Коли правильно відзначати Новий рік?

Не встигне ще затихнути дзвін бокалів шампанського з Новорічними привітаннями, як люди знову починають готуватись до Новорічного свята. І з повною серйозністю і ще з більшою прискіпливістю, ніж в перший раз. Через 13 днів на вулицях, в побуті і на роботі, знову лунають вигуки: ”З Новим роком, будьте здорові!”

Коли ж все-таки правильно відзначати Новий рік? 1-го чи 13-го січня?

Повернемось до фактів історії.

Календарі землі

Впродовж багатьох тисячоліть календарі створювались жерцями, служителями релігійних культів, яким календар служив для встановлення сонячних і місячних свят. Це здійснювалося у спеціальних храмах, які нині можна б було назвати справжніми обсерваторіями. Такі справжні обсерваторії відомі у всьому світі. Є вони й в Україні. Декілька з них знаходяться неподалік острова Хортиці в Запоріжжі.

Земля обертається навколо Сонця по орбіті, що нагодує еліпс. Тому протягом року вона буває на різних відстанях від нього. Так, найближче до Сонця Земля підходить 2-5 січня. Ці дні відомі в календарі наших предків як час повороту води до літа, тобто Водокрес. Як правило, в язичницькі часи саме найближче положення Землі відносно Сонця давало право жерцям визначати цей день як свято Води. До того ж воно має наступати якраз на 12-й день по Різдву Божого Коляди.

Відбувається природне освячення води самим Космосом, (а не маніпуляції священнослужителів срібними хрестами).

Як твердять сучасні астрономи, через те, що орбіта обертання Землі навколо Сонця має форму витягнутого яйцеподібного кола (еліпса), тривалість пір року насправді неоднакове: весна - 92 дні, літо - 94 дні, осінь - 90 днів, а зима - 89 днів. (Климишин Н. Календарь и хронология. - М., 1985. - с. 24).

Відомий американський вчений О. Нейгебауер (США) зазначав, що одним із досягнень давньоєгипетської культури був їхній громадський сонячний календар. Цей календар, по суті є єдиним розумним календарем в усій світовій історії.

Він пізніше став основою і останнього календаря Римської імперії (юліанського), і календарів усіх християнських церков світу, які сформувалися на основі юліанського язичницького календаря. Сьогодні всі народи світу користуються єгипетським сонячним календарем, який практично успадкований від давніх римлян.

Одним з перших християнських теологів, які створили еру “від сотворення світу” був антиохійський єпископ Теофіл в 180 році н.е. Тому ця ера і отримала назву “антиохійська”. Вона починалася 1 вересня 5969 року до н.е. (За іншими джерелами - 5507 років до н.е.).

Важливе місце в хронологічних розрахунках України-Русі близько п’яти століть відігравали дві візантійські ери. За першою з них літочислення велося з суботи 1 вересня 5509 року до н.е. Ця ера була створена ще за імператора Костанція в середині ІV століття нашої ери. З ІV століття у Візантії почали використовувати іншу еру “від сотворення світу” - 1 березня 5508 року до н.е. Ця ера отримала назву - константинопольська, і лише пізніше - давньоруська.

Рахунок в ній вівся від “сотворення Адама”. Тому східна християнська церква ввела в свій церковний календар 1 вересня як “день сотворення світу” (церковний новий рік), притаманний юдейській традиції і 1 березня як “день сотворення Адама”. Саме до цього дня було прив’язане святкування народного Нового року з візантійською пасхалією, яка мала тоді універсальне значення для всього християнського світу” (Зелинський А. Конструктивные принципы древнерусского календаря / контекст - 1978. - М., 1978. - с. 92).

В результаті ретельного аналізу літописів виявилося, що Новий рік (Новоліття) починався в Русі з появи Нового місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. Тоді сніг сходив з полів і вся Природа прокидалася від довгого зимового сну. Попередній рік міг мати 12 місяців, а наступний - 13 місяців. Тому, після введення юліанського календаря, початок Нового літа в Русі не збігався з одним і тим же числом, а пересувався по числах березня, припадаючи в деякі роки навіть на лютий або квітень.

Разом з християнством з Візантії в Русь прийшов і вересневий стиль, хоча, за звичаєм, початок року відзначали також і в березні од 1492 року (7000 років “від сотворення світу”).

Не спромігшись викорінити народну релігійну традицію русичів відзначати початок Нового літа на початку весни, церковники прив’язали його до 1 березня (незалежно до появи Молодика), пояснивши його відзначення подією з християнської міфології - “сотворення Адама”. Нині вже календар християнської церкви не має свята 1 (14) березня і відзначає його, як день поминання мучеників, яке до хрещення Русі волхви відзначали дещо інакше - в день появи першого весняного Молодика.

Щоб навіки викорінити з пам’яті народу це свято, християнські церковники в 1492 році вилучили його з церковних календарів, як залишок язичницької традиції, а до цього дня прив’язали інше свято - день смерті християнських мучеників: Євдокиї та Нестора (нині це 14 березня).

