Чи потрібне українцям статеве свято?

З чим вітають жінок - 8-го березня: з днем жінки-революціонерки, чи з святом Пуріма? Звідки прийшло це свято, як воно закріпилося у наших теренах, чому його так популяризують і розкручують ЗМІ? Якою насправді є енергетика традиції святкування – 23-го лютого та 8 березня?
Чому ми, здобувши перемогу у двох революціях – Помаранчевій і Революції Гідності, відмінили святкування 23-го лютого, прийняли нарешті Закон про декомунізацію, але залишили, все таки, святкування 8-го березня, як міжнародний жіночий день?
Давайте повернемось до сторінок історії, яка є вчителькою життя.

Історія свята 8 березня почалася в Нью-Йорку 8 березня 1857 р. робітниці швацьких і взуттєвих фабрик Нью-Йорка прошли маршем по вулицях міста, протестуючи проти низьких заробітків і поганих умов праці. Жінки в ході того "маршу порожніх каструль" вимагали 10-годинний робочий день, світлі і сухі робочі приміщення, рівну з чоловіками заробітну плату. Працювали у той час жінки по 16 годин на добу, отримуючи за свою працю гріш, тоді як чоловіки вже працювали по 10 годин. Після 8 березня 1857 року жінки вперше стали членами профспілок. У 1908 році цього дня жінки знов вийшли на вулиці і зажадали заборони дитячої праці, поліпшення умов на фабриках і надання жінкам права голосу. Наступного року соціалістична партія Америки проголосила останню неділю лютого Національним жіночим днем.

У 1910 році відома німецька революціонерка Клара Цеткин на Міжнародній конференції жінок в данській столиці Копенгагені запропонувала щорічно відзначати Міжнародний жіночий день 8 Березня — на згадку про давні нью-йоркські події. І призвала жінок світу включитися в боротьбу за рівноправ'я. Відгукуючись на цей заклик, жінки багатьох країн включаються в боротьбу проти убогості, за право на працю, пошану своєї гідності, за мир. У 1911 році це свято вперше наголошувалося в Австрії, Данії, Германії і Швейцарії.

Тоді більше мільйона чоловіків і жінок взяло участь в маніфестаціях. З кожним роком число країн, в яких на тому або іншому рівні наголошувалася ця дата, зростало, і в 1975 році 8 березня було проголошено ООН як Міжнародний жіночий день. У Росії вперше Міжнародний жіночий день проголошувався в 1913 році в Петербурзі...З перших років радянської влади 8 березня став державним святом, а з 1965 року цей день став ще й вихідним.
Однак, засновників цього свята хвилювала не економічна та політична рівність жінок, а зовсім інша стояла мета. «Прикриваючись цією вивіскою, - зауважує кандидат історичних наук Наталія Боженко, - вони намагалися залучити жінок до поширення своїх сатанисько-революційних ідей, які спрацювали б на розвал сильних імперій, знищення церкви, одне слово - руйнацію фундаменту тих країн, які ще не були під впливом масонів».



Чому євреї з таким завзяттям намагалися впровадити саме це свято у тих країнах, де вони переважно стали при владі? Не зайве нагадати справжню історію походження цього прихованого свята, яке не має нічого спільного з Україною, з етнічною нашою календарною обрядовістю.
Один день в році - в березні, євреї святкують свято єврейської жінки-патріотки. Це національне свято євреїв є другим після (Песах) Пасхи. Воно відоме серед євреїв під назвою „Пурім" (жеребок: життя чи смерть) - День вирізання всіх своїх суперників-неєвреїв. Вислів - „Будеш битий як Гаман", -походить від цього свята. На роль Гамана в обряді підкуповували п'яницю-неєврея.
В Біблії, Старому Заповіті, що являє собою перекладену Тору, є місце – «Книга Естер», де жінка сягає найвищих вершин слави і шанування. Цією жінкою стала Естер, яка більш відома під іменем Есфір. Заслуги цієї жінки перед єврейським народом дуже великі.




