Театральний майдан: ця епоха відходить у минуле

Останній місяць року 2011 для Луцька приніс кілька вагомих новин, які неминуче відобразяться на його історії. Одна з таких - пожежа ЦУМу. Ця подія тягне за собою реконструкцію, яка назавжди змінить образ будівлі, а разом і з ним - образ усього майдану.

Театральний майдан у сучасному його вигляді сформувався в сімдесятих роках. Тоді місто зробило нечуваний поворот, з точки зору історичної логіки. Адже центр міста завжди територіально переміщувався на північ, а потім на схід. І тільки єдиний раз за віки центр повернувся зовсім в іншу сторону - на захід. До середини сімдесятих і, може, трохи пізніше, центром Луцька був майдан Леніна у стилі сталінського ампіру з пам'ятником вождю та приміщенням обкому. А на місці майбутнього Театрального на захід від обкому був парк.

Міський публічний сад почали закладати ще за царя. Потім його оновили за Польщі. Тут встигли постояти постаменти таких відомих постатей як Пілсудський, Сталін, Ленін. В парку росли рідкісні породи дерев, стояли архітектурні форми. Тут лучани любили проводити час.



Але Луцьк розвивався, велося масштабне будівництво, яке наближалося впритул до парку. Першим наступом на нього стало будівництво універмагу "Луцьк", який запроектували в 1965 році у Волинському філіалі Діпроміста. Через рік з іншого боку архітектор О. Симакович запроектував славнозвісний Бім-Бом з рестораном на першому поверсі. Але цього було мало.

Ще за рік - у 1967 - розробили проект театру. Де його точно мали побудувати, спочатку не знали, проект просто лежав. Тоді в 1971 році зробили ще один проект - грандіозний план із влаштування сучасного майдану на місці парку. Передбачалося, що площа майбутнього майдану буде більшою, ніж парк. Для цього треба було зменшити територію навколо собору та ліквідувати відтинок проїжджої частини Радянської вулиці так, щоб транспорт взагалі оминав майдан.

На початку сімдесятих уже велося активне будівництво театру замість парку. Спершу архітектори планували зберегти частину оригінальних насаджень, якось натурально вписати їх в архітектуру самого театру, але цього не вдалося реалізувати. Вже пізніше архітектор Ростислав Метельницький писав:

"Великі вітражі призначались для входження природи в інтер'єр, а чисті білі стіни будинку мали підкреслювати мальовничість оточуючої природи. Але на жаль, цей дует не відбувся, оскільки в завершувальній стадії будівництва всі зелені насадження скверу, в тому числі і досить рідкісні дерева, такі як пірамідальні дуби, багатолітні липи, туї, сріблясті ялинки, були знищені."

До речі, автором проекту театру є жінка - Олександра Крилова. Вона не місцева, але під час будівництва навідувалася в Луцьк. Під час відкриття їй вручили компартійну грамоту.



У 1977 році відбулися ще дві знакові події для майдану. Збудували світло-музичний фонтан і поставили пам'ятник Лесі Українці. Гранітний подіум навколо самої постаті був викладений волинським орнаментом зі збірки малюнків Олени Пчілки, Лесиної мами.

У 1978 році за проектом архітектора Андроша Бідзілі збудували найвищий будинок в місті на той час - 15ти поверхову свічку, місце для якої давно резервували біля готелю Україна. І якщо театр замикав перспективу вулиці Леніна (Волі), то цей будинок став головною вертикальною домінантою не тільки майдану, а й силуету центрального Луцька. "Він надає площі сучасного звучання і масштабності, вносить в ансамбль певну динамічність", - пише Богдан Колосок з Ростиславом Метельницьким, луцькі архітектори.



Отож, упродовж трьох років на місці парку постав новий майдан. На кінець сімдесятих формування Театрального майдану, якого ми ще поки можемо бачити, завершилося. І це не був просто новий майдан - це єдиний архітектурний комплекс. І хоча за старою традицію головні марші і мітинги відбувалися біля Леніна, але народження сучасного майдану ознаменувало нову сторінку в історії міста. Коли розвалився Союз, обком скасували, Леніна прибрали, а місце, де він стояв, перестали вважати майданом. А Театральний і досі головний майдан.

Попри колосальний масштаб будівництва на маленькій площі впродовж короткого відтинку часу, майдан не був позбавлений негативних ознак. Це визнавали тодішні архітектори. Те, що історичне середовище проектанти не враховували, цілком очевидно. Адже маючи навколо стару забудову з притаманною оригінальною автентичною атмосферою, а також чудовий, нехай і перебудований з костелу собор, архітектори закрили на те очі і вирішили почати все з нуля. Цим самим вони дуже притіснили сприйняття старої архітектури, ніби відсунули її на задній план. Символічність такої акції однозначна, але що можна заперечити - люди будували собі своє світле майбутнє без найменшого наміру згадати і реставрувати минуле. Це не могло не відбитися на сприйнятті міста як лучанами так і гостями міста.