Крім двох візантійських ер до Русі дійшла і “болгарська ера”, за якою “сотворення світу” сталося ніби-то в 5504 році до н.е. Католицька церква довгий час дотримувалася традицій східно-християнського літочислення. Але вже в кінці ІХ столітті вона використовувала зовсім відмінні ери. За однією з таких ер “від сотворення світу” до “народження Ісуса” нараховували 4713, а за іншою - 4004 років. Згодом християнський Захід перейшов на інше літочислення - “від Різдва Христового”, тобто н.е. (нашої ери).

А що таке 19-літній цикл Метона?

Якщо перший в році Молодик (молодий Місяць) припадає на 1 січня першого року цього циклу, то через 19 років Молодик знову припаде на 1 січня. Астрономам відомий і 28-річний сонячний цикл: якщо перший день тижня, понеділок припав на початок першого року цього циклу, то через 28 років понеділок знову випаде на початок року. (Якщо б не було високосних років, то цей сонячний цикл становив би не 28 років, а 7).

Якщо число 19 місячного циклу помножити на 28 років сонячного циклу, то отримаємо 532 роки. Це той період, через який і фаза Місяця, і день тижня, і число місяця (за юліанським календарем) знову повторяться. Наприклад, якщо в першому році сонячного юліанського календаря Молодик припаде на понеділок 1 січня, то в 533 році (через 532 роки) Молодик знову припаде на понеділок 1 січня.

Останній такий 532-річний цикл закінчився в 1940 році н.е., а передостанній - в 1408 році. Наступний 532-річний цикл повинен закінчитися в 2472 році н.е.

Язичник знає, що все живе на Землі постало після Великого Єднання двох Божественних начал: Вогню і Води, і добре знає, що коли Вогонь поєднується з Водою, то утворює “Пару”. І парубок, який знайшов собі дівчину разом з нею створюють “пару” (“парубок” теж похідне від слова “пара”).

Більшість з християн не знає, звідки походить звичай дарувати на загальні сімейні свята непарну кількість квітів, а на могилу нести парну, і, звідки такий страх до парності? Отже, непарна кількість квітів, подарована молодій дівчині - є побажанням, щоб вона якнайдовше не знайшла собі пару. І навпаки, - парна кількість квітів для покійника - це натяк покійнику забрати з собою із живих ще когось… Хто побував у цивілізованій Європі, то переконався, що там дарують живим – парне число. Щоб бути в парі…

“Ми майже нічого не знаємо про те, як саме визначався час в Русі до прийняття християнства, - писав вчений А. Зелинський. - Існує гіпотеза, що спочатку використовувався місячний календар, а пізніше сонячно-місячний із використанням 19-річного циклу. Ясно лише одне: із насадженням християнства в Русь прийшов юліанський календар.

Ніхто з дослідників календаря і хронологій не повідомляє у своїх працях про те, коли в Русі вперше почали користуватися юліанським календарем. Відомий дослідник календаря І.Климишин робить припущення, що “юліанський календар був відомий в Русі задовго до прийняття християнства”. Але коли і як в Київській Русі почали використовувати юліанський календар і як відбувалося “переселення” на його місці давніх народних назв місяців, які належати до місячно-сонячного календаря, залишається недослідженим, - говорить вчений. (Климишин И. Календарь и хронология. - М., 1985. - с. 258-259).

Що ж це за “новий” і “старий” стиль? Юліанський календар - “старий стиль”.

Юліанський та Григоріанський календар. За яким же ми календарем живемо і відзначаємо події?

Древні-вчені філософи завжди “кохались” в астрономічних науках. Наприклад в Стародавньому Вавілоні і Египті добре знали уже такі природні явища, як затемнення Сонця і Місяця і в своїх корисливих цілях використовували це.

Вченими було визначено, що тривалість одного року вимірюється рухами Землі навколо Сонця по еліпсовидній орбіті і складає 365 днів. Але ця цифра є умовною. Астрономи назвали більш точну цифру: 365 днів 5 годин 48 хвилин 46,8 секунди. В Древньому Римі заокруглили до 6 годин. І до кожного четвертого року додавали ще один день. 366 день, який називали ВИСОКОСНИЙ. У римі було два дні 26 лютого.

Таку реформу календаря в 45 році до н.е. провів Юлій Цезар у співавторстві з єгипетським математиком Созигеном Александрійським. Тоді ж було закріплено традицію зустрічі Нового року 1 січня. Цей календар було названо ЮЛІАНСЬКИМ. Пізніше в народі він дістав більш просту назву - “старий” стиль.

Через рік після запровадження нового календаря, в 44р. до н.е. Юлій Цезар був підступно вбитий. В перелік винесених йому звинувачень був внесений і цей “злочин” перед римськими богами і місцевою язичницькою релігією…

Привласнивши собі язичницький календар римлян, християни перейняли і їхні язичницькі забобони.

Після Нікейського Собору 325 року християнська Церква Римської імперії офіційно оголосила юліанський календар своїм релігійним календарем. Із того часу поширюючись по праведному світу, християнство понесло у свідомість охрищених народів разом з юліанським календарем усі заборони римських язичників. У більшості країн світу прийнято сонячний рік. У період середньовіччя, коли уже міцно запанувало християнське віровчення, в різних європейських країнах датами новоліття вважають 25 грудня — Різдво (у Франції з VІІІ до кін. Х ст.), Пасха (з Х до ХІV ст.), 25 березня — Благовіщення (в Англії до 1952 р.), 1-ше вересня (у Візантії — ІХ-ХІІ ст.) тощо.

