"Bitwa-Warszawska" без українців...

Переглянув фільм “Варшавська битва» вже добре відомого українському глядачеві режисера Єжи Гофмана.



Враження неоднозначні. Сам факт існування такої картини вже тішить, але, на мою думку, краще ніяк, аніж погано.
Фільм з самого початку нагадує мелодраму розбавлену війною, а наприкінці війну -розбавлену мелодрамою. Класичний варіант, коли молода пара роз’єднана війною проходить через вир подій і таки знаходить один одного. Значний ухил зроблено на спецефекти і феєричність дійства. Червона армія нагадує стадо варварів зі своїми дивними правилами. І саме чекіст найбільше запам’ятовується у фільмі своєю жорстокістю з підкошеною мораллю. Часто він собі дозволяє філософствувати і розповідає поляку, як революція веде війну. Саме революція, тому що при наступі на Польщу червоноармійців вже "тупо" закликають грабувати квартири буржуїв. Тут я солідарний із режисером щодо червоної армії.



Мало приділено уваги українцям. Лише Пілсудський час від часу згадує свого східного сусіда. Петлюри не було, натомість були кубанські козаки. Домагаров вже систематично грає у картинах Гофмана. Весь час хотілося оригінальних героїв, проте їх було мало. Щодо історичності, то багато моментів упущено або трохи перероблено. Відомо, що шифрувальний код червоноармійців розшифрували львівські професори, а не поети, гулянням яких і починається фільм. Бої передані чудово, вірніше показати жах війни, героїзм, страх вдалось повністю. Виникало навіть враження, що ти сам сидиш у тих окопах, а кулі ніяк не влучають у ворога. Щодо 3D, то краще було без нього) Якщо порівняти із знайомим нам фільмами про війну, то вперше відчув, що одна людина чи група (як зазвичай роблять на Заході), насправді нічого не вирішує, немає таких "пластмасових героїв", які вбивають пів армії, або добрий десяток вояків ворога, а потім курять сигарету. Загалом щось вдалося, щось не вдалося, проте 30 мільйонів доларів пішли на гарне кіно.

Висновок:
Коли уже дійде українській владі і навіть українському народові, що таке кіно: феєричне, патріотичне, конкурентоспроможне, нехай навіть з елементами голлівудських картин, потрібне для виховання молоді, для виховання майбутніх поколінь. Якою буде думка молодого поляка, який вийде із кінозалу після перегляду такого фільму? Одна: «Моя країна найкраща, мої герої найсильніші, мій народ буде жити і я буду пам’ятати свою історію». Нехай "Варшавська Битва" не еталон історичного роману, але після його перегляду я заздрю полякам. Вони мають справді польське патріотичне кіно. Усім раджу.