Ситий голодному не товариш

Не відкривала жодної публікації про задеклароване нашою владою, володію інформацією лише із заголовків у фейсбучній стрічці та Інтернет-видань. Загальна картина зрозуміла. І скульптура теж. І мощі.

Чи народ думав, що тільки Янукович і Пшонка страждали жиробіссям? Мовляв, знали, що не бідують, але не уявляли масштабів. А які "масштаби", пріоритети і стандарти можуть бути в людей, котрих язик не повертається назвати політичною (а до того (і під час!) бізнесовою) елітою?

В Україні немає культури заможного суспільства, більшість з них - вчорашні голодранці, котрі "вибилися в люди", уявили себе богами і ніяк не можуть нажертися. І ці антицінності причепили своїм дітям: бо світосприйняттю у гарвардах і оксфордах не навчать.

Між нами прірва не тільки з огляду на статки, радше саме їхнє багатство і наша бідність формують кардинально різні світогляди. Як кажуть, ситий голодному не товариш. Зовсім не дивує той факт, що в час, коли народ з миру по нитці збирав гроші на українське військо, у цих владоможців непорушно лежали мільярди у сейфах і європейських банках. Бідний більше здатний до співчуття, бо він розуміє, що значить не мати чогось чи не мати нічого, а багатий по це не знає, розбагатілий давно забув.

І взагалі, в крові у нас жити не матеріальним. Звісно, невдоволення низькими зарплатами, високими тарифами тощо ми висловлюємо, але масово на майдан не йдемо.Бо зубожіле життя - це вам не надія на розмиту перспективу європейського майбутнього, не угода про асоціацію. Не символ, не ідея...

А відео з обдовбаним Добкіним подивилася. Бо влада, що грабує країну не новина, а от "особь", котра сидить в парламенті, отримує з бюджету зарплатню і компенсацію, і дозволяє собі ловити кайф прямо під час засідань - це щось. І це "щось" вибрали люди. У правовій державі то би був скандал, проходження медкомісії, складання повноважень, а нас що, тупо поржать?