Блиск в очах, позитив і посмішки :-)

От на рахунок блиску в очах) Колись мені було сказано «Вікторія, ніколи не втрачайте Вашого вогника в очах. Бережіть його».

Чесно, тоді була ще студенткою і абсолютно не зрозуміла цих слів, навіть точно пам*ятаю здивувалась)

…Ще більше здивувалася, коли мій сусід дивився альбом з фото і в кінці видав: «Класно - посмішка на кожному фото) …Хм,а хіба посмішка - це рідкість?..

В міру дорослішання – так, пробурмотів мій сусід…

«Дивний» - знову подумала я) …Як можна втрачати блиск в очах, бажання посміхатися до людей і бути щасливим?…

Можна… Чим більше зустрічаю людей, тим більше помічаю як мало тих, в кого цей вогник зберігся… Не раз чую: постійно проблеми... Але зрозуміла одне: якщо ми здорові і маємо сили, то все інше - точно не проблеми…

В університеті не відчувала цього так, а от в реальному дорослому житті це справді як хвороба… Я навіть інколи жартую, що песимізм - це річ небезпечна, від неї можна заразитися… В міру проблем, які самі створюємо, які нам вішає наша держава, не реалізованих бажань, роботи, несправедливості, брехні, різних деталей, які влітають у наше життя…

І найгірше, що цей песимізм в таких чудових людей: освічених, працелюбивих, добрих, щирих… Ці люди просто не варті того, щоб бути настільки нещасливими чи, вірніше, забувати про щастя.

…Що робить людей такими нещасними, змушує людей почуватися нещасними,забувати ким вони є???

...Якось, у передріздвяний час ходила по магазинах. Бачу: у людей практично немає посмішок на обличчях, якісь заклопотані, де-не-де хтось несе якісь пакуночок. Тоді як в Європі люди виходять з цілими пакетами подарунків, веселі, життєрадісні в очікуванні приємних сюрпризів, які вони зроблять для рідних…

Місяцями відкладаєш, щоб зробити новорічні подарунки близьким людям, приходиш і розумієш: за ті кошти нічого особливо не накупиш. Тоді згадуєш скільки і як важко працював…а в результаті не можеш дозволити елементарного для близьких найдорожчих людей… Ось і смуток в очах… Які там посмішки…

Але все залежить від нас, від нашої боротьби самих із собою, від бажання бути щасливими….. Тому або припиніть свій песимізм або виправляйте тих, в кого він є!

…Коли ми стаємо дорослими, то забуваємо, ким ми були у дитинстві - забуваємо про щирість, відкритість, цікавість з якою ми тягнулися до світу, до людей… Це нагадує їзду на роликах, в дитинстві гасала і не боялась впасти, це була моя мрія і розробила купу аргументів поки тато мені все таки не купив ті ролики. А зараз поїхала в Адреналін покататися - боюся! :-). А от може впаду, треба бути обережним і т. д…

От так стаємо дорослими і з*являється набагато більше страхів перед невдачами, багато обґрунтовування, аналізу, досвіду…

Один викладач мені сказав: «У мене найкраща робота, тому що працюю з молодими людьми, а в них стільки життя, позитиву, віри і надій і Я з ними живу… А от мій друг лікар, він молодець, він рятує життя, але кожного дня він бачить багато хворих людей, яким потрібна його допомога».

Розумієте різницю? Але це ж не робить лікаря менш щасливим, в кожного своє щастя) Потрібно його шукати, боротися і не здаватися)…

А головне, не будьте жадібними на звичайні посмішки) Це ж так просто. Вже завтра посміхніться на вулиці незнайомій людині, можливо ця посмішка надзвичайно важлива,те що вони потребують в даний момент і вже сьогодні не виходячи з дому подаруйте її своїм близьким :-)