За що ми любимо луцький драмтеатр

Після розпаду Союзу в суспільстві все більше назрівали тенденції відкритого вираження невдоволення усім "совєцкім". Люди винаходили все нові форми несхвалення, висміювання і навіть відвертого чмиріння усього радянського. Така демонстрація духовного протесту мала глибокі причини. Життя погіршувалося щороку, занепадницькі тенденції тягнулися ще з глибокого совка і все, що мало до нього хоч якийсь стосунок, набувало тотально негативного сенсу.

Від такого суб'єктивного сприйняття радянщини стало "попускати" людей, коли голодні дев'яності минули і з'явилися більш-менш капіталістичні, хоча й дуже дикі, можливості для заробляння шматка хліба, не будучи причетним до будівництва світлого майбутнього "одной шестой части суши".

І хоч об'єктивні тенденції радянського негативізму залишимо збоку, але зараз головне знати, що настав час, коли ми маємо можливість по-новому подивитися на недалеке минуле, свіжішим поглядом оцінити, що і як тоді відбувалося.

Архітектура, як і інші види суспільної культури, переживали всі тенденції радянських трансформацій. Вона стала дзеркалом, яке показало, що відбувалося всередині держави і наскільки відкритою чи закритою вона була. Будучи відображеною в нерухомих і майже незмінних об'єктах, радянська архітектура в наш час має один із найсильніших емоційних впливів тогочасної атмосфери й енергетики суспільного життя.

Після смерті Сталіна і відомого з'їзду КПРС радянська архітектура суттєво змінилася. На це була одна головна причина - зникнення тоталітарного "сталінського" чинника, який пронизував усю державу. Це зовсім не означало повну свободу, адже натомість у 1955 році видали turning point постанову "Об устранении излишеств в проектировании и строительстве", яка передбачала максимальне спрощення декорування, використання простих, сучасних і дешевших матеріалів. Саме завдяки цьому такі будівлі, як наприклад, обком партії в Луцьку стали одним із останніх зразків архітектури сталінського ампіру. Нова архітектура мала оперувати лаконічними формами, які би максимально здешевлювали будівництво.

З іншого боку, архітектори на дуже короткий час змогли пройнятися світовими архітектурними вітрами. На радянське проектування 60-х років певною мірою вплинула архітектура Заходу з його всюдисущим модернізмом. Радянські споруди цього періоду мали більш авторський характер, без строгої обумовленості сталінським псевдокласицизмом і з впливом західних течій та стилістик.

Луцьк - не виключення. В цей час у місті будуються кілька об'єктів, які ще і в наш час відображають радянську архітектуру "відлиги шістдесятих". Драматичний театр - головний об'єкт цього періоду.

Драмтеатр був запроектований у Києві в 1965 році. Головним архітектором була Олександра Крилова. За її ідеєю, однією з головних особливостей театру мало бути поєднання із навколишньою природою. У той час на місці теперішнього майдану ще був парк з рідкісними породами дерев. Білий фон театральних стін підкреслював би образи живої природи у просторі міста, а великі вікна створювали би ефект наповненості інтер'єру природою. Подібний дует образів і форм був притаманний так званій органічній архітектурі, яку запропонував американець Френк Райт.

Якщо розглядати театр збоку і з висоти, або здалеку, одразу кидається в очі нагромадження кубів у планувальній структурі будівлі. Але це не просте нагромадження, а впорядковане. Пірамідальне наростання об'ємів перегукується із архітектурою бруталізму, якому властиве нагромадження масивних конструкцій. "Демонстрацією віри", що ці об'єми можуть повноцінно існувати, можна вважати наявність бічних кубів театру, які підтримуються тонкими сплюснутими ніжками.

В той же час, архітектура театру стримана, зрозуміла. Нагромадження кубів не створює ефект надмірності. Той факт, що в одній будівлі поєднано стільки ідей, відносить її стилістику до так званої інтернаціональної, яка відкидала індивідуальні традиції і синтезувала прості, лаконічні і зрозумілі геометричні фігури. Але це жодним чином не було повернення до довоєнного конструктивізму, який в Луцьку мав дещо інші риси, хоча також зрозумілі і раціональні.

Повторення аналогічних форм (куби, опори, вікна, лінії) створює особливу ритмософію споруди. Естетика цього ритму приваблює. Якщо скинути з себе нашарування відрази до театру як чогось радянського, ним можна довго милуватися. Найбільше вражає висунутий наперед паралелепіпед, який зовні нависає над головним входом, а всередині містить великий світлий простір фойє, з якого відкривається чудовий вигляд на проспект і собор. Будучи стриманим і лаконічним, театр у той же час доречно декорований. Наприклад, бічні маленькі вікна, з'єднані лініями у шаховому порядку - хороший привід для фотографії типу "а то шо, Луцьк?!".

І що й казати - гвинтові відкриті сходи біля службового входу в театр - особливий смаколик, який відображає самобутність цієї будівлі, її оригінальність і загадковість.

Архітектор Ростислав Метельницький писав, що театру властивий людський масштаб і відповідність його масштабові міста. Він не завеликий для людини і не замалий для міста. З проспекту Волі театр сприймається як його вертикальне завершення, а якщо підійти до споруди упритул, то за паралелепіпедом з великими вікнами зникає висота верхніх кубів. Таким чином, театр дуже класний для візуального огляду: здалеку міський масштаб, зблизька - людський. Так можна розуміти Метельницького.

Не можна сказати, що театр показує виключно якийсь конкретний із описаних стилів. Цікавим чином драмтеатр увібрав ознаки їх усіх, синтезуючи свою архітектуру в ідею модернізму. З іншого боку, він проектувався у конкретних обставинах - радянській відлизі 60-х, і вже з цієї точки зору, відображає суто індивідуальну радянську історію. Драмтеатр без сумніву став головним об'єктом архітектури шістдесятих років і тепер він є пам'ятником тієї доби.

Ось саме за це ми й любимо його. В наступній статті ми ще звернемося до архітектури 60-х й оглянемо усі найважливіші луцькі будівлі цього періоду і стилістики.