До прийняття християнства у слов’ян, як і в більшості землеробських народів Південної і Центральної Європи, рік починався навесні. Офіційне літочислення Древньої Русі, подібне до стародавнього Риму, вважало початком року 1-ше березня. Початок нового року в березні мав вагомі підстави: він збігався з пробудженням природи, приходом весни, початком сільськогосподарських робіт, початком праці біля землі,— бо ми традиційно були хліборобами.

В 325 р. отці Першого Вселенського Собору прийняли для всього християнського світу римський юліанський календар (за ім’ям римського імператора Юлія Цезаря). Ним послуговувалася Римська імперія у 45 р.до н.р. в якому рік починався із січня. А початком року постановили вважати перше вересня.

Прогресивний для свого часу, він все-таки відставав від астрономічного календаря. Через 128 років набігав один день. Це уже помітили вчені у середньовіччі. В 1567 році, за ініціативою Папи Римського Григорія ХІІІ, було зібрано велику групу вчених – комісію календарної системи. Основне завдання, яке було поставлене перед ними, - розроблення проекту нового календаря. Вчені установили, що юліанський календар відстав від астрономічного на (цей рік т.е. ХVІ ст.) 10 днів! Комісія ухвалила проект календаря італійського математика і лікаря Луїджі Лілліо. І щоб вирівняти цю неточність, вирішили: в день 5-го жовтня 1582 року не буде 5-е жовтня, а буде 15-е жовтня! Таким чином, починаючи з 1582 року, Різдво, Новий рік та інші свята відзначали на 10 днів раніше. Ця реформа календаря дістала назву ГРИГОРІАНСЬКОГО календаря, або “НОВИЙ” стиль. Коли через 128 років, тобто майже століття, “набігала” зайва доба, то виходило, що у ХVІІІ ст.- 11 днів, в ХІХ ст.- 12 днів, ХХ ст. – 13 днів. Для більшої точності календаря комісія постановила: роки, які діляться на 400 будуть не високосні.

Отже, новий календар, запроваджений Папою Григорієм ХІІІ і названий ГРИГОРІАНСЬКИМ, замінив юліанський, який проіснував з незначними змінами близько двох тисяч років. Новий календар здобув право громадянства у всіх країнах Європи за винятком православного Сходу.

Український календар

Визначний російський вчений академік В.Рибаков в своїй праці “Язычество древних славян” (М., Наука, 1994. - с. 325) надає два види давніх “календарів”: на глечиках і на вишивці. Але обидва види умовні. Все ж визначити, як саме користувалися цими “календарями” наші давні Предки, сьогодні майже неможливо.

Багато дослідників вважає, що язичники Руси-України жили і святкували за сонячно-місячним календарем. І сьогодні ми бачимо в державному календарі українців усі язичницькі назви місяців: січень, лютий, березень, квітень і т.д.

Новий рік наші предки-язичники відзначали з настанням першого весняного молодика (найближчого до весняного рівнодення) і називали його Новим Літом. Тому й дотепер й бажають один одному: многії літа… А початок календарного місяця - 1 березня - вони узгоджували з появою на небі Молодика. Тому назва цього проміжку часу була “місяць”.

Після насильницької християнізації в життя України-Руси почали запроваджувати і церковний календар з усталеними днями і місяцями, які уже не узгоджувалися з небесним Місяцем. В побуті українців почався розлад. Понищена і гнана християнами духовна верства українського народу (волхви і відуни) не мала можливості повідомити народу про справжній стан Природи і про час відзначення тих, чи інших релігійних свят. Звичайні люди і не зчулися, як потрапили в тенета руйнівної календарної системи, яка зовсім ігнорувала стан Місяця і Сонця.

Мало хто знає, що перший церковний Новий рік до 1491 року християнська церква відзначала 23 вересня, узгодивши його з днем народження язичника імператора Костянтина (вдячність християн за легалізацію християнства в Римській імперії). Але після 1491 року місцеві християнські служителі відійшли від візантійської традиції і перенесли відзначення Нового року (церковного) на 1 вересня. До 1700 (1728) року Російська імперія на державному рівні святкувала лише один Новий рік.

З цього ж 1492 року московити оголосили себе наступниками і спадкоємцями зруйнованої Великої Римської імперії. З цього ж часу вони привласнили собі і знак східної римської імперії Візантії - двоголового орла. Місцеві давні назви місяців замінили на латинські. Словом “нєдєля” назвали весь тиждень, а саму неділю назвали “воскрєсєньєм” (на честь “воскресіння” Ісуса). Вони запозичили в українців їхню древню самоназву “русичі” переробивши її в прикметникову форму “русскіє”, а Московію назвали “Руссю” (пізніше - “Вєлікой Русью”)…
Відзначення церковного нового року як державного свята описує І. Сахаров в “Сказаниях русского народа” (М., 1989. - с. 301).

