Ігор Палиця і його депутатство

Ігор Палиця позиціонує себе бізнесменом, великим меценатом і благодійником. Але чомусь його прихильники не воліють згадувати той факт, що передовсім Палиця – чинний народний депутат України. Понад те, закон забороняє володарям депутатського мандата братися за будь-яку оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової, творчої діяльності та медичної практики. Також народний депутат не може входити до керівних органів організації, яка має на меті отримання прибутку. Проте Палиця однаково позиціонує себе бізнесменом. Чому так?

Очевидно, що вихвалятися Ігорю Петровичу в кріслі народного депутата нічим. Адже у звіті перед своїми виборцями довелося б поставити самі прочерки. А отже, неблагодатна для піару тема просто замовчується.

До прикладу, ваш керівник вимагає прозвітувати, що ви зробили за останній рік. І від результатів звіту залежатиме, чи продовжить із вами контракт на наступний термін. Але замість цифр і конкретних показників ви розповідаєте своєму керівникові, який ви хороший, як вас люблять дружина та діти, як сусідові допомагали робити ремонт і як ви регулярно переводите бабусь на пішому переході. Байдуже навіть, що бабусям на інший бік дороги начебто й не потрібно… Що зробив би нормальний керівник? Вигнав би копняком під зад такого працівника!

На жаль, наш виборець ведеться на цю всю «благодійність»…


Депутат легкої поведінки, прогульник і просто… тушка

Але не будьмо голослівними й перейдімо до фактів. Отож, Ігор Петрович Палиця став народним депутатом у листопаді 2007 року за списком блоку «Наша Україна – Народна самооборона» під номером 68. Цікаво, що рік перед цим на чергових виборах до Верховної Ради України він балотувався під символічним номером 6 у списку лівої Селянської партії України.

«Хроніки Любарта» вже писали про зміну Ігорем Палицею своїх переконань залежно від політичної кон’юнктури. Так, за інформацією «Української правди», 2004 року на виборах президента Палиця був на боці Януковича, 2007-го балотувався в парламент за списком політичної сили Віктора Ющенка, 2008-го підтримав Юлію Тимошенко, а вже 2010-го голосував за її відставку і знову підтримав Віктора Януковича. Коло замкнулося.

Такий собі депутат легкої поведінки.

Понад те, згідно із даними руху ЧЕСНО, у 2011 році народний депутат Ігор Палиця був лише на 23% пленарних засідань Верховної Ради. І лише після того, коли у квітні цього року Центр політичного аналізу і виборчого консалтингу проаналізував роботу волинських законотворців, де діяльність Палиці виявилася на останньому місці, Ігор Петрович почав письмово реєструватися в сесійній залі.

Проте, як виявили «Хроніки Любарта», підписи у бланках реєстрації за Ігоря Палицю могли бути сфальшованими, адже він був письмово зареєстрований на ранкових і вечірніх засіданнях 19, 20, 21 і 22 червня цього року, тоді як Державна прикордонна служба стверджує, що в цей час він перебував за кордоном.

А після того, коли картка депутата Палиці у липні цього року проголосувала за сумнозвісний мовний закон, Ігор Петрович забрав свою картку і більше жодного разу не з’являвся на сесійні засідання під куполом будівлі на Грушевського. Навіть тоді, коли депутати скасовували голосування в першому читанні за закон про наклеп.

Також, згідно із даними руху ЧЕСНО, Ігор Палиця не голосує особисто у парламенті, як це передбачено Конституцією України.

Картка цього депутата підтримала й ратифікацію Харківських угод, згідно з якими Чорноморський флот Росії базуватиметься в Україні до 2042 року взамін на начебто дешевий газ. Дешевого газу як не було, так і немає, а флот і далі стоятиме в Україні.


Хвали, хвали мене, моя губонько

24 серпня 2012 року Ігор Палиця провів прес-конференцію для вузького кола ЗМІ, де заявив, що «подав за період каденції у Верховній Раді 40 законопроектів та вніс більш ніж 190 поправок, з яких пройшла якась невеличка частина». Про це, зокрема, пише журналістка «Відомостей.UA» Ірина Костюк. Ці слова Палиці підтверджує і сайт «Основні Акценти».

Проте Ігор Петрович трішки перебільшив свої досягнення на законотворчій ниві. А кажучи простою мовою, вкотре нахабно збрехав. Адже сайт Верховної Ради демонструє, що насправді Палиця подав лише п’ять законопроектів та 45 поправок до законів. Причому жоден із його законопроектів не став законом.

Але як оцінити, добре чи погано попрацював народний депутат? Для цього «Хроніки Любарта» подали інформаційний запит в Апарат Верховної Ради й отримали загальні показники діяльності народних депутатів VI скликання. Отож, за п’ять років народні депутати внесли 11 777 законопроектів, 96 232 поправки до них та спрямували 7939 депутатських запитів. Також народні обранці 39 924 рази виступали у Верховній Раді, з них із трибуни – 13099, з місця – 26825.

Якщо розділити ці цифри на 450, тобто на загальну кількість депутатів у Верховній Раді, то отримаємо середній показник діяльності одного депутата (див. Таблицю 1). Порівняно навіть з цими даними успіхи Ігоря Палиці мають жалюгідний вигляд (див. Гістограму 1).






