Ліс України: «стратегія» без стратегії

Ліс — це та галузь, завдяки якій відкривається можливість зробити ривок до несировинних секторів економіки, але натомість пропонується "стратегія" знищення.

7 листопада 2017 р. в українському представництві Світового банку відбулася презентація проекту "Стратегії сталого розвитку та інституційного реформування лісового та мисливського господарства України на період до 2022 року" (далі — Проект).

Зважаючи на те, що керівництво Державного агентства лісових ресурсів України (ДАЛРУ) вичерпало себе (голова агентства Христина Юшкевич того ж дня подала заяву про відставку, а її заступник Володимир Бондар ігнорує заходи такого рівня), Проект на форумі представляла завідувач сектору міжнародних відносин, науки та зв'язків із громадськістю головного лісового відомства країни Любов Полякова. Втім, з точки зору змістовності, представляти особливо було нічого.

Український ліс виступає важливим компонентом екологічної системи України. Але сьогодні він у небувалій біді, що не прийшла ззовні, а створена владою, для якої пріоритетом виявилися швидкі прибутки, а не довгострокові інтереси країни. Більш того, влада перестала чути голос спеціалістів галузі, деревообробників, бізнесу.

Сьогодні ця українська галузь майже зруйнована, а самі ліси де-факто опинилися у володінні тих, хто поспішає вирубати і продати все, що приносить прибутки у власну кишеню. У цій важкій ситуації варто було б максимально привернути суспільну увагу до цих страшних для держави і абсолютної більшості українців процесів, щоб зупинити їх і надати зворотного імпульсу, але заклики зробити це ігноруються. Принаймні відповідні розділи в Проекті відсутні.

Пріоритетними напрямами в сфері використання, охорони, захисту і відтворення лісових ресурсів, які забезпечать стале управління лісами і інноваційний розвиток лісового господарства, стали б розробка методів лісовпорядкування, державної інвентаризації лісів і лісопатологічного моніторингу; довгострокового прогнозування динаміки лісів і аналізу причин, які їх зумовлюють; обґрунтування допустимих розмірів сталого користування лісами в умовах зростання антропогенних впливів і глобальних кліматичних змін, розрахунки потреб в інвестиціях.

Про все це в Проекті лише згадується кількома рядками або й зовсім не згадується. Якщо ДАЛРУ не зможе організувати розробку стратегії та взяти на себе відповідальність за її реалізацію, лісовим чиновникам доведеться змиритися з безрадісним животінням у найближчій перспективі. Але, судячи з тексту Проекту, в ньому цілком відсутній навіть аналіз роботи за минулі роки (Концепція 2006 р.). Він потрібен хоча б для того, щоб бачити, що не вдалося виконати і чому. Навпаки, усі "цілі" Проекту вже багато років кочують із документа в документ, і вже понад 20 років ніхто не знає про справжній стан справ.

Хто повинен зайнятися реалізацією стратегічних ініціатив, до кого звернена стратегія? За що відповідає держава, а за що — бізнес? Де екологічна безпека, яка визнається складовою частиною національної безпеки? Тим паче, що до внутрішніх викликів екологічній безпеці належать криміналізація і жахливий тіньовий ринок у сфері природокористування. На так званій презентації Проекту Любов Полякова на цьому навіть не наголосила.

Різко кидається в очі той факт, що впродовж уже тривалого часу в лісовій галузі спостерігається як ніколи складне протистояння між двома несумісними за своєю природою суб'єктами — бізнесом і бюрократією. З моменту появи деревообробного бізнесу як самостійного сектора економіки питання його взаємодії з владою розглядається найчастіше в конфліктному дискурсі. Можна констатувати, що сьогодні відбувається не стільки взаємодія бізнесу і влади, скільки зрощення "лісових олігархів" регіонального значення з так званою владною елітою при ігноруванні нею малого бізнесу і вибірковому ставленні до середнього. Виходячи з цього, можна без сумніву стверджувати, що презентація пропозицій розвитку галузі на найближчі п'ять років вийшла невдалою.

І лише тому, що документ з літа нинішнього року готувався в стінах ДАЛРУ "під власні інтереси". Цьому "сприяла" ситуація в галузевому міністерстві. На перші посади в МінАПК і ДАЛРУ приходили і продовжують приходити менеджери без базових знань у галузі, але і раніше, і зараз не бракує "революційних ідей".

