В якій країні ми живемо!!!

Я ніколи в житті не писав статей, в тому числі політичних, бо політикою не цікавився. Отже, у даній статті, я б хотів поділитись своїми роздумами, враженнями та переживаннями із читачами. Строго не судіть, тому що писав від чистого серця. Однак, у нас настільки гостра політична ситуація в країні, що політикою повністю пронизане все наше життя.

Тому замість того, щоб зустрівши знайому людину привітатися та поговорити про якісь цікаві речі, у нас мова йде про політику та про те, як погано нам живеться.

Я людина сильна і горда та не люблю під кимось гнутись. Але теперішнє політичне становище заставило мене та й всю націю відчути свій негативний вплив на соціум бездарним, тупим та українофобським керівництвом.

В мене в голові зажди закрадалася думка, чому наша багата країна з її родючими чорноземами, розумними і працьовитими людьми займає найнижчі щаблі по своєму економічному розвитку на рівні з африканськими країнами? Хіба ми дурніші за Європу чи ту саму ж Америку? Та ніби ні. Так в чому ж проблема? На мою думку в самих нас. Хіба може рухатись кудись держава коли обирає «бандюка» з його свитою гарантом держави, котрі лише лобіюють свої інтереси, а президент тільки тішиться своєю посадою і позорить своєю безграмотністю нашу державу на весь світ? І хто ж у цьому винен? У будь якому випадку треба починати з себе.

Ми, держава із стародавніми традиціями, історією, солов’їною милозвучною мовою, котрі віками карбувались та шанувались нашими дідами-прадідами, які в свою чергу боролись за їх збереження. Однак чи всі ми може можемо похвалитись великими знаннями з історії України? Мабуть ні. Нам вони зовсім не цікаві і не потрібні.

А про традиції я взагалі мовчу. Так вважає переважна більшість населення, зокрема молодого. Однак, без традицій та історії не може існувати держави. Якщо ставитись до цього критично, то Україна, як держава може взагалі зникнути, коли буде рухатись у такому напрямку. Звісно, це намагалися зробити в свій час сталінські посіпаки за допомогою штучного голодомору. Звичайно це був хитрий план, винищити українське населення та заселити його, російським.

Давайте поміркуємо, яка розумна людина, що має сім’ю, хорошу роботу у своїй державі, де народилась і виросла, покинула б усе, та переїхала на Україну? Звісно, таких важко було б знайти. Тому сюди пересиляли бандитів, пияків та інших пройдисвітів, котрим не було, що втрачати.

У зв’язку з цим відбулося змішування народів і частково настала русифікація в Україні. Зрозуміло, що за весь цей час із високо розвинутої та інтелігентної держави на ті часи, ми стали такими, як є зараз. Безкультурною нацією, де нема поваги до людини, мови, історії та й взагалі до елементарних цінностей.

Так чому ж люди не хочуть розмовляти рідною, українською мовою? Одні скажуть, що українською розмовляти не модно. Яка різниця модно чи не модно? Ти живеш в Україні, тому розмовляй українською. Хтось хіба колись чув, щоб росіянин чи там англієць розмовляв українською у себе на батьківщині? Думаю, що ні. Вони її не розуміють і не хочуть розуміти, бо мають свою рідну мову, котру поважають та спілкуються нею у повсякденному житті. А ми дурні, достатньо не знаємо своєї, а хочемо розмовляти по «русски», бо це «круто» і «модно».

Звісно, насильна русифікація і по сьогоднішній день стрімко набирає обертів, захоплюючи усі сфери життя. Ми постійно з нею стикаємося, на телебаченні, дивлячись дешеву та низькопробну продукцію від російського кіноматографу, читаючи журнали, газети і т.д.

На даний час цю пропагандистку акцію проводить теперішній Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник. Відомий своїми антиукраїнськими, в національному питанні, переконаннями. На політичній арені він веде чітку та послідовну політику, оперуючи проросійською та антизахідною позицією.

Інколи проявляються українофобські переконання. Діяльність Табачника часто оцінюється як антиукраїнська з проявами ксенофобії. Деякі із суспільних діячів та книговидавців віднесли його до ворогів української культури.

