спорудами у вокзально-храмовому стилі. І ще Європа пізнає Україну, як колиску чистих громадських вбиралень. А українців, як найкультурнішу націю в світі.

Щоб зрозуміти, який відсоток місцевого населення підтримує чи відкидає думку про схожість луцького залізничного вокзалу з православним храмом, було проведене соціальне опитування. Загальна кількість опитаних – 230 осіб. З них: 123 (53,4%) респондента вважає, що - так, схожий; 107 (46,6%) – вважає, що – ні, не схожий. Отже, робимо висновок. Така думка, по-перше, не є фікцією чи вигадкою автора, по-друге, вона заручена підтримкою більшості, а тому підтверджує непорозуміння навколо вигляду важливого для міста об’єкта.

Ілюстрація: Небо Міріам