Судове безглуздя, або Подвійна сутність міського голови

За моїм переконанням невід’ємною складовою демократичного устрою є можливість реального оскарження дій, бездіяльності та рішень будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх службових осіб.

Такому судочинству в Україні надається особлива увага. По-перше, спори громадян проти суб’єктів владних повноважень виділені в окрему форму судового процесу. По-друге, в таких спорах громадянин прав, якщо не буде доведено протилежного, обов’язок доказування покладено на відповідача – орган влади чи його службову особу.

Згідно із законом сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади. Владні повноваження сільського, селищного, міського голови визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також статутом територіальної громади, регламентом відповідної ради та регламентом виконкому. При цьому, гадаю, не знайдеться юристів, які будуть сперечатись відносно правової природи такого документу як регламент місцевої ради.

Регламент ради є нормативно-правовим актом, що діє на певній території і є частиною законодавства України, у відповідності до ст. 144 Конституції України, ст.ст. 26, 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Я переконаний, що порядок роботи місцевої ради, який визначений в регламенті ради є обов’язковим для виконання усіма без виключення особами. Годі говорити про обов’язковість норм регламенту для сільського, селищного, міського голови, який згідно із частиною 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» забезпечує на відповідній території додержання Конституції та законів України, інших підзаконних актів.

Такі пояснення необхідні були для того, аби краще пояснити свою позицію. Події про, які буде йти мова нижче, відбулись на одній із сесій Луцької міської ради. Луцький міський голова, головуючи на пленарному засіданні ради, відмовився поставити на голосування внесену мною, як депутатом ради, пропозицію.

Слід відзначити, що ця пропозиція докорінно змінювала внесений міським головою проект рішення, а тому голосування по цій пропозиції мало надзвичайно важливе значення в процесі прийняття рішення. Зараз вже неможливо дізнатись, як склались би результати голосування щодо цієї поправки. Однак ціна такої поправки становила для територіальної громади близько 500 мільйонів гривень.

Зрозуміло, що таке зневажливе ставлення Луцького міського голови до винесених депутатами пропозицій та поправок вимагає обов’язкового реагування. Справа тут передусім в повазі до територіальної громади та дотриманні вимог закону. Прагнучи захистити свої права, я звернувся із адміністративним позовом, при цьому просив визнати дії Луцького міського голови протиправними. Далі почались дивні речі.

Луцький міськрайонний суд виніс ухвалу від 19 вересня 2011 року, якою відмовив у відкритті провадження у справі. Своє рішення місцевий мотивував тим, що Луцький міський голова відповідно до Регламенту Луцької міської ради (статті 15, 16, 33), здійснює покладені на нього розпорядчі функції, в тому числі і функції головуючого на пленарному засіданні Ради.

Враховуючи, що оскаржувані позивачем дії відповідача, зокрема, відмова ініціатору пропозиції чи поправки поставити на голосування запропонований ним текст відповідно до п.7 ст.39 Регламенту, є реалізацією головуючим на пленарному засіданні наданих йому повноважень щодо врегулювання внутрішньої діяльності ради, ці дії знаходяться поза межами визначеної процесуальним законом компетенції адміністративного судочинства. Луцький міський голова в даних правовідносинах відносинах не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб’єкта владних повноважень, а тому спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Це довге юридичне обґрунтування суду простою мовою означає, що головуючий на пленарному засіданні ради є приватною особою і жодної влади не має; його влада в цьому випадку є реалізацією повноважень внутрішньої діяльності ради. Цікава думка.

Думаю, що особливо це має сподобатись самим міським головам. Адже, поки вони не розпочали сесію ради і не головують на пленарних засіданнях, вони є посадовими особами місцевого самоврядування. Однак, варто їм розпочати виконувати обов’язки головуючого, то вони перетворюються у приватних осіб, а відносини депутатів і головуючого на пленарному засіданні перетворюються на відносини приватного спілкування.

Мені було важко погодитись із такою логікою місцевого суду. Я знав, що маю право вносити поправки і доповнення до проектів рішень ради. Таке право гарантоване мені законом. Більш того, я розумію, що мені гарантовано Конституцією України оскарження протиправних дій в судовому порядку. Однак, такою ухвалою суду мене де-факто і де-юре було позбавлено можливості судового захисту. Зрозуміло, що в цьому випадку я подав апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду.

Проте, Львівським апеляційним адміністративним судом було залишено без змін ухвалу Луцького міськрайонного суду. Тому, я змушений був шукати відповіді у Вищому адміністративному суді України, подавши касаційну скаргу.

Однак ця судова інстанція взагалі не стала розглядати справи, відмовила у відкритті касаційного провадження, оскільки суддя не вбачав порушень з боку попередніх судів.

Ось і все. Усі офіційні способи захисту прав вичерпано. При цьому суд не став навіть розбиратись в суті порушення. Просто відмовив у початку розгляду, оскільки вважав Луцького міського голову приватною особою, що разом із депутатами в приватному (внутрішньому) порядку займається ухваленням рішень ради.

Суд надав можливість міському голові відчути себе одночасно в двох іпостасях – головуючи на засіданні міський голова є посадовою особою, оскільки це його обов’язок по закону, але ставлячи питання порядку денного чи доповнення до них на голосування – міський голова перетворюється на звичайного громадянина, дії якого повинні вирішуватись в приватному порядку.

Очевидно, що в цьому випадку судам слід було б прямо зазначити, в якому порядку слід поводитись депутатам із міським головою. За логікою суду це треба було б робити вмовляннями, зауваженнями, сварками, бійками…

Зараз в пресі багато уваги приділяється тиску на судову владу із боку органів державної влади, мовляв потрібна автономність та незалежність судової влади. Не буду заперечувати, влада завжди намагалась впливати на суд. Проте, в описаній ситуації важко уявити, що мав місце вплив влади.

Суди, напевне, за звичкою, аби чогось не сталось, вирішили захистити міського голову. Так народився прецедент безглуздя та подвійної сутності головної посадової особи територіальної громади.
Не міг собі навіть уявити, що з такого питання доведеться звертатись до Європейського суду з прав людини. Чекатимемо відповіді цієї поважної установи.

Андрій Осіпов
депутат Луцької міської ради