«Знаки карпатської магії» Громовиці Бердник

На днях мені до рук потрапила незвичайна книга Громовиці Бердник «Знаки карпатської магії». Вже із самого початку я зрозуміла, що читаю щось справді варте уваги. З книгою ми поринаємо у чарівний світ магії, у мальовничий світ карпатської природи, серед якої живуть непрості люди з надприродними здібностями, з невичерпною силою та енергією. Їх називають мольфарами, які свою назву отримали від слова «мольфа», тобто замовлена річ, так званий талісман, який призначений оберігати від злих сил.

Авторка знайомить нас із одним із останніх мольфарів, які жили серед карпатських гір нашої Батьківщини – Михайлом Нечаєм. Саме він надихнув дослідницю на написання книги про магію, тобто книги про гармонію людини і природи, видимого і невидимого світу.

Книга дає нам відповідь на питання, то хто ж такі мольфари і звідкіля вони взялися?! Знайомить нас із традиціями і обрядами, які були невід’ємною частиною життя наших предків.

Мольфари - це знавці чар, так званих старовинних таємничих обрядів, які здійснюють, щоб допомогти людям відігнати хвороби та різні напасті, повернути щастя та добро у їхні домівки.

Мольфари розуміють таємну мову природи, вміють спостерігати й розшифровувати її знаки, вільно входити у контакт зі стихіями. В них чисте серце, відкрита до див та знань душа. Вони поєднують у собі знання язичництва і християнства. Живуть у двох світах – "в світі людей і в світі духів".

Так як магія ділиться на білу і чорну, то серед карпатських лісів можна зустріти як білих, так і чорних мольфарів. Потрібні і ті і ті, щоб утримувалася «велика рівновага світу», що є однією із таємниць мольфарства.

В залежності від їхньої спеціалізації, мольфари діляться на: - цілителів, які лікують словами-замовляннями; - травознавців, які розуміють мову кожної травинки і знають як ними лікувати; - громівників, які захищають від грому й блискавки; - звіздарів, які вміють читати людські долі по зірках. А також є ті, які відвертають наведені злими відьмами недуги та негаразди, або відводять біди від худоби.

Кожен мольфар володіє певними чеснотами. Основними з них є «любов до людей і любов до знань». Бо саме любов до людей дає силу і здатність читати їхні долі. А знання – розширюють свідомість, що і дозволяє мольфарові прийняти свою стежку, свій дар. Адже є мольфари, які отримали свій дар від народження, а є і ті, які за власним бажанням стали чарівниками.

Насправді, «мольфарство це тяжкий хрест, це доля, що її людина несе до самої смерті… це життя для інших… це відповідальність за кожен день свого життя, за кожну дію, за кожне промовлене слово, за кожну думку».

І то є направду так. Бо мольфар не може відмовити людині у допомозі. Перебирає на себе весь той біль і розпач, якими наповнений кожен, хто звертається до чарівника. Всіма клітинками свого тіла вбирає в себе негативну енергію і так аж до самої смерті.

Мольфар не може дозволити собі зайві слова, бо мольфарська мудрість мовить, що «слово лічить і слово калічить». Бувають такі хвилини, в які кожне, чи то погане чи то добре сказане слово, обов’язково збудеться. Тому треба бути обережними зі своїми словами.

Як і треба бути обережними з негативними думками, що перетворюються у негативну енергію, яка нікуди не дівається, а переростає у катастрофи, про які ми чуємо ледь не кожного дня. Мольфар навчає нас, що «зараз думка людини як добра, так і лиха набирає нечуваної сили. Такий час прийшов. Саме життя вимагає від нас замислитися над тим, що ми посилаємо у Всесвіт. Це наймогутніша магія у світі думка і воля». То ж будьмо пильними.



А ще мольфарська мудрість говорить, що у кожного з нас є свій дар. Але не кожна людина може його розпізнати та розкрити в собі. «І один із найбільших злочинів перед самим собою то закопати талант у землю, не розкрити, не розвинути свого дару, не проявити його та не пронести свій талант по землі».

Дуже шкода, що сучасні люди «сліпі серцем і душею», не сприймають магію серйозно, це для них просто забавка. Вони не бачать нічого «поза матеріальним світом речей і не вірять у духовні сили», втратили зв’язок з природою і не вміють черпати від неї позитивну енергію. Ні до чого хорошого це не приведе.

Ця книга несе у собі так багато загадок, так багато тих цінних речей, які з покоління у покоління передають нам наші предки. Це ті знання, які треба просто зрозуміти і ввібрати в себе, зробити частинкою свого життя. Це наші традиції, це наші обряди. І ми – як справжні українці, не маємо права їх втрати, бо тоді ми втратимо самих себе. Не маємо права їх забути і не передати майбутнім поколінням.

Хто вміє відчувати душею і вірить в дива усім серцем, той ніколи не омине цих знань і почерпне їх зі сторінок цієї книги, зі сторінок життя тих, які оживають у ній і промовляють своїм голосом з далеких нам світів.

P. S. Так хочеться поїхати в Карпати і відчути дух навколишньої природи. Бо це не тільки гірсько-лижний курорт «Буковель», а можливість подивитися вночі на гори, які «купаються в зоряному дивоколі, а скелі шепочуться із зірками». Коли «над горами пливе п’янкий аромат цілющих трав, і навіть зорі, байдужі до людських справ, спускаються нижче, аби вдихнути цього аромату й відчути силу та подих прадавньої Матері Землі». А якою чарівною є карпатська музика, якою магічною дією наповнені звуки дримби і трембіти, які заспокоюють серце і душу, забирають тривогу і наповнюють внутрішнім спокоєм.

Хіба ж можна передати той стан душі, коли ти стоїш на полонині і вдихаєш чисте гірське повітря… коли купаєшся в ріці-бистриці… або ж…коли йдеш на зустріч мольфарові…

Життя набуває нового сенсу!