Луцьк втратив будинок Пузин

В очікуванні величезних груп заморських туристів згадали луцькі чиновники про одну з найстаріших будівель міста - Будинок Пузини, що розмістився поруч із замком. Він дійсно був у жахливому стані й потребував реставрації. Але для його відновлення потрібні фахові реставратори, яких в місті просто немає. Не довго думаючи, задіяли звичайних будівельників… І почалась історія, внаслідок якої ще одна пам’ятка Луцька втратила свою автентичність.

Будинок Пузин. Малюнок Ю. Шворак.

Будинок, в якому обиватель можливо й не розгледить щось цікаве, насправді є найдавнішим житловим у місті. Цей оригінальний витвір луцької міської архітектури. збудований у 1545-46 роках Юрієм Фальчевським, котрий в 1535 році за рекомендацією королеви Бони став луцьким єпископом. Фальчевський брав активну участь у вирішенні політичних та економічних питань держави, був одним із найбільших фундаторів будівництва в Луцьку. Після нього будинок змінив чимало власників. Був серед них і православний єпископ Афанасій Пузина, на честь якого люди й назвали пам’ятку “Будинком Пузини». Так вона значиться і в переліку об’єктів культурної спадщини.



Садиба має два поверхи та підвал. Будинок - прямокутний за планом і складається з двох частин: давнішої - мурованої, та дерев’яної, що була прибудована в 19 столітті. Перекриття першого поверху мурованої частини будинку - склепінчасті. Цікавою особливістю цієї кам’яниці є контрфорс, що підпирає праву сторону будівлі, деякі дослідники пов’язують його існування з оборонною функцією будівлі, стверджуючи, що кам’яниця була вбудована до оборонної стіни. Проте, ймовірно, наявність контрфорса зумовлена перепадом рельєфу - він тримав будинок від сповзання в оборонний рів замку.

Будь-яку реставрацію слід здійснювати керуючись законодавством. А в його основі - державні будівельні норми, зокрема ДБН В.3.2-1-2004 «Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам'ятках культурної спадщини» та ДБН А.2.2-6-2008 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження і затвердження науково-проектної документації для реставрації об'єктів нерухомої культурної спадщини», які є фактичною «біблією реставратора». Згідно з ними, «Головною метою реставрації пам'ятки є збереження історичної достовірності (автентичності).» Втім, коли проект розробляли у Волинській філії Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІпроектреконструкція», про це абсолютно забули… А тому в основу поклали простий ДБН А.2.2-3:2012 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» - як для звичайного сільського будинку. Про профільні норми в проектній документації навіть згадки немає… Ось вам і фахівці проектанти… Ось і фахова експертиза проекту… Ось вам і знання елементарних основ реставрації…

Реставраційним роботам на об’єктах культурної спадщини повинні передувати комплексні дослідження: історичних матеріалів, архівних джерел, ілюстративного матеріалу і, звичайно, безпосереднє вивчення самого об’єкту. Вже на основі їх аналізу і складається проектна документація, яка включає відомості про стан пам’ятки, наявні пошкодження, специфіку будівельних матеріалів, що використовувалися при будівництві, особливості технологій будівництва та конструктивних рішень. У випадку з будинком Фальчевських про проведення досліджень на підготовчому етапі реставрації, мабуть, забули, як і про збереження самої історичної достовірності. Що говорити про фаховий рівень наших волинських проектантів, якщо в акті дослідження пам'ятки сказано, що частина фундаментів споруди бетонна (!). Звідки взявся в Луцьку бетон в 16 чи 19 столітті, вони не вказали…

Витяг з проекту

А про будівельні матеріали, що використовуються в реставраційних роботах і які за законом повинні відповідати історичному періоду будівництва будинку, годі й казати. Те, що при «При виконанні консерваційно-реставраційних робіт слід застосовувати традиційні для пам'ятки технології і матеріали, а також перевірені практикою сумісні матеріали, розроблені спеціально для ведення реставраційних робіт і виготовлені за нормативною документацією», нікого особливо не хвилювало. Стіни, особливо дерев’яні, місцями повністю гнилі, штукатурили без відповідної підготовки, невідомо яким розчином.

Гнилі стіни просто штукатурили

А банальна металочерепиця, якою вкрили дах, абсолютно не відповідає характеру історичної покрівлі. Адже будинки лучан того часу крилися деревом або соломою…

Коментувати проектну ідею облицювання цоколя національної пам’ятки цементною плиткою, що в народі називають «рваним каменем», навіть соромно.