Триста років тому, 20 грудня 1699 року російський самодержець Петро 1-й видав Указ, у відповідності з яким Новий рік у Московії буде починатися не 1-го вересня, а 1-го січня. Бо так роблять не тільки західні народи, але й ті з слов‛ян, «які із східною православною церквою в усьому згідні…та всі греки, від яких віра православна нами прийнята». Отже, 1-го січня 1700 року названо було «в знак веселія поздоровляти один одного з Новим роком і столітнім віком, стріляти тричі з гармат, які в кого є, і пускати ракети». А ще було вказано на фасадах будинків зробити прикраси з соснових, ялинкових і ялівцевих гілок. Потім ялинки перенесли у середину приміщення та почали прикрашати саморобними іграшками.

Прогресивність цього указу була б більш очевидною, якби Петро 1-й перевів слов‛янські народи Росії (тоді ще Московщини) на григоріанський календар, який був більш точним, ніж юліанський прийнятий християнською церквою в Європі ще в 325 році. Це було зроблено лише у 1918 році уже за більшовицької влади.

Святкування ж Нового року в різних країнах нашого континенту одностайністю не відзначалося. Так, у Німеччині до другої половини ХУ1 ст. початком року вважалося 25-го грудня (день зимового сонцестояння). У Франції до 1556 року Новий рік припадав на Великдень (день весняного рівнодення). В Англії до 1752 року початком року вважалося 26-го березня.

Наш древній народ свою родовідну веде від Богів. Саме про наших Предків згадує і “Велес-Книга”, і “Слово о полку Ігоревім”, називаючи їх “Дажбожими онуками”. Велес книга навіть містить родовідні легенди, за якими ми є кровними нащадками наших Богів.

- Шкода тих українців, які намагаються виводити своє коріння від евреїв, забуваючи, що “стали ми словними (слов’янами), від славлення Богів наших” (слово і слава - синоніми).
Язичники-русичі ІХ століття не знали і не користувались цивільним календарем, яким нині користуємось ми. Жодне свято церковне чи державне і, навіть те, яке носить язичницьку назву (Коляда, Стрітення, Новий рік, Благовіщення, Великдень, Купало, Колодій та ін.) сьогодні вже не відзначається сповідниками християнства в той же день, в який відзначали їх язичники. Тому прив’язка язичницьких свят українців до сучасних дат християнського “святкового” календаря є щонайменше проявом незнання про Давню Віру Українців.

Русичі-язичники відзначали Купайло (саме Купайло, а не “Івана Купала”) в найкоротшу ніч у році. Чи має значення для астронома, яким числом називати найдовший день в році, за старим чи новим стилем? Сонцю однаково, який стиль собі придумають люди і яким числом назвуть найкоротшу в році ніч. Але мислячій і вдумливій людині не зрозуміло, що “день Купала” припадає на 7 липня і цей день збігається з літнім сонцеворотом. Адже 7 липня вже віддалене від справжнього часу літнього сонцестояння майже на півмісяця. Так само і в день весняного та осіннього рівнодення та зимового сонцестояння.

Календар відіграє важливу роль в релігійній системі будь-якої Віри.

Релігія, яка втратила свій власний календар, рано чи пізно стає в’язнем релігійного календаря іншої сильнішої релігійної системи. А той календар обов’язково стане причиною подальшого руйнування світоглядних основ релігії без календаря. Усвідомивши це, ми з болем в серці оглядаємося на ту руїну, яку залишила нашому народу у спадок християнська церква.

Тепер з’ясовано, що сучасна дата відзначення християнського свята відійшла від астрономічної (язичницької) дати майже на півмісяця. З переліку язичницьких народних свят наочно видно, які свята були замінені християнськими святами: Різдва Божича - Коляди 22.ХІІ на Різдво Христове - 7.І; Свято Дани або Водокрес - 2.І, Богоявлення Господнє - 19.І; Новоліття (1 весняний Молодик) Щедрий вечір - 8.ІІІ
Обрізання Господнє, Василя - 13-14.І Вербниця (Вербіє) - 16.ІІІ - Вхід Господа в Єрусалим - 20.ІV

Невський Великдень - 20.ІІІ - Страсний Четвер - 24.ІV
Великдень - 23.ІІІ - Пасха, Воскресіння Христове - 27.ІV
Благовіщення, Свято Матері-Землі - 25.ІІІ - Благовіщення Пресвятої Богородиці - 7.ІV Свято Ярила (Юрія) - 23.ІV - Георгія Великомученика - 6.V Русалії - 11.V (Зелені свята) - П’ятидесятниці, Пресвятої Трійці - 15.VІ Купайло - 20-21.VІ - Різдво Івана Хрестителя - 7.VІІ Свято Рожаниць - 8-9.ІХ - Різдво Пресвятої Богородиці - 21.ІХ Покрова Матері-Землі - 1.Х - Покрова Пресвятої Богородиці - 14.Х
Калита - 30.ХІ - Апостола Андрія Первозваного - 13.ХІІ
Велес (Мороз) - 6.ХІІ - Святителя Миколая - 19.ХІІ.

Відомо, що християнська Пасха була накинута на свято Великодня, яке наші предки відзначали в день весняного рівнодення, як день перемоги Світла над Темрявою, Тепла над Холодом.

