Для чого колишньому бізнесменові Ігорю Палиці депутатство?

«Хроніки» продовжують серію публікацій про найодіознішого з луцьких кандидатів у нардепи. Нас звинувачують в упередженому ставленні до Ігоря Палиці. Проте реальність така, що волинські ЗМІ майже повністю контролює цей олігарх, і саме заради балансу в загальному інформаційному полі «Хроніки» чимало уваги приділяють темним плямам у його біографії, про які він волів би мовчати. Адже правду за гроші не купиш…

Перші кроки

Якщо простежити бізнесовий шлях Ігоря Палиці, то починався він у Луцьку. Найвідоміша фірма, до якої має стосунок нинішній депутат, називається «Мавекс». Нині її очолює батько Ігоря Петровича – Петро Палиця. Фірма продавала нафтопродукти, що на початку 90-х було дуже модно. Як розповідають наші джерела, у ті роки «Палиця фактично сидів на бочці з бензином і вручну заливав пальне в бак автівок».

Знаючі люди пригадують щонайменше дві цікаві історії з діяльності «Мавекса». Перша пов’язана з інвестиційним фондом «Мавекс-інвест», що збирав у людей приватизаційні сертифікати на початку 90-х. Йдеться про тисячі вкладників, на приватизаційні сертифікати яких буцімто було придбано пакет акцій Надвірнянського нафтопереробного заводу. А після цього «Мавекс-інвест» буцімто не до кінця виконав свої зобов’язання перед простими вкладниками. Кажучи простою мовою, тупо кинув.

Друга історія пов’язана з кредитом, який отримала фірма «Мавекс» у банку «Україна», після чого останній успішно збанкрутував. Кажуть, що йшлося про близько 2 млн доларів, які потім не були повернуті банку.

Власне, це й були перші кроки у великому бізнесі, які дозволили нагромадити первинний капітал та зайти на Надвірнянський НПЗ.

«Укрнафта»

Достеменно невідомо як, але Ігор Палиця зблизився з олігархом і власником групи «Приват» Ігорем Коломойським. Можливо, через зацікавленість обох у нафтогазовій сфері та Надвірнянському НПЗ зокрема.

Але достеменно відомо, що у 2003 році Палиця стає головою правління ВАТ «Укрнафта». До цього тривалий час бере активну участь в управлінні ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (Надвірнянський НПЗ), який контролює група «Приват». До речі, в ті часи дніпропетровський «Приват» активно воював за контроль над НПЗ «Галичина» з іншою фінансово-промисловою групою – волинським «Континіумом».

Ось тут і починаються «найцікавіші» сторінки біографії Палиці.

У 2007 році «Економічна правда» (www.epravda.com.ua) у статті «Ігор Палиця – газовий солдат Луценка» писала таке про непрозорі схеми проведення газових аукціонів «Укрнафтою»:

«Як відомо, «Укрнафта» – підприємство, яке, незважаючи на державний 51% акцій, контролює група «Приват», якій належить близько 42% «Укрнафти». Одна з найбільших вітчизняних ФПГ здійснює контроль над «Укрнафтою» через лояльне керівництво компанії, зокрема, й через голову правління Ігоря Палицю.

Як відомо, компанія «Укрнафта» є одним із найбільших українських видобувальників блакитного палива. Щорічний об’єм газу, добутий із нафтогазових родовищ на території України, сягає 3,3 млрд кубів. Згідно з українським законодавством, газ вітчизняного видобутку (без огляду на форму власності видобувальника) має йти на потреби населення, оскільки він – найдешевший.

Однак «Укрнафти» це не стосується. Компанія воліє продавати газ зовсім не цій категорії споживачів, а комерційним структурам. Юридично ця процедура хоч і суперечить закону, проте закріплена рішеннями «найгуманнішої у світі» української судової системи. Згідно з бюджетним законодавством, газ українського видобутку має постачатися через державний «Нафтогаз» тільки населенню.