Після вавилонського полону євреїв всі охочі могли повернутися до Єрусалиму. Проте, як з'ясувалося, євреї надто добре укріпилися у Персії, імперія якої була від Індії до Ефіопії, і не бажали повертатися на свої землі. Вони проникли в усі структури, що становило загрозу для персів. На дванадцятий рік царювання царя було кинуто пур-жереб для визначення місяця покари євреїв, масове побиття їх. Жереб випав на місяць Адар (лютий-березень). Персидський патріот (прем'єр-міністр) македонянин Аман (Гаман) приніс царю Ахашверошу проект звільнення Персії від євреїв. Цар дав згоду. Це був акт «персидського патріотизму». Однак придворний постачальник (єврей) Мордехай дізнався про це.
Будучи передбачливим, він підсовує в жіночий гарем імператора Ахашвероша (в синодальному перекладі – Артаксеркс, він же – Ксеркс, що воював під Фермпілами із спартанцями), свою родичку-єврейку Естер (Есфір), намовивши її приховати своє етнічне походження. Вона зайняла місце улюбленої жінки Астиль. З її допомогою він пролазить в уряд іноземної країни і рукою імператора Ахашвероша розправляється з місцевим урядом, очоленим Гаманом та не євреями. Як це йому вдається дуже добре описано в Біблії у Старому Заповіті, у Книзі Естер. За офіційними підрахунками, за два дні євреї вирізали і перевішали майже весь уряд імперії (800 чол.) і 75 тисяч не євреїв в інших місцях імперії.
Ось як описується ця історія в книзі Естер — в Біблії. [1].
«І було все написане, як наказав був Мордехай, до юдеїв і до намісників округ, що цар дав право юдеям, які .живуть в кожному місті, зібратися й стати за своє життя, вигубити, забити та погубити всяке військо народу та округи, що ненавидять їх.
А дванадцятого місяця, - він місяць адар, - тринадцятого дня юдеї, запанували над ненависниками своїми.
І били юдеї всіх своїх ворогів, побиваючи мечем, і забиваючи та вигублюючії їх, і робили з
своїми ворогами за своєю волею.
А в замку Сузи юдеї позабивали та повигублювали п 'ять сотень чоловік.
І десятьох синів Амана.
І зібралися юдеї, що в Сузах, також' чотирнадцятого дня, і вибили в Сузах три сотні
чоловік.
А решта юдеїв, що жили по царських округах позабивали сімдесят п'ять тисяч.
І в кожній окрузі та в кожному місті куди досягає слово царя та закон його, була
юдеям радість та веселість, бенкет та свято! 1 багато хто з народів краю стали юдеями, бо на
них напав страх перед юдеями.
Це було тринадцятого дня місяця адара, а чотирнадцятого дня в ньому настав мир... І зробили цей день гостини та радості,
Тому то юдеї... роблять чотирнадцятий день місяця адара днем радості й гостини та
свята, та днем посилання дарунків один одному.
А Мордехай описав ці події, і порозсилав листи до всіх юдеїв, щоб вони постановили святкувати цей день кожного року.
Тому й назвали ці дні: Пурім (від „пур "- жеребок).
А ці дні мають споминатися та святкуватися в кожному поколінні, у кожному роді, у кожній окрузі, у кожному місті. А ці дні минуться між юдеями. А пам'ять про них не скінчиться з їхнього насіння.
Отже, 13-14 числа місяця адара, що співпадає з днем 23-го лютого кожного календаря (за новим стилем), або 8-го березня за старим стилем, коли було вбито 75 тисяч людей, тих, кого юдеї вважали своїми ворогами, відзначається як «свято» Пурім. Хоч про ознаки ворожості не йдеться у Біблії. Слід пам’ятати, що серед жертв були і жінки і діти.
Вражає, що ненависть євреїв до Амана (а в його особі, мабуть, до всіх не євреїв) майже 2,5 тисячоліття не тільки не зникає, а культивується у наступних поколіннях.
І це єврейське свято жінки - Пурім - стало прототипом свята - міжнародний день жінки, реанімовано на початку XX століття єврейкою Розою Люксембург для відзначення уже як міжнародного жіночого дня - 8-го березня.
Клара Цеткін (Ейснер) і Лев Троцький (Бронштейн) - організатор червоної армії - на відміну від затурканих пролетарів та простих православних християн, добре знали, що роблять. Вони добре знали „Книгу Естер" і наказ Мордехая, щоб в ці дні святкувати перемогу євреїв над своїми ворогами та щоб всі це робили тільки дещо під іншим соусом.
З чим вітають жінок - 8-го березня: з днем жінки-революціонерки, чи з святом Пуріма?


