Кримські мандри стартували… з Донбасу!

Якби сьогодні знати достеменно, де будеш завтра-післязавтра, за тиждень-за місяць, то й жити було б уже не так цікаво й непередбачувано! Вирушивши ще наприкінці квітня на Донеччину, навіть і гадки не мала, що саме тоді й там Доля, за посередництвом небайдужих колег-кіноаматорів із Києва, завчасно прокладе мені шлях до Чорного моря, в Крим, у Феодосію.

Адже саме там є кіноконцертний комплекс «Звездный», куди мені й подарували запрошення на двох осіб на будь-який концерт.

Завчасно ознайомившись в Інтернеті з їх графіком, обрала майбутній виступ, що з- поміж інших найбільше припав до душі, – Діани Арбеніної та групи «Ночные снайперы». І ось довгоочікуваного 26 липня вдень вирушила з Сімферополя автобусом до древньої Кафи, яка ще з VI століття до нашої ери є невід’ємною перлиною кримської діадеми.

«Богом дана» – саме так перекладається з грецької топонім «Феодосія»… Символічно, бо моя поїздка сюди таки була завчасно спланована у Вищих Сферах.


Саме там, напевно, чиясь всесильна Рука без навігатора позначила точку на набережній цього мальовничого курортного міста, де випадково-невипадково зустріла «трьох А» - Александра, Алексея, Анатолия. Їх імена невипадково написала російською, щоб не втратилася абревіатура ААА. Саме так спершу жартівливо відрекомендувалися молоді феодосійці.

У них почала одразу ж розпитувати про два відомих мені раніше тутешніх культурних об’єкти – галерею картин відомого художника-мариніста Івана Айвазовського та будинок-музей письменника Олександра Гріна. А заодно й про те, чи є серед цієї трійці хоч один прихильник творчості Діани Арбеніної, бо, нагадаю, моє запрошення на концерт було на двох осіб. Скласти мені компанію зголосився Анатолій.

Дійство у стилі «рок» мало розпочатися о 20.00, тож до того часу мої супутники встигли побувати гідами, провівши мене вуличками своєї рідної Феодосії. Одна з них вивела до Генуезької фортеці (XIV ст.). Неподалік її веж Олександр звернув мою увагу на два старовинні кам’яні храми – Церкву Івана Предтечі (XIII-XIV ст. ст.), що нині є православною – Іверської ікони Божої Матері, та Церкву Святого Стефана (XIV ст.) (інша назва – Святого Дмитра).

Як виявилося, другу відкривають лише раз чи два на рік, адже її стеля та стіни крізь століття й лихоліття, за розпові-дями Олександра й наглядача храму, зберігають залишки фресок іконописця Феофана Грека.

Коли саме того дня нам випадково-невипадково вдалося побачити їх на власні очі, бо двері храму якраз були відчинені, здивуванню й радості мого супутника не було меж, адже для нього це теж було вперше. Цьому він захоплено завдячував саме нашому знайомству: якби я вдень, йдучи берегом, де він саме зливався з морем, не переступила через ноги Олексія, то ми навряд чи змогли б побувати у стінах древньої святині.

Добре, що в Криму принади лагідного сонця й теплих морських хвиль спонукають людей відкривати серця новим знайомствам, невимушеному спілкуванню з цікавими й неординарними співрозмовниками, як у мене. Наша досить насичена інформацією прогулянка промайнула, як чайка над узбережжям. І ми з Анатолієм вже удвох вирушили на концерт, заради якого власне й подолала більше тисячі кілометрів. А експресивна Діана Арбеніна з її рок-ватагою, яка наступного року святкуватиме 20-річчя творчої діяльності, виправдала сподівання драйвового дійства «на усі двісті».

Волинського запалу вистачило ще й на нічні посиденьки-співанки під гітару біля самого Чорного моря. А наступного дня я таки потрапила в Національну картинну галерею імені Івана Айвазовського, де з шести тисяч його робіт вдалося зберегти чотири сотні. Вони – у власності міста.

Його мариністичні полотна, на яких море то плаче, то сміється, то свариться, то радіє, своєю емоційністю й масштабністю вражають уяву численних відвідувачів-відпочивальників, які сьогодні, звісно ж, по-іншому бачать море, ніж відомий на увесь світ майстер пензля більше ста років тому.

Цей відрізок часу промайнув зі швидкістю потяга, який ще тоді, з ініціативи Айвазовського, почав ходити прокладеними коліями майже біля самісінького моря…

Звісно ж, не змогла не навідатися й до музею письменника Олександра Гріна (Гриневського), який мешкав тут із 1924-го по 1929-й рік. Його окрасою є рельєфне панно «Бригантина», на фоні якого я наче бігла хвилями… Тож, моя перша поїздка у Феодосію вже вкотре стала символічною, бо назва одного з його творів – «Бегущая по волнам» – є ще й лейтмотивом пісні групи «Ночные снайперы»… Знову випадкова невипадковість?..
Думаю, що колись та й відбудеться друга, бо мене вже запросили у це древнє місто трудівників моря і невиправних романтиків «троє А».

Мандрувала й фотографувала Світлана ЗОЗУЛЯ.