Юдеї користуються місячним календарем, а християни недосконалим юліанським календарем, який за кожні 128 років пересувається на 1 добу вперед. Ця похибка юліанського календаря призвела до того, що з кожним новим століттям християнська “Пасха” віддаляється від юдейської все далі і далі.

Коло Свароже

Світ сотворений мільярди років тому. І сьогодні недоречно називати візантійський 7509 рік літочисленням від “сотворення світу”. Будь-яка точка відліку час не може цілком задовольнити людство.

Приймаючи Трипільську цивілізацію за вихідну точку праукраїнської релігії, ми лише приблизно можемо стверджувати, що на українському календарі нині понад 7,5 тисяч років. Таке літочислення найточніше збігалося б з датуванням Києворуської літописної традиції. Правда й вона була позначена візантійсько-християнськими впливами.
Якщо уникнути літочислення від Різдва Ісуса, то можемо скористатися літочисленням наших літописів, лише назвавши його не “від сотворення світу”, а приміром, “від Трипілля”.

Тоді на нашому календарі буде не 2001 (3), а 7510 рік від Трипілля. Така дата була б цілком обґрунтованою історично.
За часів Київської Русі, коли було впроваджено християнство, літописці почали рахувати роки за Візантійським стилем “від сотворення світу”. Якби ми продовжили це літочислення, то нині б рахували 7510 рік. А що ж було на теренах України сім з половиною тисяч літ тому? І тут знову відповідь дає археологія: вже існувала ранньотрипільська хліборобська культура (6-5 тисяч років до н.ч.). Тобто, можемо вживати число 7510 рік лише умовно назвавши його літочисленням “від Трипілля”.

Реформи Петра І-го і більшовиків

Із запровадженням християнства (988 рік) на Україні було прийняте і візантійське літочислення, від так званого створення світу (5508 р.до народження Христа), але зберегли свій весняний початок року. Це тривало до 1348 року, коли встановлюється порядок відзначати громадянський Новий рік, як і церковний, 1-го вересня. В документах ще до кінця ХV ст. зустрічається і березневий, і вересневий Новий рік.

На украінських землях з православною вірою, утвердився вересневий початок Нового року. Але на загарбані українські землі в ХІV – ХV ст. польсько-литовські шляхтичі несли і римо-католицьке вірування. А з ним і січневе літочислення за юліанським календарем. В канцеляріях Західно-Руських земель, що підлягали Речі Посполитої, з 1415 року офіційно відзначався Новий рік уже 1-го січня.

Наперекір церковній традиції виступив московський цар Петро І. 1699 рік був останнім роком відзначення нового року на державному рівні восени. Незважаючи на впертий спротив московських панів, Петро 15-го грудня 1699 року оголосив днем відзначення Нового року вважати 1 січня. Саме це свято спостерігав Петро І у Німеччині і воно йому сподобалося. Тому він своєю власною рукою підписав Указ про святкування “Нового року” і в Російській імперії.“Поелико в России считают Новый год по-разному, с сего числа перестать дурить головы людям и считать Новый год повсемесно с первого генваря. А в знак того доброго начинания и веселия поздровлять друг друга с новым годом, желая в семье благоденствия и в делах благополучия. Ежели ослушается кто, то бить того батогами нещадно. В честь Нового года учинять украшения из елей, детей забавлять, на санках катать с гор, а взрослым людям пьянства и мордобоя не ученять. На то других дней хватает”. Петр І. Це свято Петро І перейнявши у германців - колишніх нащакдів Великої Римської імперії. Старе літочислення - 7208 рік від “сотворення світу” він замінив на нове - 1700 рік від “Різдва Христового”, за яким уже близько 800 років жила покатоличена Західна Європа.

Певна узгодженість Нового року між офіційним народно-побутовим календарем була. Вересневий Новий рік, абстрактний за своєю суттю, не мав значного впливу на народний побут. Хоча деякі його сліди збереглися до нашого часу ( звичай починати навчальний рік 1 вересня). Традиція зустрічі Нового року 1 січня також довгий час не визнавалась населенням.

Всупереч січневому літочисленню, в народі початком Нового року вважалась весна, і лік часу вівся “літами”.
Не відразу християнізована Московія прийняла нововведення. Та Петро все ж примусив християн Сходу бездумно відзначати це свято як державне. А вони підтасували до нього ті новорічні звичаї, які в давнину стосувалися лише весняного “Нового року”. Ось звідки на “Василя” гуцули кладуть під стіл плуг і сільськогосподарське начиння, і чому взимку “посівальники” посівають долівку в хаті, замість засівання полів. Ось звідки взимку співають щедрівки, якими закликають ластівку передчасно прилетіти. Так християнський “Санта Клаус” (у гуцулів “святий Миколай”) заступив давній язичницький образ. Проте, церква продовжувала відзначати новий (церковний) рік 1 вересня…

Більш як 200 років протрималося таке подвійне відзначення Нового року, доки за справу не взялися в 1918 році більшовики. Вони також наперекір ортодоксальним церковникам внесли зміни в державний календар Російської імперії. Знайомі з раціональними поправками григоріанського календаря, вони одним декретом примусили “совєтських” людей жити за григоріанським календарем. Церковники поступилися.

Але продовжували відзначати усі церковні свята за старим юліанським календарем. І з того часу в нашому народі почали відзначати два “нових” роки: 1 січня - Новий рік, 14 січня - “новий” старий рік.

