О, Ярославо Тимощук!

(Прочитав журнал «Країна» №45 (148) від 22 листопада 2012 року про трагедію Голодомору в Україні. Ярославі б і задуматись, хто той Голодомор учинив і з якими матюками, а потім братися за статті «з чужого свинячого голосу»).

Не маю навіть дещиці бажання спілкуватися з Вами стосовно Вашої писульки «У театрі не матюкаються» в тому ж журналі (але честь українця і керівника театру зобов’язує), а й поруч знаходитись, бо як я зрозумів – Ви полюбляєте матюки і постійно промовляєте їх у побуті, у зверненнях до мами, тата, бабці, дідуся, усієї родини. Бог і рідня Вам суддя.

Судження Вашого якогось Андрія телефоном в режимі російської мови щодо «коммунистичности нашего театра» – недолугість недолугого і неосвіченого «пацанёнка» (лексикою зі «Снів Василіси Єгоровни»), бо ж той ні вистав, ні акторів нашого театру не бачив.

Щодо «шаленої популярності» привезеної з столиці до Луцька вистави «Сни Василіси Єгоровни» Леся Подерев’янського театром «Крот» та акторських здібностей Андрія можна судити з кількості проданих квитків і порожніх місць у БК «Просвіта» у Луцьку. (А планувалося показати ще й «Павліка Морозова», то вже на пустий, мабуть, зал).

Мене батьки не вчили матюкатися, не вчили мене матюкатися мої шкільні вчителі, не вчили мене матюкатися мій художній керівник курсу Михайло Михайлович Рудін (Шерман) та мій викладач режисури Володимир Олександрович Неллі-Влад.

Я не пам’ятаю, щоб мої кіношні партнери Кость Степанков, Іван Гаврилюк матюкались.

Не буду брехати – були матюкальщики, які хизувалися, що їх вигнали з «Малого театру» за те, що п’яними наблювали на сцену, але «на щастя» він мав прізвище не українське.

Мій народ – українці – не промовляв матюків до появи на нашій території угро-фінських етносів, які й занесли до моєї української хати матюччя разом з дикунами алкоголіка і дегенерата Петра І.

Вам люба мова угро-фінів (до речі, що означає оте матюччя я не знаю і ніякий удмурт, чи мордовець мені так і не зумів пояснити або перекласти ці слова, але вони не українські, незрозумілі і криють в собі загрозу покручення моєї рідної співучої мови)?

Ярославо, Вам ніхто не забороняє упиватися матюками у виставах, у побуті. Вам навіть ніхто не забороняє стати героїнею «шведської любові», про яку з запалом промовляють зі сцени персонажі «Снів Василіси Єгоровни» КРОТячого театру і насолодитися «справжнім мистецтвом матючного осексуалення». А хоч заслиньтесь.

А вигадки про висловлювання глядачів в окулярах про «пасування персонажів «Снів Василіси Єгоровни» до «радянської сцени» нашого театру» – дешева журналістська облуда. На Волині радянського не було й за рядянщини. Тут колиска УПА!!! А Луцьк – це ж не змосковщиний Київ.

Що, я не правий? То доведіть! Наш театр напакований сучасним звуковим, світловим обладнанням, підлога сцени, може, найкраща з театрів України, а мо й за межами, фасад – супер, завдяки колосальному ремонту, який відбувся за ініціативи і під пильним наглядом Голови Волинської ОДА Бориса Клімчука, закулісна частина поремонтована і має європейський вигляд, репертуар – вам і не «Снились» такі вистави, «Василісо Єгоровно», а актори і їх виконавська майстерність дадуть фори столичним. І ідеологія театру сучасна, українська – європейського зразка.

В такий театр матюкальщиків-лайнюків з КРОТячого театру і пускати соромно. Ми до Польщі на гастролі їздимо, як «добридень до сусідів» і працюємо там на найвищому європейському рівні, а столичні Андрій з Романом до нашого європейського міста з високим культурним рівнем городян достойно приїхати не можуть, вбрані, як бомжата зі смітника.

Приїжджайте вчитися до нас культури, поваги, самоповаги, хорошим манерам і вишуканому смаку. Ви ж, Ярославо, до журналістики, яка базується на точності фактів (а не на ОБС – одна бабця сказала) і наданні висловлення обом сторонам діалогу або суперечки, маєте далеке відношення і свої школярські замітки публікуйте в «Мурзилці» на сміх дітворі.