При сьогоднішньому юридичному і міжнародному праву такі погроми вважалися б злочином проти людства і розглядалися у Міжнародному трибуналі. В жодній країні Європи його не відзначають і не святкують! Крім декількох посткомуністичних країн СНГ та Китаю.
А чи святкують японці ці «статеві свята»?
Виявляється, у них є свої національні традиції.
Дівчата 3-го березня святкують «Хіна мацурі» - День дівчаток, або Свято ляльок. В цей час у багатьох магазинах продають ляльки. Це свято – найулюбленіше свято в Японії. Його ще називають «Моно-но секу» - Свято цвітіння персиків. Японці часто порівнюють дівчат з персиками. В цей день дівчатка в ошатних кімоно, як справжні дами, ходять одна до одної в гості, дарують і одержують подарунки, пригощаються спеціальними солодощами: «хіна-араре» - особливими пишними десертами, що виготовлені з рису і покриті солодкою патокою, п’ють «сіродзаке» - біле солодке, слабоалкогольне саке.
Тобто, 8-е березня японці ігнорують, бо у них є СВОЄ свято. Жіноче кімоно і досі на свята носять жінки і дівчата. Воно не втрачає актуальності і сьогодні. У ньому яскраво проявляється вміння японських жінок за допомогою простих логічних засобів органічно поєднувати практичність і красу.
5-го травня японці святкують День хлопчиків. Батьки в національному одязі і їхні маленькі самураї запускають в повітря кульки із зображенням тисячі різнокольорових коропів. Короп в японській культурі – риба символічна, вона може довго плисти проти течії, тим самим відображаючи готовність чоловіків стійко долати життєві труднощі. Вважається, що дракони – це коропи, які дісталися до вершини гори.[2].

Чудово було б і у нас, на День матері споглядати наших дівчаток і жінок в колоритних шатах, збагачених яскравими квітами плахт, запасках, поясах, віночків, червоних намистах і стрічках.
А ми по блюзнірські, мов ті невігласи на державному і побутовому рівні вітаємо і даруємо, п'ємо-гуляємо, не відаючи, що виконуємо настанови єврея Мордехая. І їм так весело, їм так добре. Мабуть уже звикли. Але енергетична хвиля йде на підсилення чужої нації і держави. До речі, деякі православні священики називають це свято - «днем блудніци».

А які ж свята святкували наші пращури, чи було у нас щось подібне до такого свята?
Ми маємо своїх богинь. Наші предки обожнювали Матір…