Отже питання стоїть гостро. Як така людина може займати таку посаду? Зрозуміло ніхто з керівництва ніякої відповіді на це питання не дасть, бо це людина приближена до Президента. Хіба він її залишить без куска хліба? Сумнівно. Отже, як би Табачника не називали, ображали чи били букетами квітів він і далі буде вести свою чітку проросійську політику, а ми будемо і далі терпіти його вибрики.

Звісно, не можна і оминути Прем’єр-міністра Миколу Азарова, котрого в народі прозвали «кровосісом». Азаров, взагалі геніальна людина. Він розмовляє власною придуманою «русско-украйонською» мовою, котрою доводить людей до сміху , а потім до плачу та злості. Хіба так голова уряду повинен розмовляти? Мене аж вивертає від того, як він знущається з української мови, та паплюжить постійно її.

Це ще раз доводить ставлення можновладців до мови та народу зокрема.

Особливе місце я відвів для нашого Президента Віктора Януковича. Янукович, прізвище досить популярне в Інтернеті, а особливо на сайті http://www.youtube.com/ чи у пошуковій системі Google. При введенні даного прізвища, наприклад Google в стрічці вводу пошуку нам видає таке: «Янукович приколи» чи «Янукович в тумані» замість «Янукович Президент України». Зрозуміло при переході ми попадаємо на канал сайту Youtube де у повній красі бачимо повно відеоматеріалів з казусами про нашого Президента. Отже, зрозуміло, що це бачать всі користувачі мережі Інтернет. І тут і так все зрозуміло чому з нами ніхто не хоче знатися.

Сам Янукович, постать досить загадкова і неординарна. Мене вражає те, як він не орієнтуючись в законодавстві може здійснювати керівництво всією державою? Це питання залишається загадкою. Однак, я точно знаю, що якби не його команда писак, стилістів, візажистів та інших людей ним займалися, то б нічого путнього не вийшло. А так він знає, що робити, як правильно читати і розмовляти на українській мові, бо коли він починає говорити від себе, то краще вмерти чи сховатись під стіл, бо стає соромно за себе, державу і Президента. З таким успіхом і мавпа в нас може бути керувати державою. Тут вже нічого не зробиш, сміються з нас всі країни та думають, якщо у нас такий безграмотний Президент, то цікаво яке ж там населення.

Взагалі, Україна – це країна чудес, де Президент колишній зек, де приймаються антиконституційні закони, котрі перечать не тільки Конституції, а й статті одного закону самі собі. Де сприятливі умови для корупції, а не для інвестицій. Де 450 ледарів п’ють з нас останню кров і не дають нам жити, а лише думають про своє збагачення, а не про народ. На мою думку, якщо говорити про депутатів, то необхідно ввести жорсткіші рамки тим, хто може бути народним депутатом і взагалі займати високі державні пости.

Якщо далі продовжувати думку, то у нас в державі все продається і купляється це ми знаємо всі. Наприклад , коли йдемо на роботу, вступаємо у виші чи взагалі банально коли віддаємо дітей в дитсадок чи беремо довідку з лікарні. Кожен хоче «на лапу». Корупція – штука заразна. Однак, держава сама своїми діями на чолі з можновладцями призвела до цього хаосу. Зрозуміло , що це велика проблема. Звісно, подолати її не так-то й просто, бо вона настільки укорінилась в нас, що ми вважаємо це нормальним. Вона ніби є частиною нас. І взагалі тут і мріяти про Європу нам ще рано. Там устави і менталітет людей не такий, як у нас. Ми їх просто не зрозуміємо.

Мені стає гірко, що нашу рідну неньку Україну, яку шматували колись давно так і продовжують рвати по сьогоднішній день. Хочеться кричати коли робиться такий безлад в державі, а керівництву на це начхати. Коли величезна кількість людей живе за межею бідності, вони проводять Євро 2012, витрачаючи величезні кошти, будують вертольотні майданчики, величезні маєтки, приховують доходи, душать всі галузі в зародку. То про що тут можна говорити?

На, мою думку, народ вже натерпівся і от-от вибухне, і я нашим верховним мужам не позавидую коли почнеться самосуд, бо треба мати совість і думати трохи про людей.

На останок зазначу : «Ми, нація сильна духом і ніколи не падатимемо перед кимось, а витримаємо, вистоїмо та боротимемося до кінця, бо ми того варті!»