«Теплі історії до кави» Надійки Гербіш

Блукаючи холодними зимовими вуличками Львова, забігла погрітися в одну з книгарень міста. Серед різноманіття книг натрапила на «Теплі історії до кави» Надійки Гербіш і придбала. Подумала, що було б чудово зігрітися хорошими оповідками біля філіжанки смачної кави, коли за вікном відбувається справжнісінький парад сніжинок. Та й кожна сторінка книги ніби пахне свіжозмеленою запашною кавою, яку ми з авторкою так полюбляємо. Оформлення книги досить оригінальне, до кожної історії є своє фото, і кожна історія асоціюється зі своїм напоєм. То з горнятком гарячого шоколаду, такого солодкого і гіркуватого одночасно, то з чашечкою кави з паличками цинамону чи запашним чаєм зі шматочком цитрини. Та й про солодощі не забули, різноманітні тістечка, круасани, печиво, одним словом - смакота, якою варто похрумтіти… сторінку за сторінкою.

Книга містить 40 коротеньких історій, в яких можливо хтось впізнає і себе. Бо герої оповідок такі як і ми з вами – звичайні люди, які кохають, розчаровуються, подорожують, шукають своє щастя, а потім неодмінно діляться ним з іншими. Полюбляють вранішню каву, посмішки близьких та рідних, вміють радіти кожному дню та вселяють надію на краще.

Оповідки написані простою мовою, легко сприймаються і точно не залишають байдужими.

Деякі історії і мене надихнули на певні думки, якими і вирішила з вами поділитися. Бо кожна хороша думка з часом може перерости в добру справу. А добрих справ, як ви знаєте, забагато не буває.

Першою оповідкою у книзі є «Бабусин чай із липового цвіту». І коли її читала, то згадала про свою бабусю Ліду, завжди таку добру та усміхнену. І задумалася над тим, як насправді рідко ми відвідуємо своїх найрідніших людей. В нас завжди дуже багато справ, робота-дім-робота, а десь там далеко чекають наші бабусі і дідусі, для яких кожен наш приїзд, то невимовний вияв любові, ніжності та тепла. Вони завжди пробачають нам нашу заклопотаність і все розуміють. А коли ж ми нарешті зрозуміємо, що цей шалений світ ніколи не зупиниться, а серце наших рідних, нажаль, може зупинитися у будь-яку хвилину?!. І не варто про це забувати.

В нашому житті обов'язково повинні бути речі, які нас самонаповнюють, заняття, від яких ми черпаємо силу та отримуємо заряд енергії. Так би мовити терапія, що надає нам внутрішнього спокою та впевненості у собі.

Для когось це хороша книга чи фільм, спокійна або ж не дуже музика, улюблене хобі, а хтось полюбляє просто відпочити у колі рідних і близьких людей. Для мене такою терапією є прогулянка парком, де немає асфальтованих доріг і де росте багато дерев. І незалежно від пори року, коли втомлююся, люблю пройтися вже знайомими стежками. Звичайно, що влітку це приносить особливе задоволення, коли можна походити босяком по зеленій травичці, набратися енергії від землі, наповнити груди свіжим повітрям, послухати цвіркотіння пташок, закрити очі і забути про все-все на світі. Це як самоочищення від негативу, боротьба із саморуйнівними думками. Ти набираєшся внутрішньої сили, енергії і тоді так хочеться нею поділитися із кимось іще. Про щось подібне я знайшла в оповідці «Передсмак весни», коли головна героїня теж любить ходити босоніж, «…лежати на траві, мружитися від сонця, жувати травинки та вгадувати, якого ж то баранця транслюють саме тепер на небі з кучерявими хмарками». Напевно влучніше вже і не скажеш.

Про теж самонаповнення розповідає нам і оповідка «Домо-над-морем-терапія». Героїні вистачає просто дивитися на море зі свого будиночку. Вона любить «подивитися вдалечінь – і всередині стає тихо, добре, трохи мрійливо, всі проблеми видаються дріб’язковими, ейфорія втишується до спокійної радості й хочеться персиків, міцної кави з веселковою пінкою та дихати небом». А Марта з оповідки «Дощове мате» «любила дихати дощем… вона вбирала в себе цю легкість, цю неймовірну свіжість і тишу». А іноді й «п’ять хвилин медитації над кавовою джезвою – і півмішка тяжких думок як не було».

То ж не варто забувати про такі хвилини спокою, внутрішнього наповнення, які надають нам сили світити і творити кожного дня. Бо ж іноді так хочеться побути наодинці із самим собою та з горнятком смачного напою. Ми повинні не лише віддавати, але й отримувати, а для цього треба знайти своє джерело енергії та натхнення.