У 1990 році майдан, з містобудівної точки зору, вважався незавершеним. Вже згадувані Колосок і Метельницький писали:

"Ще необхідно реконструювати чверть будівель, які входять до складу цього комплексу, влаштувати підземний перехід і відтворити в первинному вигляді Бернардинський монастир. Головним дефектом ансамблю є багаточисельність складових елементів забудови її периметру, що заважає сприймати ансамбль як єдине завершене ціле. Адже відомо, що знамениті своєю красою площі (Сан-Марко в Венеції, Палацова в Ленінграді, Красна в Москві) мають не більше п'яти основних складових елементів, що обумовлено психологічними особливостями процесу сприйняття і аналізу оточення людиною."

І таких складових на майдані дійсно було багато. Попри свою висоту далеко не високі будівлі відігравали перші ролі. Одним із найважливіших акцентів майдану, який вирізнявся впливом на естетичну сторону сприйняття, був світловий фонтан. Його пам'ятають всі лучани. Мабуть, кожен біля нього свого часу сфотографувався. Собор нависав і нависає над вулицями Парковою і Градним Узвозом, театр замикає перспективу проспекту Волі, Бім-Бом - вулиці Лесі, ЦУМ завершує вулицю Винниченка. Виходить, що кожна будівля відіграє певну роль для різних напрямів від майдану. До речі, на Театральному сходяться сім вулиць.

Тут ми бачимо якусь сегментизацію центрального міста. Але якщо кожен із цих сегментів самодостатній в примітивному тлумаченні, то разом вони не дуже поєднуються. Бо мають перш за все різну архітектуру. Центральний пам'ятник Лесі не дуже стягує майдан докупи, хоча певну центротворчу роль відіграє, адже його вертикальний силует перегукується із висотністю навколишніх будівель.



Минали роки, а Театральний майдан не змінював свого вигляду. Якщо попри недоліки в сімдесяті роки ним могли пишатися лучани, то з плином часу він все більше старів і все більше не відповідав духу змін. Сьогодні про майдан різне говорять. Комусь байдуже, комусь не подобається. Що з ним далі робити? Чи повинен він залишатися таким, як є? Чи може цей майдан репрезентувати місто в цілому, власне, бути його центром?

Дизайнер, ідеолог Луцької школи дизайну Орест Хмельовський так відгукується про майдан: "Театральний Майдан у Луцьку в міжчассі архітектурних стилізацій та відсутності духовного стрижня буття населення, політичного й економічного ярмаркування в Україні цікавий, на мою думку, тільки з погляду об’єкта дизайну - проектування життєдіяльності міста. Відповідно керівництво, керуючись дизайновим підходом до функціонування центру, повинно було би подбати про кардинальну зміну його образу, керуючись такими ідеями поєднання функціональності - культурно-мистецького, транспортного, політичного тощо життя міщуків та гостей (торгівельну функцію я би вилучив, бо вона тільки спотворює зміст культурного життя й сприяє його виродженню). Оскільки тут відсутній архітектурний образ цілого – площа не є носієм мистецьких стилів забудови, нема гідних уваги споруд, потрібно піддати ландшафтно-архітектурному моделювання три рівні простору майдану – підземний (з виходом на підземелля собору тощо), наземний до рівня даху театру й наддаховий."

Фонтану на майдані вже давно нема - про нього дбати не потрібно. Покриття, хоч і неякісне, давно замінили. Бім-Бом вже починає загрожувати падінням плитки, яка віджила час експлуатації. На носі - необхідність його ремонту.

А проект нового ЦУМу вже давно є. Хоча луцькі архітектори його розкритикували на останньому засіданні містобудівної ради, але це не має жодної сили - новий ЦУМ буде саме таким, яким його показали всі останні новини міста.

...Епоха радянського Театрального майдану відходить у минуле і разом із цим стає вже частинкою історії. Яким буде Театральний майдан нашого часу? Що про нього писатимуть через 50 років? Наскільки успішно впораються сучасні архітектори з завданнями та проблемами майдану, які з часом тільки збільшуються? Перетворення відбуваються вже. Організація простору та взагалі міського середовища відобразить культурний потенціал сучасного міста. І це також буде колись історією. Підсумки ж підведуть майбутні.