На основі археологічних розкопок проведеними С. Наливайком, Ю. Шиловим та іншими археологами та даних науки, великий дослідник української самобутності філософ Лев Силенко сповіщає, що культ Великої Матері - Родоначальниці на території України вже був 15-20 тисяч років тому, тобто ще задовго до Трипільської цивілізації. В знайдених у Кам'яній Могилі, в печері Чаклуна 300 гравійованих малюнках - цих листів наших Предків - між силуетами мамонтів та бізонів трапляються зображення Великої Матері матріархальної доби, її струнке дивовижне тіло ніби пливе над землею. Вона виконує ритуальний танок, зачакловує звірів, щоб мисливці повернулися додому з багатою здобиччю.
Ми, українці, її - потомки . Ми пізнаємо її, дивлячись самі на себе, на свій національний стрій, її льоля - первісний жіночий одяг, оздоблений меандрами (геометричними узорами), якими сьогодні пишаються гуцули і які ознаменовують стародавню українську (мізинську) культуру, знайдену біля с. Мізин на Чернігівщині, на березі р. Десни.
У наших предків (Трипільців) було обожнення Матері. У трипільських глиняних хатинах стояла на покуті статуйка Матері-Лель. Біля неї горів святий вогник. Мати-Лель - опікунка Роду, покровителька дітей і матерів. З віку в вік, з роду в рід впродовж тисячоліть обожнювалася Первомати Лель, яка своїм племенам передавала мову, свою вдачу, свій образ, свою душу і свою материнську любов.
Наші предки - хлібороби до грудня закінчували роботи в полі і на городі. І грудень місяць спокон-віків був місяцем Матері, які в хаті навчали доньок і внучок мистецтву вишивання, ткання, приготування 12-ти різдвяних страв, рідних звичаїв та обрядів.
На стародавньому Київському Олімпі Мокоша була єдиною жінкою-богинею. Вона була покровителькою рукоділля, освячувала вівчарство, була богинею родючості, бо зображувалася з рогом достатку. Шанували наші предки також богинь Дану, Марену, Ладу, Берегиню, П'ятницю. А поетеса Віра Ворскла написала такі рядки:
Не все прийшло з Еллади
У прадавні ті часи:
В нас була богиня Лада
Щастя, мудрості й краси...
Лада - це богиня шлюбу,
Лада - це сама любов,
І до неї музи любі
Йшли з степів, садів, дібров.
Ой Ладо, Ладо, богине кохання,
Богине квітів, весни, поривання.
Наші предки (Трипільці) були творцями брильянтової хліборобської культури, яка була в розквіті 7-8 тисячоліть тому. Вони перші в світі вимовили слово „Матір", яке пішло по всіх материках планети Земля. У найстаріших святих книгах „Ведах" - читаємо - „Матір", у „Авестах" - „Матар". У латинів - „Матер", у литовців - „Мотина", у німців - „Мутер", в англійців — „Мазер". Всі індоєвропейські народи мають спільний корінь слова „мати".
Слід пам'ятати, що тільки Рідна Мати - рідна. Це аксіома. Поклоняймося її. Вона дала нам життя, свою любов, вдихнула в цей світ і тіло, і душу. Обожнюючи її, ми душі наші облагороджуємо і самі собою будемо милосерднішими. Бо ж ми діти однієї Матері, у нас кров одна і Вітчизна-Україна у нас одна. Тому 2 грудня як і в далекі часи ми повинні урочисто відзначати велике наше свято - день Матері Лель - Родоначальниці племен України-Руси.
Європейські країни відзначають це свято в інший час. Це перша неділя травня.
Нехай буде в травні для європейців. У них свої традиції. У нас свої. Але не копіювати чужинські, єврейські, свято „Пурім".