Тільки благаю Вас, не матюкайтесь до дітей в своїх публікаціях, «обажашка х..ва і о.....лка» «Снів Василіси Єгоровни» та КРОТячого театру, бо діти Вас какою величатимуть.

А я маю велику приємність, що з мого наполягання «Сни Василіси Єгоровни» своїм угро-фінським матюччям не осквернили нашої гарної сцени і ніяких дозволів, чи не дозволів нашому театру не треба отримувати від міськради щодо гастролерів, бо ми, до Вашого відома, великорозумна журналістко, є ВОЛИНСЬКИМ АКАДЕМІЧНИМ ОБЛАСНИМ УКРАЇНСЬКИМ, і не драматичним, а МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИМ театром імені Тараса Григоровича Шевченка і, відповідно, наш засновник – Волинська обласна Рада, але й від них нам не потрібно дозволів щодо гастролерів, театр сам вирішує ці питання.

І сучасності у Ваших «Снах» хіба трійко-четвірко «крутих хизувальників» – снобів помітили, що удають себе аристократами, а самі незугарні розрізнити Далі від дали, Шоу від шоу і ляпають у долоні, коли їх гідність принижують, навіть цього не усвідомлюючи.

Ось це – совєтікус рабіус, дебіліус, що на сцені, що в залі. (Цікаво знати, адже в національний театр імені Івана Франка КРОТячий театр і на поріг не пустили, то що театр імені Івана Франка «коммунистический» і «радянський»? Ні! Просто місце КРОТячого театру зі «Снами» і «Павліками» на помийках з глядачами-бомжами і рецензентами, такими, як Ви, Ярославо Тимощук. Бабрайтесь на помийках).

Мої Вам побажання – займатися журналістикою натхненно, уважно, осмислено й скрупульозно і дай Бог, щоб бува чого не сталось – не виперли за нефаховість. Шануйтесь і не матюкайтесь до українців – вони ставляться до цього з образою і огидою. Додаю Вам «Дурисвітство», мо знадобиться.

До слова: з великим натхненням попрацював би над п’єсою Леся Подерев’янського, звісно ж, з його згоди, без матюків. (Гарантую, що в цьому разі його авторські від прокату вистав були б не посміховиськом від КРОТячого теару).

До слова: «нецензурщина» – це заборона будь-якого слова, вислову, чи мови на думку цензора. А матюки – це матюки (їх так називають чомусь) – слова походження іншомовного угро-фінського етносу (мови хантів, мансів, удмуртів, пермя, мордовців, вепсів, чуді, ерзя і багатьох інших неслов’янських народів, які чомусь раптом стали слов’янами і назвались «русскими»).

Думаю: право на використання мого імені і прізвища під час публікації вистави «Сни Василіси Єгоровни» у Луцьку в БК «Просвіта» 13 листопада о 19 годині не було дано мною ні усно, ні офіційно письмово. Моє прізвище є брендом і зафіксовано у ДААСПі.

Використання мого імені публічно в мистецьких творах (не як згадування моїх постановок і мистецьких творів) оплачується високими гонорарами, згідно угоди. Ні угоди я не підписував, ні гонорару не отримував? Факти і свідки використання мого прізвища, як бренду, не викликає сумнівів. (Та Ви, Ярославо, самі здокументували це своєю публікацією).

А от дозволу від мене на використання мого імені і прізвища шакали-халтурщики з матюччям КРОТячого театру не отримували. Я подумаю ще, чи пустити і того Андрія, і того Рому з торбами світом угро-фінії, чи то пак, Московії, з їх матюччям.

І вам, Ярославо, - поцілунок від нашого Дракона з замку Любарта, який охороняє весь український волинський край від гидоти москаломатюччя, бруду на культуру і романтичні почуття лучан та волинян, оберігає від брутального впливу зайд і угро-хамів.

(Нажаль, в даному випадку мій природній генетичний такт, сформований протягом тисячоліть моїми пращурами, не дав мені змоги написати цю статтю в стилі «Снів Василіси Єгоровни». А цікаво було б...).

Написано для журналу «Країна»