Мєндєлєєв плаче

У 2004 році і у нас зявився маргінальний лідер регіонального масштабу.

В наше життя стрімко увірвався свій герой, який зайняв почесне третє місце поруч з Вєркою Сердючкою та Поплавським.

Чому третє? Тому що, якщо помножити на два – завжди вийде шість. А про це завжди писав великий український поет Антон Павлович Чехів після брифінгів з Анною Ахмєтовою.

Цей дядя всіма правдами й неправдами вдерся в густі непрохідні ліси – хащі української політики. Вимостив собі добрячу барлогу в Межигір’ї. Пустив два корені, і очевидно зробить все для того, щоб стан перманентної чісто чєловєчєскої нірвани був всігда, - спасібо жителям Донбаса.

Колись він любив поїзда. Но досі Данбас порожняк нє гоніт – тепер він граєцця самольотиками і вертольотиками. Цей макіївський Конфуцій в печінках сидить зі своїми перлами великому і прекрасному українському народу.

Народ сміється до сліз. Але макіївському цього мало. Широка натура прагне безмежжя – високого і глибокого. Саме тому він вирішив доконати ще й великий і прекрасний американський народ.

В Нью-Йорку він гордо і скромно заявив: «вчєра била процедура фотографірованія с прєзідєнтом Обамой, і во врємя етой короткой встрєчі – короткій такой обмєн інформації… прєзідєнт Обама поінтєрісовался как ідут поставкі оборудованія для лабораторіі, которую ми строім в Харьковє, которая будєт работать на нізко абагащоном Іранє. Я сказал, што оборудованіє поступаєт по графіку».

Судячи з усього іранський президент про наміри українського - не здогадується, і навіть не знає, що таке «пакращєння життя вже сьогодні». А ми, звичайно, нетерпляче чекаємо виборів, щоб відгадати цю загадку – кого ж він так «нізко абагащаєт», «абагащал» і головне – «будєт абагащать»?

Українці народ терплячий, - до пори, до часу. Може саме тому на «скромной квартірє» ґаранта його гості і другіє домашніє житєлі досі ходять в американських валянках голосно та смачно хрумкаючи наколотими американськими апельсинами.