А що ж святкували у цю пору наші українці?
Цікаві і дотепні свята були і у нас.
21 лютого - свято весняного Вітру, що віє до весни.
24 лютого - святкували Лелечини - свято тотемного птаха українців. Вважають, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються: перший раз гладке яйце, а другий - пухке пташеня ..
У лютому справляли свято Колодія. Парубки вибирали наречених. Це - Магія Родючості.
А вже 1-го березня - початок закликання весни. Пекли бублики (символи весняного Сонця), печиво у вигляді «пташок» - «жайворонки» і роздають дітям, аби ті закликали пташок з вирію.
Першим місяцем року у Київській Русі був березень. Навіть у Біблії наводяться свідчення: «...місяць сей (березень) буде вам початком місяців, першим серед місяців часу». (Іс. 12.21). історія свідчить, що саме з березня починався новий рік у єгиптян, персів, греків, римлян і багатьох інших народів давнини. Надзвичайно промовистий український варіант назви - березень. Це чудовий час, коли все в природі пробуджується від зимового сну. Ці дні (перший тиждень місяця) називали сорочини - пробудження Матінки-Землі. Прилітає на Україну сорок різних пташок із різних країн. Птахи приносять на крилах весну.
Варять галушки, вареники. З 9-го березня проганяють Мороза, викидаючи його за вікно по одному з житніх колобків, які випікали саме цього дня. Саме цього дня наші пращури починали нове літо. Ще й по сьогоднішній день ми вітаємо один одного; «Многії літа вам...».
Нове літо приходимо в хату. Пригощали його Щедрою Вечерею, на яку збиралася вся родина. Співали щедрівки. А ранком, хлопчики бігали до родичів посівати:
Сію-вію-посіваю,
З Новим роком вас вітаю...
Варто також навести дослідження відомого етнографа і народознавця із Запоріжжя Світовита Пашника. Спираючись на писемні і етнографічні джерела, він пише, що наш народ уявляв Богів по образу своєму у вигляді живих людей. Таким є образ Матері-Землі, весняний прояв якої – Богиня Лада. Степан Килимник пише: "Є неясні відомості, що наші далекі пращури "мали" Богиню весни. З Фольклору довідуємось, що така Богиня таки була й носила назву Лада." <5, 245>. Також повідомляє, що відповідали люди О.Ю. Федьковичу: "До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини й п'яту дочку. Донька його – це наша Мати Земля, яку звали Ладою..." <4, 123>.
Для нас важливо, що у Килимника Лада ототожнюється із Богинею Землі. А ось Олександр Знойко вважав, що вона уособлює Зорю: "Враховуючи наведені роз'яснення Вацерада й Гезихія та знаючи про успадкування еллінами культури пеласгів, бачимо, що давньогрецька Афродіта – стародавня Лада, це богиня Київської Русі, Лада – Зоря (Вечірня Зірка) – римська Венера." Хоча тут же пише наступне: "Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце в цей момент вступило в головне сузір'я Перуна (Стрільця), і саме з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – Бог зимового сонцестояння". <3, 63-64>. Тобто народжується Сонце, а із основної мітології відомо це робить саме Земля, яка запліднена Батьком Сварогом. А Зоря (чи то Зірка-Венера, чи червона пелена перед сходженням і заходженням Сонця) є лише сповісницею народження чи смерті. Саме такою виступає у Велесовій Книзі Матир-Сва – вогняна птаха. <6, 29>.
Лада уявлялася стрункою, веселою, з віночком на голові й співучої вдачі юнки, дівчини на виданні, яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала природа, блакитніло небо, яріло сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові, кохання, одруження й багатьох інших щедрот. На свято Лади діти закликали Весну, бо Зима ще на цей час дає про себе знати та іноді засипає землю снігом:
Благослови, мати, Ой Лада, мати, Весну закликати, Зиму проводжати! Зимонька в візочку, Літочко в човночку... [9]
Існують паралельні свята річного кола присвячені Матері-Землі в інші періоди року: свято Мари-Марії 8-9 вересня і свято Ганни 8-9 грудня. Так як святкують два дні, за аналогією до сонячних свят, можна припустити, що починали обрядодійства ввечері і продовжували на наступний день – Різдво чергового прояву Землі. Тому свято має логічне продовження 9 березня на свято Сорочини.
Свято Лади могло означати перехідний період в житті дівчини, вона мала розквітнути і бути готовою до подружнього життя.
Якщо провести поділ року (життя людини) на чотири рівні частини по 15 років (1 рік – 1 тиждень) і початком відліку для жіночої сутності вважати свято Ганни 8-9 грудня, то на 8 березня дівчині має виповнитися 15 років. За звичаєм батьки готували юнку до шлюбу і сповіщали про це прикрашаючи подвір'я калиною, квітами. В весняний період Лада-Земля має завагітніти на свято Благовіщення (25 березня), тобто в 17 з лишком років – початок дітородного періоду.
Як правило, свято Сорочини пояснюють від птаха сороки (sroka (польська), sraka (словенська), straka (словацька, чешська)), яка стрекоче про прихід весни і кладе у гніздо 40 прутиків, або церковне – про сорок святих мучеників <8, 69>. Можна припустити, що 15 років це строк, коли дівчина готова до шлюбу, тобто стає статево зрілою. Зазначимо, що близьке до "сорочини" є слово срачиця (сорочка) – натільна одежина, тому срака – це не тільки сідниці, а й голе тіло.
Зробимо висновок: в це час відбувається перехід станів Землі, яке стосується і жіноцтва: після умовної смерті 8 березня як дівчинки, вона має отримати після відповідної посвяти (святкування) нове повноцінне жіноче тіло 9 березня і одягти нову сорочку, яка відповідає посвяченню у дівки. [7].
* * *
Той, хто чуже називає рідним свідомо, або несвідомо, звик бути рабом. Він не здібний зрозуміти причини своєї рабської долі.
Якщо твої обряди, твоя культура рабські (славлять чужі релігійні чи політичні) ідеали, і тебе це не ображає, значить ти утратив пошану до себе - охолодився в неволі. Примирився з становищем знеособленого „щасливого" раба.
- Видави з себе раба - писав А.Чехов.
-Хай згине раб! - закликала славна українська поетеса Леся Українка.
З свого постає своє. З чужого постає чуже. Любити своє (маму, тата, брата, сестру, Вітчизну) значить правильно любов'ю свою душу ощасливлювати. Зрадити своє й любити чуже значить зрадити зміст свого „Я", знещасливитися.
Патріот не може бути рабом. Патріот - людина, яка прагне знати свою історію, предків, шанувати її, думати, чим живе і куди йде.
В умовах бездуховного неможливо виховати патріотів. Коли навкруги тотальний бруд, насильство, нівечення людської гідності, важко залишатися вірним своєму етнічному поклику. Бути патріотом сьогодні в Україні - подвиг зі всіма, як кажуть, наслідками. Надзвичайно влучно охарактеризувала нинішній час Ліна Костенко: ″У нас тепер така свобода наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Все що є ницього й зловорожого, вигрівається під сонцем нашої демократії. Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа».[10].
В умовах бездуховності не можливо виховати патріотів. Незалежність треба було відвойовувати і утверджувати, а не плескати в долоні.
Повертати треба до свого коріння, де ми мали і честь, і славу. Нам судиться пройти чергове випробування. Сам народ, кожен із нас, має взяти на себе відповідальність за своє життя - теперішнє і майбутнє.