Прогресивний григоріанський календар насаджувався на Україні насильницькими засобами польсько-шляхетським урядом та єзуїтами. Місцеве населення сприйняло це нововведення, як чергове обмеження їх основних прав і тому чинили йому рішучий опір.

В царській Росії православна церква уперто дотримувалась старого, юліанського календаря, всіляко бойкотуючи його зміни. Внаслідок цього, на початку ХХ ст. в країні, де існував “старий” стиль, відставав від “нового” григоріанського календаря уже на 13 днів.

А в Єгипті на таке літочислення перейшли лише 1928 року.

Услід за Римо-Католицькою і Протестантами, переводять стрілки свого календарного року на новий стиль і основна частина православних церков (в тому числі і Константинопольсько-Вселенський патріархат). З шістнадцяти автокефальних православних церков лише Єрусалимська, Сербська, Грузинська, Російська та Українські церкви тримаються старого юліанського календаря. Старого стилю дотримуються й греко-католики. Фактично ж, оскільки ми послідовно демонструємо власну європейськість, та й святкові дзвони римо-католицьких костелів налаштовують на урочистий настрій уже 25 грудня, - святкувати починаємо разом з Європою, а закінчуємо аж в кінці січня, на 13 днів пізніше.

Сьогодні “григоріанським” календарем користуються майже усі країни світу незалежно від віросповідання: деякі для міжнародних зв’язків поруч зі своїм державно-релігійним календарем. А країни з православним обрядом користуються числами григоріанського календаря, а святкують за юліанським стилем. Тому християни сьогодні відзначають майже усі християнські свята по два рази на рік - за католицьким і православним календарями.

Таким чином, всі громадянські свята, свій день народження, всі події ми відзначаємо за новим стилем, григоріанським календарем, а Різдво і Новий рік (уже вдруге) – за старим юліанським календарем. Православний Схід не може позбутися вікових традицій, щоб не поступитися принципам перед християнами Заходу, і залишається, зрозуміло, при своїх “юліанських” інтересах...

Отже, з Новим (старим) роком!?

БУДЬМО!

Різдво

Чому ми називаємо “Різдво”, а не день народження? Чому це свято ми більше величаємо, як своє народження?

Слово “Різдво” не принесли до нас грецькі “просвітителі”. Воно наше рідне, українське. Це слово складається з двох слів: “рід з двох”.

Наші предки вважали нас, що ми діти Природи. І Михайло Грушевський нагадує нам, що ми “внуки Дажбога”. А Природа - це Божа книга, це жива мова до нас. Ми бачимо, що в природі немає ні Зла, ні Добра. Є явища, як: сніг, дощ, вогонь, вітер і т.д.

- Так Природа захотела.
- Почему?
- Не наше дело.
- Для чего? - Не нам судить…, - співав Булата Окуджава.

Із тьми родиться світло. Із світла народилось Сонце. Спершу бачимо вранішню Зорю, а вже потім на небосхилі з’являється, “викочується” Сонце. Ніч родить Світло. Велична “жертва” Різдва! Щоб нове родилось, мусить старе умерти. Тобто примиритись, перетворитись у нове. Це нагадує биття великого Серця. Вся Природа навколо нас підчинена цьому ритму. Вона вічно жива. Тому ми говоримо: Бог Вічний. Так вірили наші предки. Так було в Природі.

Урочисто святкували це свято наші предки. На багато тисяч років воно старіше від народження християнізму, буддизму та інших світових релігій. На Різдво співають Коляди. Від слово “Коляда” постало “Календар” - коло - дар, що значить Земля зробила коло навколо Сонця.

Бог дав нам почуття, щоб сприймати навколишній світ, і розум, щоб осмислювати його. Коли дитятко народжувалось і мало всі сім чуттів: зору, слуху, смаку, нюху, дотику, положення в просторі, температурного чуття - вона вважалася повноцінною людиною. Пізніше, її мали право називати “паном”.
Тож вживаймо дари Божі, навчаймося жити в гармонії з Природою і свято бережімо нашу національну пам’ять.

Спокон віків святкували ці дні шумно і радісно, щиро і весело. То був справжній народний карнавал. Але ігрова обрядовість цих днів в далекому минулому носила серйозний магічний характер. Вона була направлена на те, щоб ріс хліб і плодилась худоба, щоб в домі був достаток, в сім’ї щастя і перш за все - щоб не зупинялося життя.

А як святкується тепер це величне свято на наших українських землях?

Зимою, 24 грудня, завершувався 40-денний пилипівський піст. Наступав кульмінаційний момент зимових календарних свят - Різдво. 25 грудня у всіх народів від Піринеїв до Уралу починаються великі свята. Всі європейські народи відмічають їх дуже схожими обрядами. Різдвяні свята проходять рівно 12 днів і закінчуються 6 січня (по новому стилю, григоріанському календарю) одним із самих великих релігійних торжеств - Епіфанією, або Богоявищем і Хрещенням.
По юліанському календарю, або старому стилю початок свят - 7 січня, 13 січня Новий рік і закінчення свят - 19 січня - кутя - Водохрещення.