До слова, крісло очільника цього міністерства вільне з травня поточного року, а вже колишня голова ДАЛРУ після рішення Кабміну про її звільнення з посади тривалий час перебувала "на лікарняному", влаштовуючи справи в судах Києва щодо свого поновлення на посаді. А тим часом крісла керівників в обласних управліннях лісового господарства і господарських підрозділах займають колишні прокурори, поліцейські, працівники СБУ, які скомпрометували себе на попередніх посадах.

Ліс — це та галузь, завдяки якій відкривається можливість зробити ривок до несировинних секторів економіки (меблі, будівництво житла, хімпром, транспорт і т.ін.), але натомість пропонується "стратегія" знищення. З документа важко зрозуміти, в якому стані перебуває галузь сьогодні. Швидше за все, в сировинно-тіньовому. Сировина — це монополізм (головний монополіст — ДАЛРУ) і слабка демократія, а малий і середній бізнес — це конкуренція, інновації і розвинена демократія.

Чи розуміють це в головному лісовому відомстві держави? Існують галузі, на які не впливають економічні кризи. Усупереч загальному падінню інвестицій за "воєнний" період (2014–2017 рр.), статистика дає найбільшу динаміку їх зростання в деревообробку та суміжні сегменти — у три рази. На це вплинув не лише мораторій (хоч йому треба віддати належне — відсотків на 70), а й значне знецінення гривні, яке з огляду на чималу частку українських матеріалів і комплектуючих у собівартості кінцевої продукції галузі підвищило її цінову конкурентоспроможність. Головне — результат. А він є і буде: збільшення кількості робочих місць і додана вартість.

Сьогодні в сегменті деревообробки багато компаній мають чудові проекти, які вкрай потрібні державі. Вони утримують на своїх плечах деревообробну промисловість в атмосфері відсутності привабливого інвестиційного клімату, падіння ВВП, бюджетної кризи і високих фіскальних навантажень. Вони починають бізнес з чистого аркуша, будують його на ґрунті прозорості і найкращих світових ділових практик, застосовуючи аутсорсинг і шукаючи фінансування на фондових ринках та інвестиції за кордоном. Вони чесно платять податки, мито та інші встановлені законом збори.

Ці люди вільні від забобонів і мають сучасні погляди на життя, ринкову економіку. Вони пишаються своєю незалежною державою і бажають підкорити бізнес-висоти на міжнародному рівні. Але питання впирається в доступність лісосировини: нерідко вона зарезервована під інші "проекти" з малозрозумілим "ефектом". Тому суб'єктом стратегії розвитку лісової галузі в першу чергу повинне розглядатися питання галузевого бізнес-співтовариства, а ключовою умовою має стати готовність приватних галузевих компаній брати участь в її формуванні.

Це виклик для деревообробного бізнесу — піднятися над плинністю боротьби з негативними факторами, щоб оцінити довгострокові перспективи своєї компанії, зокрема і галузеві, в цілому, щоб розширити стратегічне бачення в контексті технологічних, економічних, соціальних і політичних змін, щоб передбачити і попередити ризики, а не боротися з наслідками, першими використати можливості, які відкриваються, а не наздоганяти попит. Ніхто не принижує в зазначених питаннях роль держави як регулятора цих проблем. Але регулятор є об'єктом впливу багатьох різних сил. Щоб домогтися від нього послідовної галузевої політики, саме деревообробний бізнес повинен між собою погодити довгострокові інтереси і стратегічні цілі, сформувати запит на державну лісову політику.

В Україні в багатьох стратегічних галузях уже давно сформоване інституціональне середовище розвитку для державно-приватного партнерства (ДПП). Що переможе в економіці лісокористування: повна державна власність без розрахунку на енергію вільного підприємництва чи домінування організуючої ролі держави в партнерстві з ним? Поки ж "приватне" партнерство збирає в українських лісах тріски після їх порубки і виконує деякі інші, другорядні і некваліфіковані, роботи.

Стратегія повинна служити концептуальною основою для розвитку ДПП, адже розраховувати лише на державну допомогу в стратегічних питаннях лісової галузі — наївно. Заклики покінчити із "жахливою" радянською системою екстенсивного лісокористування, багаторазово збільшити держвитрати на ведення лісового господарства і будівництво доріг — пустодзвін. Необхідно серйозно займатися лісовим плануванням, заново відновлювати лісовпорядкування, лісову статистику, лісову науку і освіту, проектні роботи. Долати кадрову і моральну деградацію. Потрібні нова економічна політика, ідеологія творення. Тут на допомогу повинен прийти бізнес.

