Головний архітектор Луцька Юрій Казмірук. Цитатник

Хороші цитати головного архітектора Луцька Юрія Казмірука. Із моєї розмови з ним для «Волинських Новин».

***

Якщо дурненьке дитинча бачить розетку, то обов’язково пхає в неї пальці. А в нас виходить так, що коли архітектор чи забудовник бачить десь якусь щілину, то обов’язково пхає туди якийсь кіоск чи якусь вставку.

Через це зараз навіть проспект Волі із презентабельного проспекту перетворився в торгову вуличку районного центру. Нехай навіть запроектований і збудований він в часи соціалістичного реалізму. Все це за рахунок отих шпаківень, причеп, прибудов, кіосків і так далі.

Найбільша проблема, мабуть, це те, що у багатьох випадках забудовники нехтують вимогами містобудівної документації. Тобто, на жаль, під час видачі дозволів домінував корпоративний інтерес і особистий егоїзм інвестора.

Немає чого гріха таїти – і рукою архітектора-проектанта в багатьох випадках водив комерційний інтерес інвестора.

Я і жартома, і серйозно всім завжди говорю, що на вулицях і дорогах наш рух регламентують Правила дорожнього руху, на богослужіння – Закон Божий, а в забудові Луцька – генеральний план. І ніхто не має права його порушувати.

Я не хочу, щоб місто розцінювали як територію для заробляння грошей. Місто – для того, щоб мати комфортні умови для роботи, проживання, відпочинку. А робити з міста технопарки чи резервацію – такого я як головний архітектор міста ніколи не дозволю.

Ці різношерсті прибудови порушили монументальність, цілісність, традиції, міський дух забудови.

Взяти той же центр міста. Зліва і справа хто що хотів і що бачив – той те і будував. Використані різношерсті, різнотипні оздоблювальні матеріали. В одних оздоблення – штукатурка. В інших – скло. В третіх оздоблення – очерет.

Я тільки на одному Київському майдані нарахував понад сім видів мощення, декілька видів ліхтарів. А про оту, як я її жартома називаю, кольорову, канаркову «какафонію» фасадів – то вже навіть говорити не треба!

Якщо колись найбільшим гріхом було засклення балконів, то сьогодні на фоні тої самовільщини засклені балкони – то ще «квіточки». Настільки зіпсувати забудову міста отим всім: кольором, стилістикою, образами, формами, рекламою.

Американський архітектор Френк Ллойд Райт сказав, що лікар свою помилку може похоронити, а архітектор хіба що обплести стіни плющем.

Реклама у нас зроблена на низькому естетичному і технічному рівнях. Бо сьогодні є можливість розміщувати її на електронних носіях, і робити там комп’ютерну графіку, а не оці виносні штендери, біг-борди і перетяжки. Це вже позавчорашній день.

На фоні залізничного вокзалу – 4 біг-борди. Три з них дозволила побудувати Львівська залізниця, один там втулило місто. Навіть поганий вокзал був затулений рекламою.

Навіть на центральних вулицях фасади багатьох будівель обвішані рекламою, як циганська кобила. Такий містечковий «тюнінг» - це рівень культури як рекламодавців, так і власників споруд, на яких вони розміщені.

Неприємно, коли таке «ноу-хау»: гендель на тротуарі характеризує обласний центр біля кордону із Європою…

На проспекті Перемоги, 2 умудрилися посадити магазин на пучок кабелів спеціального зв’язку. За такі речі треба людей наказувати. І в тому числі проектувальників, в першу чергу.

Я маю сумнів у доцільності розміщення аптеки біля Палацу культури. У давні часи ще забудували її. Золоте місце, престижне, імпозантне. Там, звичайно, мав бути шедевр, а не сільський фельдшерсько-акушерський пункт.

Луцьк – абсолютно масштабне до людини місто. Йому і ментальності мешканців не притаманна надто висока забудова. Середня поверховість класичних міст Європи – починаючи від Відня, Парижа – 5-7 поверхів. Цього цілком достатньою.

Замовнику чи інвестору для того, щоб отримати дозвіл і почати копати, необхідно було обійти 129 чиновницьких кабінетів. Я кажу точну цифру, бо свого часу займався цією проблемою. Це ‒ починаючи від подання заяви до міської ради і закінчуючи одержанням документів в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Проміжок між цим сягав 129 кабінетів. Це – приблизно два з половиною роки.