“Святі дні” канонізовані церквою і в уявленні більшості людей утотожнюються з християнством, з Різдвом Господнім, або хрещенням і явищем народним. Але насправді ритуальна частина, весь обряд, не кажучи і про характер, зародилась задовго до християнства. Більше того, церква весь час виступала проти гадань і проти відувань. Навіть ялинка вважалась язичеським пережитком. Але настільки були сильні стародавні звичаї і традиції, що зуміли вистояти, пройти через століття гонінь і заставити своїх гонителів пристосуватись до них. Зрозумівши, що знести ці традиції неможливо, церковники об’явили їх святами. Так ввійшли 12 новорічних днів в християнське богослужіння, так появилось одне із самих головних церковних свят - Різдво.

Ні в одному із чотирьох канонічних Євангелій (життєописань Христа) про день народження його не згадується. І зовсім не по забувчості авторів - Марка, Матфея, Луки та Іоанна. Справа в тому, що християнство спершу розвивалося як одна із сект іудаїзму. Євреї ж дня народження не відзначали, вважаючи, що “в ньому початок і вину всіх скорбій і страждань людини”.

Лише на початку ІІІ століття в Єгипті, в християнській общині Олександрії, стали, нарешті, святкувати Різдво, а також Хрещення і Богоявлення та робили це 6 січня.
Свято було повністю запозичене у єгиптян, які в той день йшли до Нілу “освящати” воду і славити явище Осіріса, що приходив з царства мертвих у вигляді живої зелені і пагонів. А незадовго перед цим, в ніч з 24 на 25 грудня, проходила містерія, під час якої із храмів виносили статую Ісіди з немовлям Гором (сином її і Осіріса) - цей звичай повністю перекочував у різдвяний “хресний хід”. З попелу жерці ліпили фігурки Осіріса і втикали в них зерна ячменю. Через 12 днів, коли зерна проростали, з криками “Осіріс воскрес!” фігурки кидали в Ніл. Прибавте 12 днів до 25 грудня, і ось 6 січня. 12-ть було святим числом у єгиптян.

Чому саме 12? Тому що в древньому Єгипті жерці, а до них шумерські зіркочоти помітили, що протягом року Сонце здійснює свій видимий рух по екліптиці - великому колу небесної сфери, почергово находиться в одному з 12-ти сузір’їв, які отримали назву “пояса Зодіака”.

Сонце переходило з одного сузір’я в інше, а на Землі весна міняла зиму і т.д., і цей круговорот повторювався незмінно і вічно. Так самі перші спостереження стародавніх астрономів за небесними явищами і прямий їх зв’язок з явищами земними лягли в основу первісних уявлень про світоутворення і породили міфи, з яких розвились потім всі релігії і обов’язкові їх атрибути - обряди і культи. А так як Сонце у всіх народів почиталось верховним і всемогутнім божеством, так як від нього залежало все життя на Землі, то і свята присвячені йому були самими розкішними.

25 грудня єгиптяни вибрали для свята не випадково. На нього приходиться кінець зимового сонцестояння. Ще в незапам’ятні часи стародавні люди звернули увагу, що декілька днів зимою Сонце знаходиться на небосхилі однаковій по довготривалості часу, і ночі тоді самі довші, а потім “повертає Сонце на літо”, і дні починають прибувати, тобто проходить ніби народження світила. І в зимових обрядах 12-днів люди ніби допомагали Сонцю в момент, коли воно слабіше всього. Ось чому ще до єгиптян, а тим більше до християн, уже в ІІІ тисячолітті до н.е. день сонцевороття вважався в Шумері днем народження бога Таммуза. З Двуріччя його культ перейшов потім до всіх народів Середземномор’я і Передньої Азії, в т.ч. і до стародавніх персів, які свого бога Сонця називали Мітрою, день народження якого відзначався теж 25 грудня.
На початку нашої ери мітраїзм проникає на Апенніни і ледь не стає державною релігією: імператор Авреліан об’явив Мітру покровителем Риму. І тоді батьки церкви в 354 році, не довго мудруючи, перенесли день нарождення Христа з 6 січня на 25 грудня. Не всі церкви підкорилися цьому рішенню відразу, а вірменська, російська, українська та інші православні християни не приймають його і по сей день. Вони відмічають Різдво 6 січня.

Що стосується нашого вітчизняного православ’я, то поскільки воно все ще користується юліанським календарем, який відстає від григоріанського на 13 днів, свято передвинулось аж на 7 січня.

Таким чином, Ісус Христос на сьогодні - єдиний і серед богів, що має три дні народження. І ні одного “законного”. По суті Різдво Христове не тільки його, а також Таммуза, Осіріса, Мітри, Адоніса, Будди і багатьох інших його “сородичів”, що представляють культи померлих і воскресаючих богів, тобто умираючої і воскресаючої природи і пов’язаних з порами року сільськогосподарських робіт.

