Парафії потребують юридичного унормування переходу до ПЦУ

Воно ніби очевидно: люди вирішили – церква визнала. Якщо батюшка рішення людей не сприймає – то заодно і батюшку поміняти. Але з точки зору закону кожне рішення мусить бути легітимним.
Про це народний депутатІгор Лапін написав в своєму блозі blogs.korrespondent.net..
27 грудня 2018 року в Україні набув чинності закон, який дозволить перейменувати УПЦ Московського патріархату із зазначенням її приналежності до Росії. У законі йдеться про те, що релігійна організація, яка безпосередньо або як складова частина релігійної організації, є частиною релігійної організації, керівний центр якої розташований за межами України в державі-агресорі зобов'язана у своїй назві відображати належність до держави та організації, куди вона входить з можливим додаванням слів "в Україні" і/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. Такі зміни релігійні організації повинні внести у свої статути протягом 4 місяців, громади - протягом 9. Також церква, підпорядкована державі-окупанту, не має права бути представленою у військових підрозділах і на лінії фронту в військових частинах.

Однак, залишається відкритим врегулювання питання переходу парафій Московського патріархату в Православну церкву України.

Отримання томосу про автокефалію – подія історична, тисячолітнього масштабу. Однак щоденні потреби громад і громадян, юридичних осіб потребують значно меншого масштабу рішень. Зокрема, унормування процесу зміни приналежності громад, будівель, іншого майна з українського відділення РПЦ до Православної церкви України.

Воно ніби очевидно: люди вирішили – церква визнала. Якщо батюшка рішення людей не сприймає – то заодно і батюшку поміняти. Але з точки зору закону кожне рішення мусить бути легітимним. При тому таким, щоб не лишалось формальних підстав його оскаржувати.

Якщо «люди вирішили» – то про яку саме кількість людей йдеться? У відсотках від чого? Від загальної чисельності повнолітніх мешканців громади? Від зареєстрованих парафіян? Ким і в який спосіб ведеться такий реєстр? Яка саме кількість незгодних робить рішення про перехід недійсним? В який спосіб унормовуються трудові стосунки громади й батюшки з точки зору законодавства? Хто є розпорядником майна і в який спосіб має фіксуватись зміна користувача майна?

Це ніби дрібниці, але ви знаєте, що часто сварки й судові тяганини тривають через один колодязь, через межу, через оту кайдашеву грушку навіть після того, як вона всохне. А тут йдеться щоразу про солідний майновий комплекс. Бо ж парафія – це і церква, і дзвіниця, і котрась капличка, джерело, плюс дім священика, автівка, господарські і допоміжні споруди, корова, кури, меблі й посуд... Адже зазвичай це все куповане парафією за громадські гроші. Отже, за логікою, батюшка цим майном хіба безоплатно користується, а не стає власником.

І це не кажучи про ікони і золоті оклади, про дорогоцінний і просто вартісний церковний реманент. Золотий ланцюг на півкілограма на шиї і хрест ще грамів на 150, купований так само громадою, - це чия власність? Парафії чи конкретного громадянина священика? Бо це все ж таки не «індивідуальна прикраса», котрі навіть при розлученні відходять тому, хто носить. Це предмет культу, атрибут спорядження священика, обов’язковий для виконання професійних обов’язків. Це приблизно так, як шолом і захисний жилет у пожежного чи поліцейського, маска й халат біолога, котрі видали на роботі під час виконання обов’язків. Вони ж при звільненні того з собою не забирають.

А ще є аспект укладання всіляких угод від імені парафії – електрика, опалення, вивезення сміття, оренда чогось... І якщо все це підписував не голова котрогось ініціативного комітету, не голова сільради, а батюшка – то і ці угоди мають на якихось підставах переукладатись з новими регаліями батюшки, тепер від ПЦУ, чи й з новим батюшкою.

А якщо люди вирішили, а батюшка чинить спротив? І відмовляється розривати угоди, повертати майно, вимагає допуску на орендовані об’єкти, подає в суд? Це ж так само має якось розв’язуватись. При тому в інтересах громади – в найкоротші терміни. А для цього треба відповідне законодавче забезпечення.

Тому я сподіваюсь, що в перший же пленарний тиждень мої колеги-депутати подбають про інтереси своїх виборців і ухвалять відповідні правові норми для максимально безболісного проходження цього періоду утвердження Православної церкви України.