Особливою “перлиною” так званої реставрації є нові вікна в мурованій частині будівлі. Хто і чому вирішив замінити прямокутні вікна склепінчастими, та ще й золотими пластиковими поперечками, невідомо. Варто вказати, що без історичного чи графічного підтвердження існування саме такого елемента пам’ятки, зміна її конфігурації категорично заборонена, а існування тут склепінчатих вікон не підтверджене жодним історичним фотографічним чи графічним зображенням…

Ось такі вікна видумали для пам'ятки...

Якби це була справжня реставрація, мали б можливість краще дослідити і пам’ятку. Ось, наприклад, на стіні, яку розчистили від старої штукатурки, можна помітити особливості технології виконання кладки, встановити, чи перебудовувався будинок, чи мінялися конструктивні елементи. У цьому випадку досліджень на етапі реставрації ніхто не проводив, а розгадки до багатьох загадок, пов’язаних з історією цієї садиби, схоронені під товщею сучасної штукатурки. Крім того, представники Комітету захисту національної спадщини ГРВ під час огляду будівлі виявили і нестандартне рішення підготовки дерев'яної поверхні до штукатурення. В стіну набивали невеликі клинці, що замінювали традиційну «дранку». Цей метод ніде в профільних дослідженнях не згадується, що свідчить про його унікальність. Тому варто було цей фрагмент музеєфікувати.

Нестандартне рішення підготовки дерев'яної поверхні до штукатурення

Реставрацією займаються звичайні будівельники, для яких навіть це слово незрозуміле. Тож повна відсутність фахівців і професійного нагляду спричинила повну втрату великої кількості інформації про історію Будинку Пузини, про особливості конструктивних рішень і використовуваних матеріалів. Безграмотність та некомпетентність волинських чиновників і проектантів вкотре призвела до плачевних результатів. Так звані «київські експерти», які погоджували це жахіття, не далеко втекли від своїх поліських колег. Гроші знову вирішили долю пам’ятки.

Вчергове підтвердив свою бездарність і головний спеціаліст з питань реставрації та реконструкції історичної забудови відділу планування і забудови населених пунктів Головного управління містобудування архітектури та комунального господарства ВОДА П.Троневич, на рахунку якого вже не одна знищена і зганьблена пам’ятка. А саме він, згідно зі своїми обов’язками, повинен був би перший бити на сполох. Проте…

Контроль за цією «реставрацією» мали б здійснювати луцьке УКБ й управління архітектури та містобудування ЛМР. Їх фаховий рівень теж обговорювати не хочеться.

Нова дирекція історико-культурного заповідника на чолі з П.Рудецьким, як видно, не краща за попередню, а тому теж не бачить жодної різниці між банальним ремонтом і фаховою реставрацією. Тож, у своїй офіційній відповіді Волинській ОДА спокійно повідомила, що все добре і на пам’ятці нічого не порушено…


І це абсолютно незважаючи на думку архітекторів, істориків, археологів і краєзнавців, які входять у консультативну раду з питань збереження культурної спадщини при управлінні культури і туризму ВОДА, де одностайно було прийняте рішення про зупинення робіт.

Міське управління культури і досі не виконало вказівку органу охорони культурної спадщини Волинської ОДА. Більше того, керівництво Управління культури ЛМР (Т.Гнатів) навіть не повідомило про цей припис своїх підлеглих чиновників відділу охорони культурної спадщини… Ситуація дійсно дивна, якщо не сказати більше.

Коли за справу захисту спадщини беруться такі «професіонали» - та ще й з таким «ентузіазмом» - незабаром на Волині не буде чого охороняти. Саме внаслідок бездарності та безвідповідальності чиновників всіх мастей найдавніший міський житловий будинок назавжди втратив свою історичну автентичність і національне значення. Тепер він - банальна розцяцькована «євро-хата» біля луцького замку… Тож наш мер може, глибоко вдихнувши запах свіжої штукатурки в Старому місті, вкотре сказати своє фахове «красіво»…

P.S Комітет захисту національної спадщини ГРВ передав Волинській ОДА експертизу щодо цієї пам’ятки, готується подання в прокуратуру Волинської області.

Іван Шворак (VolynTimes)