Але за всіх умов держава повинна залишатися суб'єктом публічно-правових відносин. У сучасному розумінні воно являє собою інституційний і організований альянс між державою і бізнесом у цілях реалізації національних суспільно-значущих проектів і завдань. Сьогодні такі відносини існують у транспорті (автодороги і залізниці, порти і аеропорти), електроенергетиці, телекомунікаціях, ЖКГ, охороні здоров'я, освіті, в тій же лісовій галузі тощо.

Державно-приватне партнерство — це альтернатива приватизації соціально важливих, стратегічного значення об'єктів державної власності, про приватизацію і концесію яких так мріють чиновники галузевих міністерств і відомств. Це довгострокове партнерство з метою залучити додаткові джерела фінансування для реалізації проектів зі значними потребами у капіталовкладеннях. Альянс має чітко виражене суспільне спрямування — задоволення державного інтересу. Фінансові ризики і витрати, а також досягнуті в процесі реалізації проекту результати розподіляються між сторонами в пропорціях згідно із домовленостями, зафіксованими у відповідних угодах.

Перед лісовою галуззю стоїть негайне завдання із закладання правових основ партнерства: економічних, управлінських і соціальних. Мається на увазі створення спеціальної моделі стійкості проектів ДПП, яка дасть можливість оцінити ефективність управління проектом з точки зору його стійкості в концепції "управління—витрати обертання". У лісовому комплексі України існує низка невирішених проблем, які гальмують економічну ефективність існуючих виробництв і інвестиційну привабливість українського лісового комплексу для потенціальних інвесторів. Це добре відомі усім проблеми: високі тарифи на електроенергію і залізничні перевезення; складні процедури і висока плата за підключення до енергетичних комунікацій; нерозвинута інфраструктура для створення і реалізації інвестиційних проектів і лісокористування тощо. Їх з успіхом може вирішити ДДП.

Натомість у Проекті ДАЛРУ навіть не вдається до спроб поділитися з кимось своїми, не характерними для такої організації функціями: законотворчою, виконавчою і контролюючою. Навпаки, просить більше влади з організацією 24 обласних об'єднань, не ліквідовуючи обласних галузевих управлінь. Розробники документа зосередилися лише на дивному наборі зауважень, які зовсім не стосуються Стратегії. Повне нерозуміння суті документа, який обговорюється. Сьогодні ніхто навіть не асоціює ДАЛРУ з якимись ідеями. Єдина ідея, на якій вони кілька років поспіль спекулюють і яка успішно провалилася, — це електронний облік деревини як пам'ятник повній капітуляції лісової галузі.

Проігнорувавши рекомендації щодо змін і доповнень, які було озвучено при обговоренні, вже 15 листопада так званий проект таємно ухвалили "списком" на черговому засіданні Кабміну без повідомлення на сайті профільного міністерства. А
20 листопада група із 17 народних депутатів від різних груп і фракцій підписали звернення до прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана з проханням не допустити реалізації Стратегії реформування лісового господарства, прийнятої Кабміном. У зверненні йдеться про те, що "…документ був схвалений не прозоро і суперечить інтересам профільних організацій".

Передбачається створення нової структури з корпоративними правами — акціонерної компанії, яка "принесе згубні економічні і соціальні наслідки для держави". Неабиякий подив у нардепів викликала передбачена в стратегії "передача повноважень щодо ведення лісового господарства з місцевого на центральний рівень", а "на місцях" — "створення нової структури з корпоративними правами — акціонерної компанії".

Це чергове свідчення того, що лісова "п'ята колона" на чолі з профільним міністерством діє відкрито, зухвало і безкарно, грабуючи народне багатство. За відсутності стратегії та плану роботи хоча б на десять років, сьогодні галузь працює ситуативно, реагуючи лише на "удари долі" і поступово втрачаючи ліс, кадри і сили.

Зростає впевненість, що ДАЛРУ не здатне зробити щось корисне для порятунку галузі, продовжуючи свій багаторічний "курс" лише з деякими технічними змінами, які не впливають на суть. Виконувач обов'язків голови головного лісового відомства України Володимир Бондар (за фахом — вчитель історії), "перемігши" у 2016 р. на "конкурсі" посад в Кабміні свого головного опонента — начальника Вінницького обласного лісового відомства Анатолія Бондаря (загальний стаж роботи в галузі — понад 40 років), намагається створити ілюзію оновлення, на яке посилюється запит у галузі.

Але, з одного боку, йому бракує фаху і досвіду, а з іншого — бажання влади щось змінювати. Тобто лише в одному є впевненість: не має значення, хто очолить ДАЛРУ, курс залишиться попереднім.

Петро ЧЕЧЕЛЮК (для "Дзеркала тижня")