Досить оригінальним заняттям, яке наповнює позитивом, займалися деякі героїні оповідок. Воно досить незвичне, але тим не менш приємне. Люди з романтичними настроями у душі, думаю його оцінять. Ці натхненниці робили власноруч листівки, вимальовували їх зі своєї уяви або ж обирали гарні світлини. Залишали на них побажання або просто закарбовували хороші слова та відправляли знайомим чи не знайомим адресатам. Тішили таким чином людей. Ви тільки представте собі, скільки така листівка несе в собі тепла і любові. Це не ті картинки, які нам щодня висвітлюються з моніторів комп’ютерів, і не ті, які можна придбати ледь не у кожному магазині. Це маленький світ, частинка душі автора, яка з’єднується з душею того, хто отримує такий дарунок.

Попереду багато новорічно-різдвяних свят, то чому б нам не здивувати своїх близьких милою листівкою власного виробництва?! Надихнути можуть такі оповідки як «Різдвяні листи» або ж «Різдвяний дарунок для листоноші».

А ще холодними вечорами можна зігрітися в’язанням шарфиків та рукавичок, щоб наші рідні не мерзли взимку. Та й для улюбленого горнятка можна зв’язати камізельку, щоб не обпікало пальці й довше зберігало тепло улюбленого напою.

Майже всі оповідки наповнені темою кохання. І це не дивно, бо ж і сама книга присвячена чоловікові Надійки Гербіш, якого вона любить «сильніше, ніж дорогу, книжки й вершкову каву разом узяті».

Насправді, не важливо, хто той Чоловік, якого ви любите. Головне, щоб він «завжди дивився такими добрими очима й затуляв плечима від вітру». Щоб кожного ранку можна було знімати його руку, що обплітає тіло та цілувати його в ніс і дивитися як він морщиться. Щоб від нього віяло якимсь особливим теплом, а на вустах з’являлася посмішка лишень від самої думки про нього. Він повинен стати «щоденною потребою, натхненням і радістю». Саме таким його бачить Надійка і з нею важко не погодитися. Бо для жінки дуже важливо знайти свого Чоловіка. І ще найважливіше, Чоловіка з великої букви, який стане опорою у житті. І просто кохати його до безтями. Бо кохання є нашим наповненням, яке зігріває і робить щасливими. Адже «коли холодно всередині, теплий дім, плед на плечах і склянка лате з сиропом не врятують». Самотність у великих дозах протипоказана кожному, тим більше ось такої холодної зимової пори.

Та любов потрібно дарувати не лише коханому Чоловікові, але й рідним та друзям, або тим людям, які потребують твого тепла і які це по-справжньому оцінять. Бути поряд з ними, коли весело чи сумно, коли хочеться плакати чи посміхатися. І тоді у світі поменшає самотніх людей.

Роздумує авторка і про Бога, який вчить любити світ і людей у ньому. Вона точно знає, що Він думає про неї. Що Йому не байдуже до її смутку. Розповідає Йому про свій біль, а Він витирає «сльози сонячним промінням і, здається, всміхається». Віра творить чудеса. Пам’ятаймо про це.

Герої оповідок часто подорожують, називають це Великим Шляхом. Вони щораз опиняються у різних містах та містечках, гуляють тамтешніми вуличками, знайомляться з новими і цікавими людьми. Люблять міста і ті їм відповідають взаємністю. І що найголовніше, світ завжди відкритий для них і вони відкриті для світу.

Але де б вони не бували і де б не засинали, найкращим місцем на землі все ж таки є рідний дім, де по-особливому тепло і затишно.

«Теплі історії до кави» Надійки Гербіш шепочуть, що насправді в нашому житті дуже багато простих рецептів Справжнього Щастя. Потрібно не полінуватися і озирнутися навколо, подивитися на світ відкритими очима. Бо життя наповнене «незвичайно красивими митями, які хочеться відчувати, проживати, якими насолоджуватися, під якими танцювати…. А ще такі миті запивати чимось гаряченьким…». Треба вміти всьому радіти, дарувати своє тепло, посміхатися, надихати і тішити. А ще мріяти і йти за своїми мріями, бо хто йде слідом за ними, є направду щасливими людьми.

P. S. А ще у книзі багато різноманітних напоїв, якими можна зігріти душу і тіло. Героїні полюблять пити липовий чай «ліпший лік від сердечних бід», чай з лимоном, волошковий чай, чай зі справжньої шипшини, запашний зелений чай із лимоном та імбиром, чай із меліси, чай із бузини. Солодку каву з вершками і тертим шоколадом, каву з вершковим морозивом, із кленовим сиропом, із медом, цвітом ружі, з волошками, з м’ятою, з шоколадом, з трояндочками, з молоком. Міцне рістретто, капуччино з густою пінкою, шоколадними розливами й горіховою посипкою; какао з карамеллю, смачне лате зі спеціями до гарбузового пирога, лате з шоколадним сиропом, шоколадно-горіхове лате. Гарячий шоколад. Цикорієвий напій зі згущеним молоком. Глінтвейн. Полуничне смузі.

А тепер гайда до найближчої кав’ярні зігрітися горнятком улюбленого напою та почитати «Теплі історії до кави» Надійки Гербіш. І хто зна, може саме вони спонукають до власних творчих замальовок.