Про вплив

Жовтогарячі, салатові, світло-рожеві, золоті, помаранчеві вивіски, комп’ютери, супутникові антени, телевізори, ноутбуки, акції протесту, демонстрації, фільми, соціальні мережі, випадкові знайомі, не випадкові знайомі, лекції, виступи, концерти, діалоги, монологи, базари – все це оточує нас щодня, щохвилини, щосекунди.

І все називається інформація у різних її формальних проявах.

Існування самої інформації, напевне, вже розпочалося, коли людина не була ще у проекті Всесвіту чи то пак Бога. Кому як краще це називати. Згадаймо лишень фільм «Вода». Він хоч і науково-популярного стилю, проте дуже переконливо доводить, що вода теж є інформацією, а точніше способом передачі інформації. Отже, ще коли була вода, вже існувала інформація.

А уявіть скільки і що бачила сама вода?

Втім, повертаємося до інформації. Що ж тут скажеш? Ми обплетені нею зі всіх боків, сторін і кутів нашого мозку, свідомості і навіть підсвідомості. Інформація всюди. Вона всюдисуща як така. Та я би хотіла поговорити про її нинішню іпостась. Ту, яка несе і багато поганого, і багато хорошого.

Про інформаційний вплив, можна це назвати і комунікативний вплив у більшості випадків.

Комунікативний вплив, пам’ятаю, досліджував наш, тобто українець, нині директор Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка Володимир Різун.

Загальний висновок про комунікативний влив такий – інформація сприйнята об’єктом, впливає на цей об’єкт. Адже будь-що, що ми чуємо, бачимо – ми сприймаємо через свої сенсорні канали: зір, слух, нюх, дотик (з допомогою шкіри), смак. Хтось додає ще шосте чуття – інтуїцію. Втім, це – окрема тема. Наші сенсори (реципієнти, приймачі, як хочете називайте) сприймають усе почуте, побачене, відчуте. Озвучена, спрямована інформація, яка вийшла із стану ізоляції, потрапляє у наш світ, стає діалогічною, тобто звертається до нас, є спрямованою на сприймання. А ми мимоволі за бажанням чи не дуже отримуємо надіслане повідомлення.

Інше питання, що коїться далі зі спожитою інформацією у нас всередині. До речі, на способі діалогізму базується, до прикладу, реклама. Принцип гласності: про свої товари і послуги повідомити на всі усюди. Повернемось до долі інформації у нашій голові. Що ж коїться? Звісно, отримана порція інформації перетравлюється в голові, аналізується, опрацьовується. Щось приносить користь, як білки, вітаміни, інші поживні сполуки. Проте не обходиться без домішків, які відкладаються як не в «печінці», що в голові назвемо підсвідомістю, так і перетворюється у «шлаки», що забруднюють нашу свідомість і правильне вміння мислити.

Часто можна й переїдати. Коли інформації буває забагато, побічними ефектами може бути запаморочення голови, відчуття божевілля, хаосу, апатії або ж навпаки агресії, породження страху і тривоги за своє життя, майбутнє тощо. Доволі часто сам комунікативний вплив чи вплив інформації переходить межу дозволеного, перетворюючись на маніпуляцію. Часто маніпуляція як така застосовується у політичних агітаціях, рекламних роликах. Маніпулювати можуть також і люди людьми. Думаю, це не новий факт.

Комунікативний вплив навантажує наш мозок, змушує чути все, бачити все, на все звертати увагу. Від чого людина втомлюється і стає роздратованою.

Ліків від цього ще ніхто не придумав. Кажуть, найкраще, щоб не піддаватись впливу – треба не чути і не бачити. Багато моїх друзів кажуть, що не дивляться телевізор, не цікавляться новинами. А, отже, вберігають себе від впливу інформації.

Звісно не на всі 100 %, але певний захист є. Як то кажуть, береженого Бог береже. Я ж натомість, якщо не послухаю новин хоч день, то відчуваю інформаційне голодування. І саме це мене роздратовує. Може це вже і є наслідком інформаційного впливу?

І тут виникає питання і навіть попередній висновок із моїх наведених вище фактів: то чи варто взагалі дивитися телевізор, ширяти в інтернеті, слухати радіо, спілкуватися з людьми тощо, коли інформація приносить такі негативні наслідки?