Натомість «Укрнафта» апелює до умов своєї ліцензії на продаж природного газу і розподіляє його на власний розсуд. Зрозуміло, що найчастіше – групі «Приват». У тому, що левова частка газу «Укрнафти» надходить саме приватівським структурам, легко переконатися, ознайомившись із списком компаній, які ставали переможцями газових аукціонів у 2005-му – на початку 2006 року.

Показово, що під час так званих аукціонів «Укрнафти» покупці купували газ за цінами, нижчими від заявлених на початку торгу. А самі торги тривали не більш як 10 хвилин. Більш ніж дивно, якщо врахувати «математику» купівлі українського газу.

Зиск приватівських і наближених до них структур очевидний. Уже на початку 2006 року, після укладання сумнозвісних газових угод з Росією, більшість підприємств купували газ за ціною 106–108 доларів. «Приват» із його конкурентними перевагами у вигляді контролю над «Укрнафтою» мав змогу купувати блакитне паливо за значно нижчими цінами – 60–80 доларів.

Враховуючи потреби всіх підприємств «Привату» (приблизно 100 млн кубів газу на місяць), щомісячна економія на відібраному в населення газі сягала до 4 млн доларів. А з огляду на об’єми, які потрапили 2005 року до приватівських «Енергоальянсу» та «Індеко», – 1,6 млрд кубів, Коломойський заробив на вдалій купівлі газу не менш як 60 млн доларів.

З іншого боку, недостача цього палива в газовому балансі України означає, що населення має споживати дорогий імпортований газ і платити за нього набагато більше, ніж за власний».

Тату, продай заправку!

Водночас у 2007 році одеська газета «Наше дело» розповіла цікаві подробиці купівлі АЗС «Укрнафтою». Зокрема, журналіст Максим Александров писав таке:

«Свого часу прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами компанії «Укрнафта». Згідно з інформацією прокуратури, керівники компанії протягом 2003–2005 років придбали у п’яти суб'єктів підприємницької діяльності 68 автозаправних станцій, розташованих на території Дніпропетровської області, загальною балансовою вартістю 20 млн гривень. Під час складання договорів купівлі-продажу вартість АЗС було безпідставно завищено в 10–15 разів. У середньому ціна кожної АЗС до продажу становила 300 тис. гривень, а вартість, за якою ВАТ «Укрнафта» придбала, сягнула 4,6–6,4 млн гривень. Таким чином, посадові особи «Укрнафти», зловживаючи службовим становищем і всупереч інтересам держави, придбали АЗС за вочевидь завищеною ціною, що завдало шкоди інтересам акціонерів на суму 365 545 млн гривень.

Зазначені 68 заправок – тільки частина масштабної афери, яку провернув Ігор Валерійович Коломойський упродовж кількох років (усього «перепродано» 186 заправок). Загальний «бюджет» проекту – 2 млрд гривень. Саме такі збитки держави, яку змусили викупити непотрібні заправки за астрономічною ціною. Але гірше інше: набивши кишеню, Беня (як називають Коломойського в ділових і кримінальних колах) завдав удару по нездійсненній мрії кількох українських урядів створити систему державного впливу на роздрібну ціну через систему заправок «Укрнафти».

Ті заправки, які Коломойський продав за державні гроші, не можуть вплинути на ситуацію на ринку, використовуючись для бензинових інтервенцій. Чому? А ви їх бачили? Я бачив. На сільських дорогах, куди не заїжджають навіть сільські мотоциклісти, стоять страшненькі, «совкові» на вигляд металеві «нафтобудки» під гордою вивіскою «Укрнафта». На 80% це спадщина брежнєвської епохи, що простоює без діла, тому що нафтопродукти туди ніхто не завозить, зважаючи на відсутність приблудних покупців. А саме заправки були ключовим моментом в ідеї формування вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК) на базі «Укрнафти». Для довідки: компанію «Укрнафта», незважаючи на те, що 50% +1 акція належать державі, контролює група «Приват». Робить вона це через менеджмент та наглядову раду компанії. Нинішній керівник «Укрнафти» – Ігор Палиця – виходець із «приватівських структур».

