Хлопці і дівчата, що відкривають для мене правду

19 грудня минув рік роботи Патрульної поліції Луцька. Було багато очікувань, сподівань і водночас скептицизму. Як цей рік минув для мене?

Десь через місяць після старту патрульки ми, в команді «Громадського.Волинь», спільно із Анатолієм Котлюком і Волинським Агентством Розслідувань (нині майже вся команда працює на ВолиньPost) вирішили започаткувати проект «Нічна варта». Це було для нас щось нове і незнане. Ми не знали, як працювати до кінця, як реагуватимуть нові патрульні, чи довірятимуть нам, чи навпаки будуть сахатися нас і уникати контакту (як це робила вся стара мєнто-поліція).

Все ж ми почали їздити на щотижневі нічні чергування. Я і раніше мала досвід чергувань, із «Самообороною Волині», тому це не було геть нове для мене. Я очікувала на те, з чим стикатимуться патрульні і ми, як журналісти. Все ж з кожною зйомкою ситуації були все більш вражаючими і з’являлися все більш неадекватні і п’яні громадяни. Звісно, не всі такі, але скажу не з теоретичного досвіду, переважна більшість така. І саме з людьми, які матюкаються, плюються, вибачте на слові, впісюються на місці, не можуть іти, говорити, непритомніють і т.д. патрульні няньчаться (наголошу на цьому) цілодобово. Ця правда про те, що наші громадяни не вміють пити була мені відкрита повністю. Бо п’яними я бачила як жінок, так і чоловіків, мам і тат, навіть дітей. Про наркотичні сп’яніння мовчу. Всі добре знають, де в Луцьку поширюють «веселі» таблетки, але наразі ніхто цьому особливо не протидіє. Так от, весь цей контингент рано чи пізно втрапляє у відділок поліції.

Я бачила п’яних прокурорів, СБУшників, навчастіше екс- або діючих поліцейських (не патрульних), і навіть суддів. Все це теж мені відкрила патрульна поліція. А могли ж і порішати. Нє? Декотрі з персонажів втрапляли уже не вперше під увагу патрулів. І що я подумала? Це ж що творилося тоді, коли не було ні патрульних, ні боді-камер, які фіксують все, що можливо (але суддям часто нині навіть цього мало). Всі мовчали і крапка. І всіх це влаштовувало.

Я бачила гільзи з патронів пістолета, яким малі (менші за мене по віку) опери Луцького відділу поліції стріляли у дворі будинку, і сварилися з патрульними, обзивали їх. Як невідомі правоохоронці, не представлючись, дивилися на начальника УПП Вовченка мовчазними очима і спокійненько собі забирали затриманого на той момент слідчого Обласного управління поліції без будь-яких пояснень у невідомому напрямку.

Завдяки патрульним, дядя Волошин (чи не найзнаменитіший поліцейський з Луцька, щоправда працював у Рівному) став зіркою року, а разом з ним і суддя, який розглядав його адмінштраф у розмірі нещасних для 255 грн. Бо для дяді з BMW X5 така сума, думаю, копійки. Ще б пак для працівника Управління захисту економіки.

Бачила як суддя Луцького міськрайонного суду Сівчук був пійманий п’яним за кермом, а до того вчинив ще кілька порушень. Як цей суддя брехав патрульним, що ніде не працює. І я розумію, що якби б патрулька не була б такою іншою, вся ця правда не була б відома нам з вами.

Я розумію, що ці хлопці і дівчата не ідеальні, але ця купка людей є в Луцьку і їх робота не проходить непомітно. Я розумію, що часто вони не діють геть строго по протоколу, але це можна виправити. Натомість нелегко виправити законодавство і звільнити суддів, які часто просто нівелюють всю їх працю особливо, коли мова йде про «особливих» людей. Я не ідеалізую їх і припускаю, що в їх рядах можуть бути не такі ідейні, не до кінця професійні люди. Та ідеального нічого в цьому світі немає.

Проте я дякую їм, за те, що розкривають для мене правду, а я можу цю правду нести далі у ширші маси. Бо пам’ятаймо, що які б ситуації не були, в нас є права, але також є й обов’язки.