Можу з упевненістю сказати, що людина споконвіків була, є і буде інформаційно залежною. Людина суспільна завжди і всюди чутиме інформацію. Навіть якщо житиме без світла, води і газу, все одно хтось рано чи пізно прийде в гості і поділиться якоюсь інформацією: так званий ЗМІ ББС (баба бабі сказала). І нікуди дітися від світу сього.

Проте на мою думку, тут і є ключовий висновок зі сказаного. Він полягає у тому, що нам потрібно формувати нову інформаційну культуру. Культуру людини інформаційної. Не дарма нині є такі поняття як інформаційні війни. І кажуть, навіть, що відбулася вже і третя, і п’ята світові війни. Вони відбулися в інформаційному полі. Так, ніхто не постраждав.

Проте… хто знає, до чого може призвести інформаційна хвиля? Згадаймо лише протести у Лівії, Росії, що є результатом консолідації сил народу у соціальних мережах. Протести інтернет-спільноти проти закриття сайту EX.UA.

Після протестів афганців до мене у друзі додався навіть один із протестувальників у Фейсбуці. Навіть секретар Луцької міської ради Григорій Пустовіт, який висловлював свої заперечення проти участі депутатів та чиновників у дискусіях і взагалі реєстрації в Фейсбуці під частими закликами спромігся на цей крок і зареєструвався у соцмережі. І хто казатиме після цього, що інформація не впливає?

Інше питання: як вберегти себе від інформації перебуваючи у її полі. Це щось нагадує типу, як вберегтися від мін, які закладені на території і пройти по полю, не пошкодивши себе.

Знову ж таки повертаємося до поняття «інформаційна культура».

Ми не слухаємо те, що нам кажуть, ми вибираємо те, що хочемо почути. Ми не дивимось те, що нам показують, ми бачимо те, що відбувається насправді. Ми повинні вміти обирати і розбирати інформацію для себе, і тільки заради себе. Не віддавати вільний час на те, що не варте нашого часу і нашої уваги. Інформації багато, а людина – це всього лише одиниця виміру, не більше і не менше. Тому перш за все людина повинна вміти фільтрувати, відбирати та аналізувати інформацію.

До слова, прочитала цікавий розподіл медіа споживачів у книзі «Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід»**.

«Апріорі можна виділити як мінімум три типи. Перший – із вищим рівнем медіакульутри. Це комунікат-особистість, якому адресована інформація. Він шукає її цілеспрямовано, споживає селективно (вибірково), тобто відбирає лише необхідну для задоволення своїх соціальних ролей, здатен виявити наміри виробників інформації. А щодо сприйнятого має власну світоглядну позицію.

Людина із середнім рівнем медіа культури уявляється таким собі завсідником інформаційного простору: його щоранку тягне до газетного кіоску, щовечора – до телевізора, а отримавши «кайф» від побаченого та прочитаного, з вигуками «Ви бачили?», «Ви чули?» він емоційно переповідає сприйняту інформацію. Але ж сприйняв він лише емоційну складову інформації. І засвоїв цю частку лише на базі зафіксованих раніше стереотипів.

На нижчому щаблі бачиться не просто нерозбірливий споживач інформації, а особистість, піддатлива навіюванню, маніпулятивному впливові. Він у повноті сприймає і змістову, і емоційну складові медіа продукту без найменшої спроби критично оцінювати, аналізувати його. Він сприймає все на віру в абсолютному значенні цього слова. Аргументами представника цього типу є такі: «Я сам чув (бачив)!» і тому подібні вироки в останній інстанції. Звісно, шкала типажів за способами сприйняття інформації, за самим ставленням до мас-медіа, за рівнем критичності набагато ширша».

Саме після виховання такої культури людина суспільна матиме критичне мислення, не буде обирати безтолкових політиків, не буде слухати низькосортну музику, не буде читати жовту пресу. А буде свідомою свого вибору, буде чітко знати, чого хоче у майбутньому, буде вміти оцінювати і обирати, буде захищена, звісно ж таки не на 100 %, від впливів і маніпуляцій, буде особистістю кінець кінців.

Марія Доманська

*Всі думки, висловлені тут, не є абсолютними твердженнями, науковим текстом із обґрунтуванням тез, а просто суб’єктивною позицією авторки.

**Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід: навч.-метод.посібник / за ред. Л.А.Найдьонової, О.Т.Баришпольця. - К.: Міленіум, 2010.