«Совковий менталітет» - гальмо розвитку України

Проблема розвитку дійсно незалежної України, як сучасної прогресивної і цілісної держави полягає у зміні совкової свідомості значної кількості її громадян та чинної влади. Свідомість, отруєна колоніальним минулим і світоглядом та фальшиво-патріотична олігархічна влада, яка мислить категоріями самозбагачення, - основні вороги розвитку країни.

Чи змінилося що-небудь в Україні з часів Майдану? Ніби і так, і ні. Звісно, суспільство пізнало свою могутню силу, Всім стало зрозуміло, що джерелом влади є народ, і що влада не може поводитися з ним звертатись як з бидлом. Та і народ зрозумів, що він може владу поставити на те місце, яке вона заслуговує. Однак, совковий менталітет сидить і далі усередині людей. Остаточного видужання поки що не відбулося. Інакше б зараз ми мали б абсолютно іншу владу і інший курс в державі.

Пройшло аж 25 років незалежності, поки більшість народу дозріла до того, що потрібно звільнитися від тоталітарної комуністичної пропаганли і символів совєтської окупації. Рік тому Верховна Рада ухвалила т. зв. "декомунізаційний пакет" законів. Згідно них, в Україні масово на місцевому рівні було вирішено перейменовувати назви вулиць (а таких лише в обласних центрах майже 2500), а також понад 900 населених пунктів, які отримали свої назви на честь комуністичних діячів. Також після Майдану активно почали демонтовувати "центральних" ідолів, зокрема Леніна, по всіх містах України.

І це означає, що простір, у якому українці живуть, навчаються і працюють, буде вільним від тоталітарної пропаганди. Вільним для творення нового. Бо складно говорити про інновації в "совкових" окупаційних рамках.

і хоча стосовно демонтажу пам'ятників забила на сполох деяка мистецька громадськість, яка висловлює стурбованість з приводу можливої втрати «цінних мистецьких творів», на мою думку, місце їм в кращому разі в спеціально створених музеях окупаційної доби, а не на публічному просторі. Бо це всеодно, що залишати свастики на вулицях Німеччини.

Уявіть собі школяра, який спускається в метро, а на кожній станції йому на очі потрапляє свастика, до школи він прямує вулицею Ріббентропа або Гіммлера, а навпроти школи стоїть пам'ятник Гітлеру. Чи зможе він вирости в таких умовах людиною зі стійкими демократичними цінностями? Німці, поляки, жителі прибалтики свого часу сказали: "Ні!". Позбулись символіки та пропогандти тоталітарного режиму, тому своє "Ні" має сказати і Україна.
Оскільки державна політична еліта у нас «совкова» в набагато більшому ступені, ніж населення, то тут і виникає багато проблем.

Хоча начебто ці люди у владі – частина народу, але в нашій реальності чомусь працює інша дика закономірність: мислення керівництва країни перебуває в безодні минулого.
Як сказав український художник Лесь Подерев’янський "Привладі на сьогоднішній день совки. Жлоби, які насправді нічого не вміють, і завдання яких – не допустити до влади того, хто вміє. Тому що головний ворог для нинішньої влади – професіонал. Тільки за умови відсутності професіоналізму вони можуть якось існувати".

Чи зміниться Україна за цей рік? Чи чекає нас розвиток української національної культури на неокупованих ще територіяї нашої країни? Гадаю, що так, і прогрес є. Він повільно, але проникає до свідомості українців. Але, щоб подолати «совковість», за умови збереження нинішньої влади, потрібно ще десятки років. Як це не парадоксально, але правляча в Україні еліта зацікавлена у збереженні «совка». Бо це – гарантія покори, мовчання і голосування на виборах за грошових мішків. Це – запорука збереження нинішніх порядків і можливості грабувати національні ресурси. Якщо ми хочемо швидких і рішучих змін в державі, потрібно обирати тих, хто ці зміни може здійснити, а не бути замаскованим гарантом збереження «совка».

Андрій БІЛАН