Проектант чи дилетант?

Переходимо від загального до конкретного. Жоден із п’яти запропонованих Палицею законопроектів не підтримали. Чотири з них були відверто лобістськими, а п’ятий – піарно-популістським. Розглянемо кожен із них більш детально.

1. 19 травня 2008 року був зареєстрований законопроект Ігоря Палиці «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо розміру рентних платежів)».

Запропоновано змінити ставки рентних платежів за видобування нафти і газового конденсату та порядок розрахунку коригувального коефіцієнта.

Зокрема, збільшити рентну плату за одну тонну нафти та газового конденсату, видобутих з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів, з 1090 до 1529,9 гривні, а з покладів, які повністю залягають на глибині понад 5000 метрів, – з 404 до 566,1 гривні. А коригувальний коефіцієнт визначати не в Міністерстві економіки України, а на Лондонській біржі як середню ціну нафти марки «Urals».

Законопроект не схвалено. Ідею реалізовано пізніше з ініціативи уряду.

2. 29 липня 2008 року було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо встановлення ставок рентних платежів за виготовлення залізорудної сировини).

Запропоновано запровадити рентні платежі для підприємств, які видобувають залізну руду, визначивши ставку рентних платежів у розмірі 30% розрахункової вартості 1 відсотка заліза, що міститься у залізорудному концентраті.

Законопроект не схвалено. Ахметов різко виступив проти. Наразі аналогічну ідею подав Янукович.

3. 13 січня 2011 року Палиця вніс Проект Закону про внесення змін до статті 23 Кодексу України про надра (щодо видобування підземних вод для технологічних потреб).

Запропоновано надати користувачам надр, які отримали дозвіл на геологічне вивчення надр та на видобування корисних копалин, право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для власних технологічних та господарських потреб підземні води в межах наданих їм ділянок надр.

Законопроект не схвалено. Нині нафтові компанії фактично порушують закон і без дозволів використовують воду для промислових потреб.

4. 14 січня 2011 року зареєстровано Проект Закону про внесення змін до пункту 56.22 статті 56 Податкового кодексу України (щодо притягнення до адміністративної відповідальності).

Запропоновано внести зміни до пункту 56.22. статті 56 Податкового кодексу України, які дозволять притягувати платника податків та його службових осіб до адміністративної відповідальності суто на підставі рішення органу контролю, яке набуло чинності.

Законопроект не схвалено.


У кого більший... законопроект?

Проект Закону про обов'язкове володіння і використання державної мови, який Ігор Палиця вніс відразу після того, як проголосував за скандальний мовний закон, заслуговує на більшу увагу. Насправді цей законопроект вніс хтось інший, адже 4 липня 2012 року, коли його зареєстровано, Палиця перебував за кордоном.

Суть законопроекту – обов’язкове володіння й використання української мови державними службовцями.

Для необізнаних відкриємо секрет: цей «шедевр» законотворчої думки претендує увійти в історію як один із найкоротших законопроектів, адже його текст складається аж із двох пунктів, які вмістилися на півтори сторінки. Дві тисячі друкованих знаків, у які втиснулися благі наміри Палиці щодо української мови, – це 1/5 газетної сторінки, яку ви зараз тримаєте в руках.

У поданні до законопроекту про обов'язкове володіння і використання державної мови вказано: «Під час розгляду зазначеного законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України доповідатиму особисто». Проте 6 вересня 2012 року, коли ставили цей законопроект у порядок денний, Ігор Петрович навіть не спромігся прийти до парламенту та захистити своє дітище.

«Проект Закону України про обов'язкове володіння і використання державної мови від 04.07.2012 року №10700 знято з розгляду 6 вересня 2012 року Постановою Верховної Ради України про порядок денний одинадцятої сесії Верховної Ради України шостого скликання (Додаток №2 до проекту Постанови від 03.09.2012 реєстр.№11166). Відповідно до ст. 22 та 107 Регламенту Верховної Ради України законопроект, не включений до порядку денного сесії, вважається відхиленим.

У зв’язку з тим, що від Головного науково-експертного управління Верховної Ради України експертних висновків не надходило, зазначений законопроект на засіданні Комітету з питань культури і духовності не розглядався», – таку відповідь щодо долі законопроекту Палиці ми отримали із секретаріату цього комітету.

У попередніх номерах «Хроніки Любарта» вже розповідали про неправду, яку поширювали Палиця та його піарники щодо його голосування за скандальний закон про мову. Тоді законопроект Ігоря Петровича про володіння і використання державної мови подавався ледь не як порятунок українського народу одним-єдиним депутатом.

Але минув час, і ми змогли пересвідчитися, що це була всього-на-всього чергова локшина на вуха виборців.

***

28 жовтня ми обиратимемо депутата-мажоритарника від міста Луцька.

Але для чого знову ставати народним депутатом людині, яка практично не ходить на засідання парламенту, законотворчої діяльності не провадить і змінює свої політичні вподобання, неначе дівчина дуже легкої поведінки?

Андрій ЛУЧИК,
"Хроніки Любарта"