На Волині, як і по всій Європі, за народними уявленнями святки були чарівним часом. Вважалось також, що коли наступали самі довгі, холодні хуртовинні зимові ночі і імла різдвяних морозів покривала землю, тоді особливо оживлялась, пробуджувалась і ставала особливо небезпечною “нечиста сила”: відьми, чорти, духи тощо. “У святкові вечори відьми вештаються по землі”, - зазначено в одному з народнопобутових календарів (Борисов Н., Чубинський П. Календарь Юго-Западного края на 1973 год. К., 1872). Її старались налякати, відігнати з дому і тому палили багаття, світили свічки, або робили великий шум-гам. Чи не тому і шампанське стало традиційним новорічним напоєм в наші дні, бо воно ж “стріляє”!

Про особливу роль святочного періоду виріс цілий ряд заборон і обмежень. Вони, начебто, повинні були захистити людей від впливу ворожих сил. Поступово первісна захисна функція заборон забувалась, і вони дотримувались неусвідомлено, в силу давньої традиції, як обов’язкова риса свята. Щоб прожити весь вік в злагоді, на свят-вечір і Різдво не можна було лаятись, сперечатись, карати дітей тощо. До свят намагалися повернути усі борги і навпаки - в святкові дні нічого не позичати, вірячи, що це призведе до бідності. Народні звичаї вимагали напередодні Різдва забути всі кривди і зберігати хороший настрій. Віддаючи данину християнським нормам моралі і святенництва, в деяких заможних сім’ях до святкового столу запрошували бідних.

Неодмінним елементом свят було гадання, колядування, свят-вечір, багата кутя. З ними було пов’язано дуже багато звичаїв і обрядів. Вони були скеровані на покращення добробуту сім’ї, успіхів у господарському і особистому житті. Хоч в обрядовості відігравала певну роль християнська символіка і атрибутика, але саме родинне свято мало переважно народний, а не церковний характер. 12 днів від Різдва до Хрещення були часом відпочинку селян від повсякденної праці. В цей період припинялись усі господарські роботи за винятком найнеобхідніших

Великдень Дажбожий

Релігійне свято - це не просто будь-який довільно встановлений день. Наші предки пов’язували свої свята з рухом Небесних світил, які є втіленням Богів.

Чотири найголовніші свята року - Кола Сварожого збігалися з сонячними фазами: весняним та осіннім рівноденням, зимовим та літнім сонцестоянням.

Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялося з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується - 11 годин 59 хвилин. В народі про це кажуть, що День поборов Ніч.
В першу неділю після цієї перемоги в давні часи святкували Великдень.

На Великдень випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі млинні баби, калачі, які мають бути якомога вищими - це символ родючості, плідної сили. Таке ж значення мають великодні писанки та крашанки, з якими довго боролися церковники, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити і включити в свої церковні ритуали, надавши їм зовсім іншого значення.

Ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли Воскресає Дажбог. Тоді Небесна Брама відкрита для душі українців-русичів. Приписи попів постувати в цей час спричиняють зворотну дію - ми “постуємо” практично цілий рік. Пам’ятаймо, що яйце - символ воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх нас, українців-русичів, аріїв. Тому не припустимо розписувати і дарувати видуте, порожнє яйце - це символ безпліддя, який застосовують наші вороги, щоб знищити націю.

Весняний ярило

22 квітня - Свято Великої Лади (Богині Матері), яку вшановує увесь слов’янський світ. в цей день починаються урочистості. Їй - Богині шлюбу, весілля, покровительниці дощу й врожаю приносять в жертву білого півдня, задобрюючи перед весіллям, щоб шлюб був щасливим. На честь Лади дівчата водять хороводи, співають пісень. Свято продовжується 23 квітня - день Лелі (доньки Лади); дівочі хороводи навколо прикрашеної берізки називаються ладовиці, і мають на меті упорядкування хаосу, встановлення рівноваги в природі, в душах людей. Обряди ладування також супроводжуються ритуальними обідами на природі - в полі, в лісі, біля священних джерел та дерев. Це жіночі та дівочі свята.

А чоловіки 23 квітня відзначають одне з найбільших свят Кола Сварожого Ярила (Яра, Яровита, Ора, Орія). Яр має кілька значень: Яр - весна; Яр - мужність, відвага; Яр - гнів, бойовий порив; Яр - пристрасть, плодючість. В цей день чоловіки влаштовують братчини - обіди в лісі, в полі з ритуальним півнем і пивом. Напій бризкають на вогонь, на трави, посіви - це є жертва Богові Плодючості й Весняного Розквіту - Ярилу.

В цей день Батько Орій відчиняє Небо і зелені Трави. До схід сонця умиваються цілющою росою ті, хто хоче бути здоровими і красивим. Хлібороби обходять ниви з хлібом, палять ритуальні (очисні) вогнища. Слався, Ярило, щоб все добре родило!


Олександр Середюк, доктор філософії, член Національної спілки краєзнавців України.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Зелинський А. Конструктивные принципы древнерусского календаря. Контекст,1978. - М., 1978.

Климшин И. Календарь и хронология. - М., 1985, 1970.

Куликов С. Нить времен. - М., 1991.

Лозко Г. Українське народознавство. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994.

Огієнко І. Українська церква. - К., Україна, 1993, с. 148-155.

Селешников С. История календаря и хронология. - М., 1970. М., 1991.

Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. - К., 1989.

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К., 1992.

Афанасьєв А. Поэтические воззрения славян на природу. - ВЗТ. - М., 1994.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. - Вінніпег, Торонто, 1963 - т. 5.