«Метелики» нічного Луцька

Попри таку, на перший погляд, традиційність та газетність заголовку, я залишаю його на своєму місці. Бо він найвиразніше називає те, про що йтиметься далі. Тож, підібрати гідну альтернативу мені не вдалося.

Тут слово "метелики" має власне виключне значення. Синонімами можна вважати слова - диваки, неадеквати, безхатьки. (прим. автора)

Тиждень тому одна моя подруга розповіла, як провела цілу ніч на вокзалі. Те, що вона там побачила дуже мене здивувало, ба навіть збентежило. Але крім того ще й надзвичайно зацікавило. Кілька днів по тому я наважуюсь на невеликий експеримент. Близько опівночі прямую на той самий залізничний вокзал і фіксую на папері те, що там відбуватиметься.

Зсередини.

23:00 - надворі перша весняна ніч. Залізничний вокзал вщент заповнений людьми. О 23:06 на станцію прибуває потяг зі сполученням Ковель-Київ. За шість хвилин майже всі підіймаються і натовпом виходять на перон. В залі залишились якісь рештки людей розкиданих по своїх місцях. Серед них п'ятеро безхатьків. Забиті кожен по своїх кутках. Сплять. Лише одна з них жінка. Зараз вона мало чим нагадує жінку: на ногах грубі чорні черевики, того ж кольору шапка (волосся з під неї не видно, мабуть, немає), довгий(нижче колін) поношений плащ. Постійно прокидається і зводить голову, як тільки хтось проходить повз. Очевидно, вона тут постійний клієнт і вже звикла до неприємних візитів (людей у формі). Такі, як вона сплять собачим сном. Легко дрімають і готові вскочити на ноги, як тільки відчувають небезпеку.

Чомусь жінок на дні соціальної ланки шкода найбільше. Вони скочуються на дно в найбільш критичних випадках, коли шансів на нормальне життя вже менше нуля. У них, як правило, падіння відбувається швидше. Достатньо всього двох років, щоб опинитись на низу. В той час у чоловіків є цілих п'ять років. Вони (жінки) здаються більш втраченими, їх значно менше серед такого контингенту. Тим не менше, вони є.

За 20 хвилин у залі з'являється міліціонер. Швиденько пройшовся по периметру, роздивився і попрямував до прибиральниці, яка вже деякий час возить ганчіркою по підлозі.

- Де ті, що не хотіли вставати?
- Он там двоє біля входу сидять, - киває головою у сторону входу з міста.

У той самий момент заходить ще один чоловік у чорному кашеміровому пальто. Теж міліціонер, але без форми.

- Бери падлюку й жени їх, - каже тому, що в формі.
- Підйом, давай бігом, - вже до безхатьків горланить.

Обоє стягують одного з них на підлогу. Той відгаркується, міліціянти жвавішають. За кілька хвилин обидва бомжі вже тиняються надворі.

Вони - "законопослушні" - наводять порядки, як та прибиральниця, що миє підлогу. Це їхня брудна робота - винести сміття, щоб не смерділо. Але завтра воно прийде знову і знову буде розносити неприємний запах. А міліціянти знову зроблять своє добре діло. Немає в цій історії позитивного героя. Бо це на казка - це реалії. Нікому дати цим людям нове життя, привести їх до тями. Бо це ж не сміття, а люди. Вони їдять, дихають, ходять. Речам, а тим паче, сміттю це не властиво. Той, хто начебто робить добре діло, тільки переливає з пустого в порожнє і робить це з дня у день. Всякій нагайці потрібне своє застосування. От вони знайшли своє ягня, свого "цапа відбувайла". От, тільки кому від цього стало краще?

01:30 - виходжу з вокзалу. За двадцять метрів від вхідних дверей на тротуарі сидить жінка. Брудна, п'яна, очевидно, теж безхатько. Абсолютно ніяк не зреагувала на мої запити піднятись. Я навіть не намагався чимось їй допомогти. Складно зрозуміти чим саме ти можеш допомогти людині у такому стані? Тим паче, що сама собі вона вже не в силах допомогти, тут потрібне компетентне втручання.

Мій висновок такий: у Луцьку (і не тільки у Луцьку) є серйозна проблема, яку дуже чітко видно вночі, і яка є менш помітною вдень. Крім того, цю проблему сьогодні немає кому вирішувати. У нас немає фактично жодного спеціалізованого притулку для безхатьків, де вони могли б поїсти, помитися чи принаймні переночувати. Хоча мені відомо, що щось подібне ще минулого року збиралися втілювати на вул. Корольова. До цього такий притулок, начебто повинен був з'явитись у відділенні "Швидкої медичної допомоги".

Спеціалізовані притулки це лише перший етап (утримування безхатьків). Наступний етап - перевиховання. І він потребує якраз найбільших зусиль та довгострокових капіталовкрадень. Сама по собі така інвестиція не вигідна для бізнесменів, та вона повинна бути вигідною державі, якщо та претендує бодай на якусь цивілізованість. Поки що безхатьки можуть покладатися лише на свої здібності у виживанні. І тільки на них.