До речі, в афері з заправками роль Палиці не зводиться тільки до службової недбалості. Мовляв, недодивився, що то за непотріб купили його менеджери за надзвичайною ціною. Хоча Ігор Петрович нічого не підписував особисто, його навар становить десятки мільйонів гривень. Річ у тім, що заправки «Укрнафті» продавали підставні «приватівські» фірми, одну з яких очолював... Петро Палиця – батько Ігоря Петровича. Однак про все за порядком...

Якщо коротко, зміст афери полягав ось у чому. Люди з «Привату» знаходили найдешевші пропозиції щодо продажу АЗС. Зрозуміло, це були не просто заправки брежнєвсько-хрущовських часів, але й об'єкти, розташовані в такій тмутаракані, куди не дотягнулася рука практичних ділків. Інакше, ясна річ, їх уже давно скупили б або орендували б під реконструкцію заради жвавого місця. При цьому Коломойський не соромився і не ховав схему, як страус дзьоба в пісок. Заправки скуповували не тільки на підставні фірми, але й на комерційні структури, недвозначно пов'язані з «Приватом». Так, у грудні 2005 року продавцем мотлоху виступила компанія «Авіас-плюс». Мало того, що вона мала ім'я відомої «приватівської» структури «Авіас», то ще й її колишній директор незабаром перейшов працювати у правління «Укрнафти». «Авіас-плюс» заправила за непридатне барахло – 12 «відстійних» АЗС – 81,5 млн гривень. Щоб створити видимість широкого кола покупців, наступну партію з 12 заправок (Беня мислить «дюжинами») «Авіас-плюс» спочатку перевела на фірму «Стронг», а потім цей «Стронг» ощасливив «Укрнафту». Причому зухвалість афери просто вражає: «Авіас-плюс» продав «Стронгу» за 7 млн гривень, а «Стронг» «Укрнафті» – за 79 млн гривень. Можна собі уявити, за якою смішною ціною купували АЗС спочатку (мабуть, по сотні гривень) і якими вони мали бути «убитими» за такі гроші. До речі, податкові органи Дніпропетровської області досі шукають директора фірми «Барс» Олексія Плакасова, який особливо відзначився в «заправковій» справі.

Наступну партію з 12 АЗС «Укрнафті» продала фірма «Мавекс». Ось саме нею і керує Петро Палиця. Татові син відсипав 90 млн гривень. На 18 млн гривень нагріла державу фірма «Севен-Севенті-Петролеум», оформлена на громадянина Кіпермана. Михайло Кіперман тривалий час фігурував серед «приватівських» топ-менеджерів, а на момент операції обіймав посаду члена наглядової ради «Укрнафти». Як мовиться, дали вовку ягнят пасти. Перераховувати подібні факти можна до безконечності. Як ми вже сказали, у такий спосіб було продано понад 100 заправок, по половині з яких порушено кримінальну справу.

Цікаво, що факти було виявлено порівняно давно – рік тому. Ними клопоталася слідча депутатська група. Відповідні матеріали скеровано до правоохоронних органів і передусім у прокуратуру. Доведено, що середня вартість купленого за мільйони й десятки мільйонів гривень непотребу, відповідно до даних бухобліку, коливалася від 80 до 500 тис. гривень. Таким чином переплата становить 30–40, а то й більше РАЗІВ! І за все це лайно було заплачено державними грошима, які скерували до скарбниці «Привату» люди Коломойського, влаштовані менеджерами «Укрнафти».

Тобто ознаки економічного злочину більш ніж очевидні. Але голова правління «Укрнафти» все ще ходить без наручників. І може на вкрадені у батьківщини гроші дарувати презенти на день народження своєму шефу. Явне, навіть, я сказав би, підозріле недопрацювання».

***

Отож, знаючи ці факти з біографії Ігоря Палиці, його «благодійну» діяльність можна трактувати лише як цинізм вищого ступеня. Адже «приватизовані» народні гроші він знову віддає лучанам і показує це як свою беззаперечну заслугу.

А щодо чергового походу Палиці у Верховну Раду, то видається, що його мета єдина – здобути депутатську недоторканність. Ну й збагатитися ще на кілька мільярдів.

Андрій ЛУЧИК,
"Хроніки Любарта"