Чи принесе лелека в Сваловичі життя?

Чергова поїздка з гуртківцями Міського центру туризму, спорту та краєзнавства, членами Волинського туристичного клубу «Ми» та Луцькою районною організацією «Спілка Чорнобиль» пролягла у глибинку Волинського Полісся до національного природного парку «Прип’ять-Стохід». Ось нас зустрічають в’їздні ворота (XVIII ст.) старовинного Любешова. Перша зупинка Любешівський парк, звідси розпочинається екологічна стежка, довжина якої більше кілометра, яка веде нас до Стоходу.

- Нашому селищу виповнилося 528 років, розповідає наш гід- інженер лісових культур ДП «Любешівське ЛМГ» Віра Степанівна Оласюк . У цьому парку зустрічаються 500 річні дуби, граби. Через дорогу від парку видніється костел, колишній монастир католицького ордену піарів. Тут було засновано колегіум, який у добу Просвітництва набув слави. У ньому протягом 1753–1758 років навчався національний герой польського народу Тадеуш Костюшко. В наш час в навчальних корпусах знаходиться дільничий пунк міліції, а в костелі проводяться служби. Ми тут побачили капсулу 1279 року та попрямували до берегів до річки Стохід.

Далі їдемо в село Люб’язь, де нас зустрічає сільський голова Борис Шубич.

- У нашому селі живе родина Тараса Михалика, - гордо каже Борис Степанович, тепер він футболіст Київського «Динамо» На його честь тут відкрилося навіть кафе, яке носить назву «Гол». Наш знаменитий односельчанин передав йому велику кількість футбольних атрибутів - спортивні форми, м’ячі, кросівки наш земляк, тож створився невеличкий музей.»

Зупиняємося на містку через Прип’ять. Звідси добре видно три островки на озері Люб’язь, сюди впадає річка Прип’ять, а згодом витікає з іншого боку і біжить до озера Нобель (Рівненської області) по Нобелівську премію, як жартують краєзнавці. Історик за фахом та соціальний працівник Люб’язької сільської ради Антон Сидоренко розповідає: «Ми проводили розкопки, на першій лядині, так тут називають «островки», знайшли наконечники, стріли, фундаменти, де були поселення людей. Наразі тут посаджені сосни, насіялася береза, весною ці островки повністю заливаються водою»

Віра Оласюк додає: «Колись із Пінська по річці Прип’ять плавав пароплав через Сваловичі, Бучин на Любешів. Також через цей міст проходила вузькоколійка з Пінська до Камінь-Каширська».

Діти, які взяли спінінги, запитують: «Чи можна порибалити і яка риба живе в Прип’яті. Віра Степанівна з усмішкою відповідає: «Вилов риби вудочкою, спінінгом дозволений, окрім сіток та електровудочок, оскільки це територія національного парку. В річці водяться лини, карасі, щуки, лящі,окуні, верховодки та інші види риб.»

Під’їзджаємо до села Сваловичі. Закохані кажуть, що тут беруть шлюб Стохід і Прип’ять. Піднімаємося на оглядову вежу, щоб побачити, як згори єднаються води двох рік. Любуємося осінніми барвами поліської незайманої природи. Тут чудовий ареал для рідкісних рослин і птахів, які занесені до Червоної книги. Для природолюбів та вчених тут невичерпне поле для досліджень. Саме тут і розмістився один із пунктів національного природного парку «Прип’ять-Стохід».

Розповідає наймолодший житель села Володир Бондар, якому виповнилося 35 років, - Колись тут було велике село. У 70-х роках, як закрили школу, то дітей возили човнами в Бучинську школу, а взимку ходили льодом самі. Нині тут проживає близько 30 людей, є одна молода сім’я. Люди повиїжджали доживати до дітей та онуків.

Біля річки, де розташовані хати на піску майже нічого не росте, але в кожного неподалік є поля, де вирощують зернові, картоплю, кукурудзу, буряки, ріпу. Земля тут родючіша, в лісах зустрічається навіть дуб, що свідчить про багатий грунтовий шар. Тут немає роботи, а доїзджати 20 кілометрів до Люб’язя по поганій дорозі невигідно.

- Влітку і по вихідних наше село оживає,- каже наш співрозмовник, бо приїжджають туристи порибалити, поїздити на байдарках, піти в ліс на ягоди, гриби, відпочити. Але вони приїдуть і поїдуть , а ми працюємо. Деякі навіть купують покинуті хати для дач, але хіба це врятує наше село?».

У Сваловичі двічі на тиждень приїздить рейсовий автобус, поштарка, а ще машина з продуктами харчування.

Ми ніби перетнули інший рубіж епохи, відвідавши Сваловичі. Тут біля хат немає ні парканів, ні огорож. Дерев’яні будиночки покриті очеретом, двері замкнуті на клямку, замки відсутні. Для людей, які прагнуть втекти від цивілізації, - це варіант. Чи відродиться тут життя? Чи перетворяться Сваловичі на дачний масив? Відповідь на це запитання дасть тільки час.

А наша туристична група направляються ще до озера Люб’язь, де є можливість позбирати гриби, порибалити та зварити на вогнищі смачненької юшки з риби, яку наловила для юних мандрівників наш щедрий гід інженер лісових культур ДП «Любешівське ЛМГ» Віра Степанівна зі своїми колегами.

- Мене найбільше вразило озеро Люб’язь і старе село, в якому дахи зроблені з очерету, а ще Любешівська брама, якою в’їджали до замку. Шкода, що замок і оборонна стіна до теперішнього часу не збереглися, - каже Дмитро Мельник, п’ятикласник Луцької ЗОШ №23.

- А мені надзвичайно сподобалася вишка –одповідає на те шестикласниця Ірина Чміль, з неї було видно річку Прип’ять, ліси і будинки, дахи яких покриті очеретом. А ще у Любешові гарний стадіон, красивий місточок.

- Я був вражений лісом, захоплено говорить четвертокласник Максим Кравченя, який він був великий і гарний. А яка чиста вода в Люб’язі, річках Прип’ять і Стохід. Мені дуже сподобалася екскурсія.

- А я щось не розумію, чому в Сваловичах так мало людей, і так багато котів, дивується семикласник Олег Бодун.

- А я в Сваловичах побачив, як там живуть люди і яка в них важка праця. Мені хочеться побільше їздити на екскурсії, робить висновок шестикласник Микола Притулюк

Діти смакують пахучою стравою, хвалять кухаря, та не перестають захоплюватися цим райським куточком Волинського Полісся. Набравши на зворотньому шляху цілющої води з Оконських джерел прямуємо додому.

Руслана Мельник, 067 332 9334, 099 321 21 15
Фото Олександра Тижука, Федора Рузака