Втрачений госпітальний округ як закономірність господарювання Саганюка

«Тьма накрила місто». Саме ця цитата з «Майстера і Маргарити» якнайкраще відображає занепад міста, до якого скотився тисячолітній Володимир-Волинський за останні двадцять років. Тільки тьма до нас прийшла не з сірого Середземномор’я, а протягнула свою кістляву руку з комуністичного минулого.
Занепад Володимира-Волинського уже не приховати за показухою та потішними розповідями багаторічного міського голови Петра Саганюка про свої здобутки. Власне, самі ці його «здобутки» і призвели до того, що сорокатисячне княже місто виживає майже виключно за рахунок прикордонної контрабандної торгівлі з сусідньою Польщею.
Останнім «здобутком» мера стало те, що наша центральна районна лікарня, яка знаходиться за лічені кілометри від державного кордону, на перетині важливих автошляхів, парадоксальним чином не стала центром госпітального округу. Він буде у Нововолинську.
Чому обрали саме Нововолинськ? Бо там місцева влада більшою мірою подбала про лікарню, регулярно виділяючи кошти на нове медичне обладнання, залучення спеціалістів, навіть квартири лікарям надає. А коли у Володимирі-Волинському лікарю давали квартиру? Складається враження, що житло у мера знаходиться тільки для працівників силових структур. Чомусь тільки так…
А згадайте наш сумнозвісний рентген-апарат для грудної клітки. Та він, напевно, ще Брєжнєва бачив! І це в той час, коли Саганюк поклав на депозити мільйони гривень…
Здається, за що б останнім часом не брався одвічний мер – все закінчується болюче, а місцями навіть із плачем. Згадайте лишень, як на очах у всього міста дорожнє покриття на вулиці Ковельській знищила фірма «Аміла». Три рази перекладали асфальт, шукали люки з металошукачами. Такого знущання над дорогою в місті ще не було. І як би там на брифінгах не кричав мер, що й грошей не заплатимо, і змусимо вкотре переробити, і заборонимо працювати. Все закінчилося тим, що мільйони гривень «накрилися мідним тазом»…
Фактично оминула місто й адмінреформа. До Володимира-Волинського не захотів приєднатися жоден населений пункт. Навіть найближчі Льотниче, Острівок, Федорівка та Заріччя – увійшли до новоутворених ОТГ. Чи то одвічний слуга володимирчан злякався програти вибори в ОТГ, чи близькі до міста села зрозуміли, що зі старим «човном» далеко не попливеш, але все частіше говорять про ймовірність того, що тисячолітній Володимир не буде центром нового району.
Йдемо далі. За останні 20 років економіка у Володимирі-Волинському деградувала до майже нульової позначки. Заводи, які залишились у спадок від кінця 80-х років минулого століття, нині не працюють, бо влада так і не змогла, а скоріше – не захотіла знайти інвесторів, які би вклали кошти у модернізацію консервного, плодоовочевого, цукрового та молокозаводів.
У місті немає економічного розвитку з двох причин: у нього не приходять інвестори і практично відсутня розвинена промисловість. Це дві складові, які нерозривно пов’язані із собою і, аби залучити інвестора, треба продемонструвати неабияке вміння у бізнес-спілкуванні. І розмовляти з інвесторами потрібно не про перекид через кордон чи «відкати». Тому й не дивно, що інвестори обирають сусідній Нововолинськ, де за останні двадцять років з’явилося чимало нових підприємств. Більше того, пригадую, що компанія «Нестле», яка «з нуля» звела завод у селі Смолигів Луцького району, свого часу розглядала наш консервний завод як базу для запуску свого виробництва. Але, як бачимо, у керівництва нашого міста не знайшлося для інвесторів потрібних слів і аргументів…
Єдиний бастіон, на якому тримається економіка міста, – це мале підприємництво, якому мер Саганюк не стільки сприяє, скільки заважає. Практично весь прогрес, який є в місті, – це майже виключно завдяки підприємцям та їхній праці. Думаєте, бруківку біля магазинів вкладали за кошти міського бюджету? Ні! За кошти підприємців. І те, що в місті все ж не тотальне безробіття, це теж їхня заслуга. Адже, відкриваючи новий магазин, ательє чи перукарню, саме підприємці створюють нові робочі місця.
Коли у 2001 році до Володимира-Волинського на відкриття пам’ятника Данилу Галицькому завітав тодішній президент Леонід Кучма, не сподобалося йому те, що князь Данило «не бачить» валів давньоруського городища, бо їх огляд затуляє автостанція. Кучма побажав її перенести. Мабуть, Петро Саганюк це побажання Кучми запам’ятав, і в попередній стратегічний план записав: «Перенести автовокзал на вулицю Шевченка». До речі, в цьому році автовокзалу вже би не мало бути на звичному місці, а князь Данило вже мав би споглядати на вали городища. Але цю свою обіцянку мер теж не виконав.
Практично нічого не зроблено й у питанні повернення місту його давньої назви – Володимир. Нав’язану ще за російського царя приставку «Волинський» можна було б уже давно відкинути, адже наше місто має давню історію, яка сягає корінням углиб Середньовіччя і назване воно було на честь хреститеся Русі князя Володимира. В той час жодного московського царя ще не було, як не було і Москви. Але для теперішньої міської влади це, схоже, – не аргументи, та й холуйська звичка оглядатися на Кремль залишилася ще з часів роботи на велику партію комуністів.
Тому втрачений госпітальний округ – це не випадковість, а швидше закономірний результат усіх попередніх згублених і не використаних можливостей, своєрідна «червона лінія», за якою неминуче послідують наступні економічні, інвестиційні, іміджеві, туристичні та адміністративні втрати. Аж до потенційної втрати майбутнього повітового центру. Якщо Петро Саганюк ще трохи так «по-господарськи» покерує, питання цілком може постати саме в такому непривабливому світлі. Темному світлі без будь-якого світлішого майбутнього…
Так що не все так добре у Володимирі-Волинському, як розповідає виборцям Петро Саганюк. Місто, яке би мало бути найбільшою туристичною Меккою Волині, за роки правління старіючого «господарника» ніби принишкло, завмерло, і чекає нових підходів до управління та нових людей, які вдихнуть у нього позитивні зміни.