* * *
Трохи сумно, трохи смішно. Далі буде ще смішніше. Адже настає 1-е квітня. День сміху. Сміємося, хто скільки може і з ким, з чого і з самого себе. Це сміх крізь сльози в нашій українській, такій незатишній, напівголодній і холодній оселі. Напівнезалежна, напівдержава.
...Сміх крізь сльози... Тому що, хоч і не знаємо, та інтуїтивно відчуваємо, як започатковано було це свято. Адже відомо, що День сміху придумали євреї, які не вірили в існування Ісуса Христа. Коли Син Божий воскрес, то за старим єврейським календарем було 1 квітня. Вороги Ісуса організували різного роду насмішки, кепкування. А потім кожного року влаштовували "день сміху" ... Тому й святкують його урочисто найбільше в Одесі...
То ж з кого ми сміємося? З кого жартуємо? Що відзначаємо і що ми святкуємо? Давно вже пора повернутися "свій до свого по своє", до своєї історії, української міфології, своїх пам'ятних дат і своїх лицарів та Апостолів Правди.
«Бо хто матір забуває, - того Бог карає»,- нагадував невігласам наш пророк Тарас.
То, можливо, раз ми оновлюємось, декомунізуємось, йдемо у Євросоюз, то варто також повернутися до витоків своїх і будемо на державному рівні відзначати наші традиційні, арійські, українські забуті, але такі дотепні і народно-філософські свята вшанування жінки і чоловіка-воїна!
_______________________________________
Олександр Середюк,
доктор філософії,
історик і етнограф,
письменник і публіцист, член Національної спілки краєзнавців України
050 37 88 524

Література:
1. Біблія. Вид. 1980р.- с.5ОЗ.
2. Косянатис Стогнік. Чому в Японії не святкують 8 березня? -«ЗВУ», №10,14.03.2013р.
3. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
6. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С. 28-35.
7. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
8. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
9. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
http://www.svit.in.ua
10. Ліна Костенко, "Записки українського самашедшого"