Як Євген Ткачук зрадив Миколу Романюка

На минулому тижні поки що депутат міської ради Євген Ткачук активно атакував один із наметів зі збору підписів за його відкликання. На допомогу Женіку (як його називають люди) прийшло кілька мешканців ДПЗ, які кричали на наших активістів та заважали їм працювати. Аж раптом до Женіка підійшов колишній багаторічний керівник міської освіти, один з найповажніших освітян України Михайло Махомед та заявив йому: «Ви зрадили Миколу Романюка!» Женік змінився в обличчі та нервово відповів: «А як я його зрадив?».

Ми вирішили відповісти Євгену Ткачуку на його запитання та детально пояснити, як саме він зрадив покійного Миколу Ярославовича Романюка.

Для цього ми поспілкувалися з депутатами міської ради, чиновниками, журналістами та друзями Миколи Ярославовича. І ось що ми з’ясували.

Перш ніж пояснити суть «зради», варто спочатку пояснити, як працює місцеве самоврядування та міська влада, бо в цьому весь смисл. Женік за кожної можливості вихваляється тим, як багато він зробив для ДПЗ.

Але мало хто знає, що насправді це зробив не Женік, а Микола Романюк. І зробив він це для того, аби в Женіка на ДПЗ був високий рейтинг. Бо Романюк поважав Ткачука, вірив йому, вважав його членом своєї команди.

Чому це зробив Романюк, а не Женік? Відповідь дуже проста – вона в самій системі місцевого самоврядування. Справа в тім, що до 2015 року депутати міської ради не могли проголосувати за «бруківку на конкретній вулиці», або за «освітлення у конкретному дворі». Це працювало не так. Міські управління, які підпорядковуються міському голові, подавали на голосування депутатам програми розвитку міста з відповідними бюджетами. І депутати за ці програми голосували. В тексті програм не йшлося про конкретні вулиці чи двори. Там стояла загальна сума. Наприклад, на ремонт доріг у дворах – 4 мільйони гривень. Або на модернізацію вуличного освітлення – 2 мільйони гривень.

Після того як депутати проголосують за таку програму, чиновники з відповідних управлінь починають складати перелік вулиць, де це буде робитися, та відповідний кошторис, щоб загальні витрати дорівнювали бюджету програми. Ці чиновники підпорядковуються міському голові. Тому, якщо депутат хоче, щоб в перелік потрапила його вулиця, він йде до мера міста та просить дати команду чиновникам вписати його «хотєлку» в загальний кошторис.

Вже після перемоги на виборах у 2015 році Романюк попросив всіх депутатів скласти чіткий перелік об’єктів на їхніх виборчих округах для проведення ремонтних чи будівельних робіт. Всі ці об’єкти були внесені до дворічної програми. Але як зробити так, щоб твої об’єкти були профінансовані першочергово? Треба знову йти до міського голови та просити про допомогу.

Так було і з Женіком. Микола Романюк давав команду управлінням, вони вписували об’єкти ДПЗ в свої кошториси, а Женік потім на своєму чорному «мерседесі» приїжджав на ДПЗ перерізати стрічки. Тому вся заслуга Ткачука на ДПЗ полягає в тому, що він втерся в довіру до Романюка, і той зробив його дуже популярним за рахунок міського бюджету. А без Романюка Женік був би простим автослюсарем.

Покійний Микола Ярославович так сильно вірив Ткачуку, що зробив його головою міської організації партії «Солідарність», а потім – головою фракції в міській раді та довірив керувати «найцікавішою» комісією в міській раді – земельною. І чим же відплатив Миколі Ярославовичу Женік?

А відплатив він зрадою! В день смерті Романюка депутат Ткачук сидів в офісі луцького Укропу та домовлявся з ними про створення нової більшості і передачу влади в місті без виборів укропівцю Ігорю Поліщуку. Причому Женік заявляв, що вся фракція «Солідарності» перейде на бік Укропу. Про це навіть під час ефіру на «Аверсі» раптово обмовився депутат Козлюк. Але в результаті той Козлюк став єдиним із «Солідарності», хто перебіг з Ткачуком на бік Укропу.
Так в чому «зрада» спитаєте ви? Ну, перейшов до Укропу і що? А зрада в тому, що під час попередньої виборчої кампанії Укроп та їхній кандидат на посаду міського голови Олександр Товстенюк чи не щодня поливали брудом Миколу Романюка. Звинувачували в побитті людей, шахрайстві, крадіжках та багато чому іншому. Товстенюк навіть обіцяв, що, в разі його обрання, він посадить Романюка до в’язниці.

Але на виборах Товстенюк програв. Більшість лучан повірила Миколі Романюку та його програмі розвитку міста. Розлючений Укроп тоді почав воювати з Романюком в міській раді. Вони виступали проти майже всіх добрих починань міського голови. Блокували прийняття програм розвитку міста. Критикували Романюка та поливали брудом. За це Микола Романюк сформував депутатську більшість без Укропу і вони лишились в опозиції.

І після цього Євген Ткачук віддав «ключі від міста» Укропу. І зробив це 03 лютого 2017 року, в день смерті Миколи Ярославовича. Чому саме він віддав? Бо його земельна комісія, всупереч регламенту міської ради, поставила на голосування питання про зняття Юлії Вусенко та обрання Ігоря Поліщука. Саме його земельна комісія, всупереч регламенту, поставила на голосування питання про зміну членів виконкому міської ради, про зміну керівників депутатських комісій, про призначення нових заступників міського голови.

Тобто, особисто Ткачук (бо голови інших комісій відмовилися це робити) дав старт усім процесам із захоплення Укропом влади в місті. Тим самим Укропом, який за життя Миколи Романюка постійно поливав його брудом, блокував його ініціативи та заважав у роботі. Той самий Романюк, який зробив Женіка таким популярним депутатом на ДПЗ і привів його до влади.

А що мав би зробити Ткачук в пам'ять про людину, яка фактично зробила його як політика? Він мав би разом із іншими депутатам в лютому проголосувати за прийняття до відома факту смерті міського голови та направлення листа до Верховної Ради з вимогою призначити вибори. І тоді б вже в травні лучани обирали собі нового очільника міста. А весь цей час – із лютого по травень – Женік мав би виконувати ту програму, з якою йшли на вибори він та Микола Романюк.

Але так не сталося – Женік зрадив. Що ж такого запропонував йому Укроп за зраду? У нас є певна інформація, але її важко підтвердити.

Тому не будемо поширювати чутки. Скажемо лише те, що можна перевірити офіційно – після смерті Романюка «земельний дерибан» у Луцьку сягнув неймовірних масштабів. Чи не на кожній сесії луцька земля відходить «потрібним людям» на дуже невигідних для міста умовах. За часів Романюка земельна комісія на чолі з Ткачуком такого собі дозволити не могла.